Україна - Росія: нова стратегія співробітництва, яка вона??? - Тернопіль

Pohmuryj · 18.05.2005, 11:24 #56916

На даному етапі українсько-російські відносини переходять в нову стадію - крізь призму прозорості... - доходять все ж таки до тих, які ж вони є насправді... : нафтова проблема, кордони, внутрішня політика ... як це не дивно

- хоча швидше за все - тут нема нічого дивного! - автором наших проблематичних точок дотику є ... Росія!!!

Досить цікава стаття з подробностей про перспективи стратегічного партнерства, яке поступово переростає в стратегічне протистояння...

http://www.podrobnosti.ua/analytics/...17/212532.html

Стратегический противник

17 мая 2005 | 14:13
Алексей Сахно
По материалам: Chicago Tribune, Christian Science Monitor, Liberation, NEWSru, Зеркало Недели, Полит.ру, Радио Свобода, Российская газета, Українська Правда, Український монітор, УЦЕПД ім. О. Разумкова, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України, Эхо Москвы

Ельцин утверждал: по утрам его первые мысли были о том, что хорошего он может сделать для Украины. О чем думает нынешний президент РФ Путин не распространяется. Судя по его действиям, тоже об Украине. Вот только в позитивном ли контексте?

Отношения нашей страны с северным соседом никогда не были безоблачными, но до откровенного саботажа дело доселе не доходило. Неужели политика "всовывания палок в колеса" станет тем форматом отношений, который имели ввиду президенты Украины и России, когда говорили о переходе сотрудничества наших стран на новый уровень?

Кукиш в кармане

После прихода Путина к власти в 2000-ом году аналитики заговорили о новой, прагматичной политике Росси во всех сферах, в том числе и в отношениях с Украиной. Так оно и случилось; и все этому только радовались. Однако спустя некоторое время с изменениями в мировоззрении ВВП эволюционировала и пресловутая прагматичность. Герб Российской империи и гимн империи советской ясно показали, куда пойдет Россия. Прагматика уступила место жесткости, а иногда и жестокости, и это в полной мере на своей шкуре прочувствовал Леонид Кучма.

"Революция роз" в Грузии стала первым сигналом для Москвы, что такая политика неэффективна. Знак в Кремле проигнорировали, выводов не сделали, вмешались во внутренние дела Украины во время президентской кампании, и - извините, облажались. Не ошиблись - потому что ошибки обычно признают и иногда даже пытаются исправить, а именно облажались - в таком случае обычно делают вид, что ничего не случилось, и иногда даже силятся сохранить приличную мину при плохой игре.

В первый после инаугурации президентский день Ющенко в Москве предложил перевернуть страницы прошлого. Все СМИ двух стран позднее написали, что Путин согласился. Это сейчас дает ВВП повод заявлять, как в старом анекдоте про алкоголика перед дверями в квартиру: "А я кивал". И это в то время, когда Россия готовит в ПАСЕ проект резолюции, утверждающей, что в Украине ущемляются политические права оппозиции; когда в Крыму провокационно высаживается российский десант; когда "простые русские парни" Ивановы (секретарь совбеза и министр обороны), не стесняясь, говорят один о неконституционности и недемократичности смены власти в Украине, другой - о том, что ЧФ из Севастополя никуда никогда не уйдет. Да уж, воистину привычка - вторая натура.

Все это, знаете ли, до боли напоминает детские обычаи: когда один ребенок обещает что-нибудь другому, но не собирается это выполнять, он держит за спиной пальцы крестиком или крутит в кармане кукиш. Не обратили ли вы внимания, что в последнее время ВВП часто ходит с одной рукой в кармане своих дорогих брюк? А зря...

О векторах и обезьянах

Ради справедливости стоит отметить, что наше родное украинское руководство тоже не безгрешно: кто-то требует денонсации соглашения по ЧФ, кто-то хочет перекрыть поток российских нефти и газа в Европу, кто-то про активы и долги СССР вспоминает.

