Тернопіль - Форум Файного Міста
Назад   Тернопіль - Форум Файного Міста > Балачки файного міста > Мистецтво > Мистецтво різне Форум ВКонтактє Форум в Твітері


Улюблені уривки з творів

Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 16.05.2014, 14:51 #2393362   #1
kvitozka
Учасник
Типово Улюблені уривки з творів

У мене з*явилося дивне хоббі - занотовувати цікаві фрази з книжок. Тож створюю я це, здебільшого, для себе. І все ж дуже хотілося б почитати щось вартісне і ваших улюблених письменників.

В.Гюго. *Людина, що сміється*
-Якщо ви хочете мати прекрасних жінок - не приховуйте вади, інакше ви будете схожими на людей, що обожнюють метеликів і топчуть гусениць.

-Хто читає, той мислить, а хто мислить, той має свій власний розсуд.

-Я продавець забобонів і не приховую цього. Це те, що відрізняє мене від Римського Папи.

-Бути в жіночій плоті і бути жінкою - не одне і те ж.

-Сліпий бачить невидиме, бо лише усвідомлювати - означає бачити.

-Чай у Англії потрапив у вжиток в 1678 році.

-Мовчання - перше правило мудрості.

-Подібно морському приливу, стосунки досягають свого апогею у безмежному щасті. За законами фізики, за приливом обов*язково наступає відлига/відлив.

-Ніч - це доказ існування дня, подібно тому, як диявол - доказ існування бога.

-З того часу, як вона зникла з мого життя, я відчуваю порожнечу,як людина і холод, як поет.

-Біснуваті - це ті, яких мучать багато бісів. Той, ким володіє один біс - всього-навсього одержимий.

-Подібно високочастотному звуку, існують високі думки.


Оскар Уайльд. *Портрет Доріана Грея*:

-У нашу добу люди тлумачать мистецтво, як різновид біографії. Ми втратили абстрактне почуття Краси.

-Ті, що зберігають вірність у любові знають тільки тривіальний її бік. Невірні - ось хто пізнає любовні трагедії.

-Ти любиш усіх і тим-то байдужий до кожного.

-Твій цинізм - це тільки поза.

-Сумління - це лише фасад боягузтва.

-Єдиний спосіб позбутися спокуси - піддатися їй. Опирайтеся спокусі - і ваша душа страждатиме від жаги до речей, які ви самі собі заборонили, від бажань, які ваші ж потворні закони зробили потворними і незаконними.

-Ніщо не лікує так душі, як відчуття, і ніщо не лікує так відчуттів, як душа.

-Між примхою та довічною пристрастю тільки й різниця, що перша триває трішки довше.

- Краса закінчується там, де починається одухотвореність.

-Гомо Сапіен...дурниця. Людина - це багато що, але тільки не розум.

-Іспити - це справжнісіньке ошуканство. Якщо людина - джентельмен, вона знає цілком достатньо, якщо ні - то хоча б скільки вона знала - це погано для неї.

-Вартість ідеї немає нічого спільного з щирістю людини, котра її висловила.
- Я не збираюся пропонувати їй зустрічатися. Я надто закоханий.

- Я не бажаю змінювати в Англії нічого, крім погоди. Мене цілком задовольняє філософське споглядання.

- Чоловіки одружуються з нудьги, жінки з цікавості. Ті й ті знаходять розчарування.

- У музиці як і в політиці "діди завжди помиляються"

- Тільки священні речі і варті, щоб їх торкатися.

- Тепер більшість людей помирає від так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом.

- Сьогодні люди знайдуть ціну всього, не маючи поняття про справжню ціну бодай чого-небудь.

- Пунктуальність - це крадій часу.

- Закоханий, завше, починає тим, що ошукує себе, а закінчує тим, що ошукує інших. Ось це й називається романом.

- Жодна порядна людина не обідає раніш сьомої.

- Жінки уособлюють торжество матерії над розумом, так само як чоловіки - торжество розуму над мораллю.

- Емоції добрі тим, що зводять людей на манівці, а наука - тим, що не знає емоцій.

- Великий поет, справді великий - найменш поетична істота.
kvitozka зараз поза форумом  
Старий 15.04.2015, 12:01 #2532067   #2
Ripka
Учасник
Типово Відповідь: Улюблені уривки з творів

***

В березні Альфонсина висиділа прегарних гусенят, і бабця сказала дідусеві, що хотіла б на них подивитися. А коли побачила, то так утішилася, що дідусь став щодня приносити їх до кімнати і ненадовго залишати коло ліжка.

Бабця брала їх по одному і поволеньки пестила, а тоді клала назад до кошика. Час від часу вона, здавалося, засинала; гусенятко теж дрімало, пригрівшись у неї на грудях, у теплі й добрі; все це діялося під пильним оком Альфонсини, яка анітрішечки не ревнувала.

Це мій останній спогад про бабцю Теодолінду. Якось, повернувшись із дитячого садка, я не застав дома ні мами, ні тата, а лише дідуся Луїджі з бабцею Антоньєттою. З серйозним-серйозним виразом обличчя вони розповіли мені, що бабця Теодолінда поїхала у далеку мандрівку, і я ніколи її більше не побачу.

– Як поїхала?! – закричав я. – А чому вона нічого мені не сказала, не попрощалася зі мною?! І що тепер буде з Альфонсиною?

Я почувався так, ніби бабця мене зрадила, і був такий вражений її поведінкою, що аж розплакався. Тоді бабця Антоньєтта обняла мене і стала розповідати про те, що бабця помандрувала на небо, а мені туди не можна.

