Поезія та вірші, які вас вразили

[Gorynych]

"Уявний друг/внутрішній голос"

Привіт, старий....
Давно тебе не було чутно...
І я злякався трохи,став сумний.
Уже в місцях тісних і велелюдних
почав шукати голос рятівний ...
Уже почав я зазирати в чужі очі,
з черствими щирістю ділитися людьми,
кричав, зриваючись на тлі безумних ночей!
Читав...шукав тебе у "древніх" сивини...
І знову маски всюди...знов у книгах правда
та не моя, а інших правда помилянь,
Як завше,тісно в прілій гущі маскарадній
І лицедійством тхне цей пошук Інем Янь.
Тону в плітках, мов в ріках нечистотних,
боюся суджень примітивних, мов судді...

А ти крізь шибку вліз, мов вітру вільний подих.
Зімкнув гардини... знову ми одні...

Додано через 18 секунд
ПІСНЯ ВОВКА

Холодний вітер пронизує шкіру,
кістки омиває пекучим вогнем.
Безжальні зорі ламають віру,
що зможу дихати ще одним днем.

Зрадливий місяць блідим сяйвом
дорогу вказує моїм ворогам.
Байдужий степ не дарує схованки,
не дасть притулку моїм ногам...

І дощ підступно в липкій багнюці,
дарує мисливцям мій стомлений слід
Собаки-вбивці, почувши здобич
біжать героями, озирнувшись назад.

Ці рабські душі мене ненавидять,
за те, що я не корюсь їх панам
зі столу обїдків ніколи не прошу.
і в горло вгризаюсь своїм ворогам.

Мій шлунок сковує голод тягучий
і кров брунатна із рваних ран
душею моєю напоює землю
Стає все важчим могутній стан.

Я вільний мисливець,степу нащадок
свою свободу за життя не віддам.
Ось перше горло тупої собаки,-
не стало на світі брудного раба.

Ось перший постріл влітає у серце
Останній подих у грудях важких...
Величний степ і безмежний простір...
Прекрасне життя!.....чогось вітер затих.....

[Mona]

Важно многим создать удобства.

(Это можно найти у Гоббса.)
Я сижу на стуле, считаю до ста.
Чистка – грязная процедура.
Не принято плясать на могиле.
Создать изобилие в тесном мире
это по-христиански. Или:
в этом и состоит Культура.
Нынче поклонники оборота
«Религия – опиум для народа»
поняли, что им дана свобода,
дожили до золотого века.
Но в таком реестре (издержки слога)
свобода не выбрать – весьма убога.
Обычно тот, кто плюет на Бога,
плюет сначала на человека.
«Бога нет. А земля в ухабах».
«Да, не видать. Отключусь на бабах».
Творец, творящий в таких масштабах,
делает слишком большие рейды
между объектами. Так что то, что
там Его царствие,– это точно.
Оно от мира сего заочно.
Сядьте на свои табуреты.

[Mona]

Грош у новейших господ
Выше стыда и закона;
Нынче тоскует лишь тот,
Кто не украл миллиона.

Бредит Америкой Русь,
К ней тяготея сердечно...
Шуйско-Ивановский гусь -
Американец?.. Конечно!

Что ни попало - тащат,
"Наш идеал,- говорят,-
Заатлантический брат:
Бог его - тоже ведь доллар!.."

Правда! но разница в том:
Бог его - доллар, добытый трудом,
А не украденный доллар!

Некрасов написав 200 років тому - нічого не змінилось...

[Хробак Злої Брехні]

Власта Власенко
22 жовтня о 12:46
насліпо, наглухо, і майже натемно
і майже дорога, і майже даремно
зявляються тіні, зникають обличчя
отак і живеться, а в більшості - сниться...
бо страх на велико,молитва на дрібно
дорога на темно, волосся на срібно
і вигнані рано з небесної стріхи
в туман летимо як розбиті горіхи
ніхто нас не знає, ніхто не чекає
в цій дивній дорозі до сну чи до раю
ми дивні і дикі рухомі мішені
чужі виконавці, чужі наречені
не скажете де наші вкрадені лиця?
- їх сови скурили і зїли лисиці
не скажете де наші здурені душі?
- їх сойки понесли у тайстри пастуші...