Тем не менее, правительство и парламент вроде бы согласны с позицией президента о том, что Россия остается "стратегическим партнером" Украины. В то же время "стратегический курс" взят на Европейский Союз, а США названы "лучшим другом". Что это: возвращение к политике многовекторности в обрезанном варианте? Это мы уже проходили, и когда проходили несколько раз куда-то вступали. А теперь вот хотим вступить в ЕС и НАТО и все же тихо-мирно дружить с Россией. Прям как в анекдоте про обезьяну: "Так что ж мне разорваться что ли?!"

По данным социологической службы Центра Разумкова, именно на "западном фронте" Ющенко добился наибольших успехов: 74,4% респондентов уверены, что на американско-европейском направлении власти действительно есть чем похвалиться. А вот отношения с Россией, как думают украинцы, хромают: 50,7% граждан считают, что президенту Ющенко и правительству Тимошенко за минувшие 100 дней не удалось достичь успехов в сотрудничестве с РФ. В то же время российский Фонд "Общественное мнение" приводит показательные цифры: отношения между Украиной и Россией считают хорошими 30% россиян (два месяца назад было 49%). Доля отрицательных оценок составила 36%. Вот и получается парадокс: любые жесткие действия и заявления Путина, в адрес Украины находят широкий отклик в душах россиян, а рейтинг самого ВВП остается рекордно низким.

Но вернемся к нашим баранам, то бишь обезьянам. Нынешний кризис на рынке нефтепродуктов показал, что Москва совершенно не воспринимает всерьез призывы Киева к равноправному стратегическому партнерству. Кто-то может возразить, что нет никаких доказательств негативной роли Кремля в событиях в Украине. Конечно, нет. А доказательства существования внеземных цивилизаций есть? А бога? Ну, или, на худой конец, вины Ходорковского или Тимошенко? То-то же. Зато действия "Лукойла" и "ТНК-ВР" очень четко совпадают с новой стратегией внешней политики России, разработанной после череды "цветных" революций: расширять экспансию российского бизнеса в странах бывшего соцлагеря и использовать его в своих интересах. Характерно, что предприниматели должны служить политическим целям Кремля даже если это приносит серьезные убытки их бизнесу.

От партнерства до вражды - один шаг

Не стоит думать, что кризис с бензином - единственная на сегодня проблема в российско-украинских отношениях. Скорее - очередное звено в цепи акций, призванных создавать постоянное давление на официальный Киев (Тимошенко, например, сказала, что число подобных проблем превышает 60; Порошенко, после вояжа в Москву вместо премьера, назвал цифру 14). Не думаете же вы, что уже решен вопрос с Тузлой и Керченским проливом? достигнуто соглашение по Приднестровью? обеспечена нормальная работа газотранспортного консорциума? отменены изъятия из режима свободной торговли? соблюдаются условия пребывания ЧФ в Севастополе? гарантирован мир в церковной жизни страны?

Не будьте наивными. Жизнью доказано: от любви до ненависти один шаг. Историей доказано: от партнерства до вражды - один шаг. Создается впечатление, что Россия готова - либо готовится - сделать такой шаг, например, когда на повестке дня реально станет вопрос вступления Украины в НАТО. Пора признать: если мы в силу совокупности объективных и субъективных причин не можем избавится от России как стратегического партнера, мы можем также считать ее нашим стратегическим противником.

И если хочешь мира - готовься к войне. Солженицын еще десятки лет назад написал: Россия без Украины задохнется. Это правда. Поэтому Москва с помощью еэпов, лукойлов и януковичей будет стараться сохранить Киев в своей орбите.

PS Правительство Украины собирается объявить тендер на постройку 1 тысячи подконтрольных "Укрнафте" заправочных станций, а также наконец вплотную заняться проблемой диверсификации источников нефтепродуктов для отечественного рынка. Следует ли нам сказать "спасибо" стратегическому "партнеру" за то, что хлесткий пинок под зад превратился в мощный мобилизационный импульс?

При написании статьи использованы также материалы AntiPutin.net, Евразийский вестник

FortYear · 09.06.2005, 08:36 #61372

http://zavtra.ru/cgi//veil//data/zavtra/05/602/27.html
(відгуки внизу почитайте на статтю...)