– Вона полетіла літаком? – відразу поцікавився я, бо вже одного разу літав з мамою і татом, і мені це дуже сподобалося.

– Ні, не літаком. Бабця Теодолінда померла.

Так я дізнався, що померти означає помандрувати на небо без літака і що там не місце ні гусям, ні дітям.

У день похорону все ще більше заплуталося, бо хтось сказав мені, що у тому дерев’яному ящику, на який наклали купу квітів, – бабця Теодолінда і що її несуть на цвинтар. Якщо вона там усередині, то не може бути на небі; значить, мене обдурили.

– Я вам не вірю! Ви всі брехуни! Де бабця? Я хочу її побачити! – розкричався я так сильно, що всі перелякалися, бо ніяк не могли мене заспокоїти.

Врешті-решт до мене підійшов дідусь Оттавіано.

– Бабці Лінди не видно, але, знаєш, вона не пішла звідси зовсім. Бабця сказала, що залишає замість себе Альфонсину і просила, щоб ми всі дбали про неї – так, ніби це сама бабця.

Я подивився на дідуся і відчув, що мені дуже полегшало.

– Вона справді так сказала?

Дідусь кивнув. У своєму темному весільному костюмі він виглядав дуже елегантно і був гарно зачесаний, але чомусь горбився сильніше, ніж завжди, і здавався ще старішим.

– Так, а ще сказала передати тобі привіт і поцілувати тебе від її імені.

– Але коли вона повернеться?

Він знизав плечима і кудись пішов, а коли вернувся, то тримав у руках Альфонсину і так з нею й ішов за гробом до самого цвинтаря. Всі дивилися на нього, та сам дідусь ні на кого не звертав уваги. Він узяв мене за руку і час від час нахилявся й шепотів щось Альфонсині, а та на знак згоди кивала головою.

Я певний, що він говорив тоді з бабцею Теодоліндою.

Анджела Нанетті "Мій дідусь був черешнею". Переклад - Андрій Маслюх
Ripka зараз поза форумом  
Старий 30.09.2015, 21:38 #2580193   #3
Malva
Учасник
 
Аватар для Malva
Типово Відповідь: Улюблені уривки з творів

Эдуард Асадов - Как много тех, с кем можно лечь в постель

Как много тех, с кем можно лечь в постель,
Как мало тех, с кем хочется проснуться…
И утром, расставаясь улыбнуться,
И помахать рукой, и улыбнуться,
И целый день, волнуясь, ждать вестей.

Как много тех, с кем можно просто жить,
Пить утром кофе, говорить и спорить…
С кем можно ездить отдыхать на море,
И, как положено – и в радости, и в горе
Быть рядом… Но при этом не любить…

Как мало тех, с кем хочется мечтать!
Смотреть, как облака роятся в небе,
Писать слова любви на первом снеге,
И думать лишь об этом человеке…
И счастья большего не знать и не желать.

Как мало тех, с кем можно помолчать,
Кто понимает с полуслова, с полувзгляда,
Кому не жалко год за годом отдавать,
И за кого ты сможешь, как награду,
Любую боль, любую казнь принять…

Вот так и вьётся эта канитель -
Легко встречаются, без боли расстаются…
Все потому, что много тех, с кем можно лечь в постель.
Все потому, что мало тех, с кем хочется проснуться.

Как много тех, с кем можно лечь в постель…
Как мало тех, с кем хочется проснуться…
И жизнь плетёт нас, словно канитель…
Сдвигая, будто при гадании на блюдце.

Мы мечемся: – работа…быт…дела…
Кто хочет слышать- всё же должен слушать…
А на бегу- заметишь лишь тела…
Остановитесь…чтоб увидеть душу.

Мы выбираем сердцем – по уму…
Порой боимся на улыбку- улыбнуться,
Но душу открываем лишь тому,
С которым и захочется проснуться..

Как много тех, с кем можно говорить.
Как мало тех, с кем трепетно молчание.
Когда надежды тоненькая нить
Меж нами, как простое понимание.

Как много тех, с кем можно горевать,
Вопросами подогревать сомнения.
Как мало тех, с кем можно узнавать
Себя, как нашей жизни отражение.

Как много тех, с кем лучше бы молчать,
Кому не проболтаться бы в печали.
Как мало тех, кому мы доверять
Могли бы то, что от себя скрывали.

С кем силы мы душевные найдем,
Кому душой и сердцем слепо верим.
Кого мы непременно позовем,
Когда беда откроет наши двери.

Как мало их, с кем можно – не мудря.
С кем мы печаль и радость пригубили.
Возможно, только им благодаря
Мы этот мир изменчивый любили.

///////////////////////////////////////////////////////
Льюїс Керрол - Аліса в країні чудес

Сльозами бій не виграєш...
///
Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше!
///
Але Аліса швидко збагнула, що це за море! Це було море сліз, яке вона сама наплакала, коли була ростом у дев'ять футів. - От не треба було мені так багато плакати! - Сказала вона, борсаючись і намагаючись зрозуміти, куди їй пливти. - І я тепер покарана за це і, чого доброго, потону у власних сльозах. Неймовірна історія, чесне слово!
Malva зараз поза форумом  
Відповідь


Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід




vBulletin 3.8.7 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2003-2017 Форум Файного Міста Тернопіль
VBSilver style released under GPL by TC Port of subSilver released by and copyright of phpBB
е-mail адміністратора серверу
Часовий пояс GMT +2. Поточний час: 13:45.