[Стечкин]

Когда мои войска входили в Амстердам,
Отвыкшие стрелять, защитники бежали,
Дрожали камни стен, и жители дрожали
От грохота колонн, текущих по мостам.
Лишь с некоторых крыш огонь по нам вели,
Да буйствовал пикет каких-то горлопанов…
Под гусеницы нам не бросили тюльпанов,
Но красные цветы на траках расцвели.
Растленный Амстердам, ты понял -- дело швах!
Двуногие скоты, настал ваш час ответа!
Я не Совбез ООН, и мне плевать на вето -
Расскажете червям о пактах и правах.
И был ударен труд, и был велик улов -
Зачистка началась и продолжалась сутки,
На красных фонарях висели проститутки,
Клиенты их вокруг лежали без голов.
Притоны и владельцев их сожгли дотла -
В тот день, как никогда, в борделях было жарко!
И хищники-самцы в вольерах зоопарка
Терзали стриптизерш холеные тела.
Последний наркоман издох, вдыхая смрад,
Последний кафешоп с землей сровняли танки,
А мимо педерасты шли и лесбиянки
В смоле и перьях на последний love-парад…
В истерике хрипит весь западный эфир,
О варварстве вопят газетные холопы,
Но я -- не Чингисхан, я -- санитар Европы!
Я убираю сор. Я очищаю мир.
Не надо нам от них ни денег, ни земель,
Не надо нам от них ни славы, ни короны,
Не рады мы носить погоны и шевроны,
Вся эта смерть и кровь -- отнюдь не самоцель.
Но время полумер давным-давно прошло,
Нельзя расчистить грязь, оставшись в белом фраке!
Но мы докажем, что дихотомия -- враки:
Бардак или барак? И то, и это -- зло.
Да, по заслугам мы сполна воздали тут,
Но строим не барак, не царство произвола,
И где стоял бордель, там будет физматшкола,
И где стоял секс-шоп -- научный институт.
О да, я понимал: мир не исправишь вдруг,
Двуногие скоты страшней четвероногих -
Из нынешних, увы, надежда на немногих,
Но мы спасем детей. Порвем порочный круг.
Да, это долгий путь. Не год, не два, не три.
Но первый враг был стерт. Итоги нас бодрили,
И штурманы моих ударных эскадрилий
Прокладывали курс по картам на "Пари".
(автор - Юрий Нестеренко)

[Mona]

«Повільно помирає той…»

Повільно помирає той, хто стає рабом звички,
Із дня в день торуючи той самий шлях,
той, хто не міняє вподобань, хто не ризикне змінити колір одягу,
хто не заговорить з незнайомцем.

Помирає повільно той, хто не пускає пристрасть на порог життя свого,
хто чорним по білому розставляє крапки над “і”,
замість того, щоб впуститиу розмірені будні вихор емоцій,
тих, від яких загорається погляд,
які помилку перетворять на посмішку,
які від почуття страху чи просто від почуттів примушують серце битися частіше.

Повільно помирає той, хто з гніву не здатен крушити,
хто із дня в день продовжує займатися нелюбою справою,
хто не ризикне визначеністю заради невідомого,
заради мрії своєї,
і хто ні разу не дозволить собі слідувати голосу почуттів.

Повільно помирає той, хто не мандрує, не читає, не слухає музику,
хто у собі самому не бачить грації.
Повільно помирає той, хто знищує власну любов,
хто не дозволяє допомогти собі у скруті,
хто цілими днями скаржиться на власну недолю
або неперестанний дощ.

Повільно помирає той, хто кидає справу, не почавши її,
хто не ставить питань щодо незбагненних речей,
хто не відповідає, коли питаються про те, що він знає.

Уникаймо смерті у маленьких дозах,
пам’ятаючи завжди, що бути живим – означає не просто дихати,
а прикласти значно більше зусиль.
І лише палке терпіння принесе блискуче відчуття щастя.

Пабло Неруда, 1923

[Хробак Злої Брехні]

анна малігон

***
Розкажи, листопаде, затримайся на годинку,
скільки наших ти візьмеш в нерівному поєдинку,
скільки найкращих підуть із пагорба в темні води.
Чому ти мовчиш, листопаде? Чекаєш нагоди?
Чому замість мудрості нам відведено стільки злості,
стільки білого відчаю у волоссі?

Ось вам, утомлені діти, клітка нова й простора.
Веди мене за собою, я вже стара як Тора
Посади мене обережно на лазуровий пагорб,
де ростиме крізь мене кожен священний пагін,
так, щоб видно і чутно все, - по найтонший шерех…
які ми дрібні камінці у твоїх кишенях,

як найближчі відходять холодними кораблями,
як старіє в серванті незаймана порцеляна,
як самотні жінки одягають важкі прикраси,
як бахрома лісів поглинає вузеньку трасу,
якою ми мчали на перших, на двоколісних…
Як натужно росла між нами німа завіса,

як у шибку шкребеться не страх, а ворона сіра,
як герої виносять золото і насіння,
вторгувавши по тому повні пригорщі мряки…
Як відважних і сильних на дні колисають раки,
як на морозне скло накладається ніжний видих…
Покажи мені, листопаде, крайніх серед невинних.

Навіщо мені одній такі пронизливі ранки?
Якщо я і вийду кудись, то лише за рамки.
…Мерзнуть слова, мов пуп’янки нерозквітлі.
Стоять унизу церкви в бурштиновім світлі.