Конкурс Евровидения в Киеве стал последним сполохом фейерверка "оранжевой революции". Группа "Грынджолы", спешно командированная на это торжище европейской музыкальной демократии, спела свой "гимн Майдана" "Разом нас багато" ("Вместе нас много"), напоминающий по своим параметрам что-то из позднесоветского ("Солнечному миру — да, да , да! Ядерному взрыву — нет, нет, нет!") — но это уже было никому не интересно: праздник закончился, а "власть с лицом Ющенко" осталась. И эта власть работает в режиме "управляемого хаоса".

Управляемого, понятное дело, "из американского посольства". Тотальные чистки — прежде всего силовых структур, по сути, обеспечивших восхождение к власти "оранжевых", нападения милиции на политических оппонентов и уголовные преследования против них, "проскрипционные списки" и увольнения "неблагонадежных" по всей республике, прежде всего на Юге и Востоке, — всё это до боли напоминает "латиноамериканские варианты".

Причем ни Виктор Ющенко, ни его alter ego в юбке и с косой Юлия Тимошенко лично подобные вещи не курируют — этими "кровавыми делами" занимается команда давно отобранных и тщательно подготовленных заокеанскими инструкторами специалистов, наподобие нынешнего шефа СБУ Александра Турчинова. Им доверия больше, чем "зятю Виктору" и "оранжевой леди", бывшей наперснице и ныне сидящего в американской тюрьме экс-премьера Павла Лазаренко.Ющенко, отчаявшись найти взаимопонимание и финансирование у своих партнеров (Америка 45-миллионную Украину кормить не собирается, да и в маленькой Грузии с этим начались проблемы), как заправский "агент влияния" колесит по постсоветскому Кавказу и Средней Азии, пытаясь политически обеспечить альтернативные российскому маршруты экспорта углеводородного сырья в Европу. Видимо, только на этих условиях европейцы согласились открыть "оранжевым" кредитные линии. Еще один вопрос, который находится "на контроле" у президента Украины — пресловутое "дело Гонгадзе", нетленную голову которого через четыре года после исчезновения киевского журналиста для Ющенко, курам на смех, то теряют, то находят. В частности, на встрече 28 мая в Тернопольском государственном экономическом университете он заявил, что голову Георгия Гонгадзе можно будет найти только после ареста генерала милиции Алексея Пукача. Как говорится, комментарии излишни, а неадекватность налицо.

"На хозяйстве" в это время сидит "Юлечка". Итогом ее недолгих усилий стала бесконечная череда приватизационных скандалов, "бензиновый кризис", фактический срыв посевной и явное замедление темпов экономического роста. И это понятно — в условиях нарастающего правительственного террора на Юге и Востоке, дающих 80% украинского ВВП, какой может быть экономический рост?

Апофеозом "управляемого хаоса" стало заседание правительства, на котором Тимошенко открыто схлестнулась с Ющенко, потоком своих критических реплик заставив того резко высказаться в адрес своей соратницы — с обещанием отправить ее чуть ли не на панель "дудеть в трубы и бить в барабаны". Виктор Андреевич, при всей его внешней и внутренней личной красоте, видимо, не до конца понимает причины, заставляющие Юлия Владимировну вести себя именно так, а не иначе.

Игры Юлии Тимошенко основаны прежде всего на сохранении собственной популярности как политика, и все "антирыночные" меры в социально-экономической сфере, проходящие по ее инициативе, направлены на поддержание ее имиджа как "защитницы народных интересов" — в противовес "скаженому Ющенко". И если действующий украинский президент всё глубже уходит в безвыходный лабиринт конфронтации (чего стоит хотя бы его разрешение крымским татарам захватывать участки земли на Черноморском побережье Крыма или решение аннулировать собственность России на резиденцию Путина и участки земли, купленные Управлением делами президента РФ в том же Крыму!), то "Юлечка" готовится прийти ему на смену, после того как тот окончательно выработает свой политический ресурс.

Но это вовсе не самодеятельность расчетливой "оранжевой леди". Во всяком случае, снятие американским судом большинства обвинений с ее бывшего шефа Павла Лазаренко свидетельствует о том, что "единственный мужчина" в украинском правительстве находится на правильном пути, а ее отставка будет способствовать росту популярности не в меньшей степени, чем тюремное заключение накануне "Майдана".

сім самураїв · 09.06.2005, 09:41 #61380

нє, ну йопті...2 жорстоких копіпаста довжиною з кілометр...і нічо

FortYear · 09.06.2005, 09:57 #61385

bandera
а це якраз приклад того, що копіпейст категорично не заборонений
але ж не по декілька разів на день

Zavgosp · 09.06.2005, 11:51 #61406

треба виставити ліміти..
новачок - 1 копіпейст на тижень
активний учасник - 2 копіпейста в тижень
старожил - 1/день
гуру - 2/день
боєвой хомячок - безліміт..

Nata · 09.06.2005, 12:06 #61408

Zavgosp
то в йосі мав би бути якраз безліміт - він теж бойовий хомячок

Andrewww · 09.06.2005, 12:37 #61413

Камєнти рулят.
Реальні статті, реальні проблеми, а піпл краще поміряється, в кого копі-пейст довший.

Nata · 09.06.2005, 13:53 #61428

Andrewww
ну треба 2 копійки вставити. раз стільки про це говорилося.
а про відносини України з росією вже переговорили і пересварилися..

Pohmuryj · 22.06.2005, 15:24 #63348

http://www2.pravda.com.ua/archive/2005/june/22/1.shtml
Quo vadis?

Цікаві уривки із статті:
1)"...Сьогодні українці ставлять це питання своїм світським лідерам. "Що далі? Куди ви нас ведете?".

Лідери відповідають: "До Європейського Союзу" так, ніби Європейський Союз став певною формою комунізму на постійно зникаючому горизонті. Здається, чим ближче Україна підходить до Європейського Союзу, тим далі він відсувається від неї. Проте для половини населення України ця мета вважається реальною і вартою зусиль.

В той же час для іншої половини Європа, в тому числі і Європейський Союз, є анафемою. Вступ до Європи означає капітуляцію перед західними цінностями, перед підозрілими темними зговорами Польського Римо-католицизму й імперіалістичними інтригами Америки; принаймні, саме таку ситуацію малюють менш освічені і відверто нечесні представники Російської політичної еліти.

"Слов’янська православна Росія – ваш єдиний друг", - співає звабливий московський голос свої колискові пісні українському народові.

Слухаючи ці співи, деякі жителі Донбасу, що розривається між пролетарським лахміттям і вкраденими скарбами, фанатично вірять, що "Третій Рим" знову прийме в свої обійми молодших братів. Вони моляться, аби Москва дозволила їм відігрітися в своїй славі і дозволила їм платити менше за газ і нафту, аби залишилось трошки, щоб купити горілку і шмат сала, лікувати їхніх хворих дітей і піклуватися про стареньких батьків.

Коли вони стикаються з жахливими фактами того, що їх обікрали свої ж клани – Колесніков, Щербань, Брагін зі своєю бандою та інші - деякі мешканці Донбасу вигукують: "Націоналісти брешуть!", - і виходять з протестами на вулиці, аби врятувати тих, хто змусив їх жебракувати..."

2)"...І тут з’являється російський "вектор", центр тяжіння переходить на Схід, до землі слов’янського брата і Євроазіатського деспотизму, що наяву мріє про славу і владу.

На чолі з маленьким чоловіком, з бідною уявою і ще меншим харизмом, Росія шумить під брамами Західної цивілізації і гризе нігті, нервово сподіваючись на те, що її приймуть до клубу цивілізованих націй, проте десь глибоко усвідомлюючи, що насправді вона не заслужила на це.

А світ споглядає, як безкінечна брутальна війна проти чеченців вбиває десятки тисяч невинних людей. Мільйони дивляться і не вірять своїм очам, як некомпетентний Путін намагається вкрасти нафтову компанію для своїх друзів, організувавши сміхотворний шоу-суд, під час якого найзаможнішу людину Росії тримають у середньовічній клітині, встановленій в залі суду. Такого собі не дозволяв навіть товариш Сталін.

Росія сьогодні перетворилася на шизофренічну державу.

Одна частина країни хоче, аби їх прийняв Захід, інша рве себе на шматки, аби відтворити імперію і повернутися до сталінізму.

Сам Путін є яскравим прикладом роздвоєння особистості. З одного боку він проклинає розпад імперії і називає розкол Радянського Союзу "найбільшою трагедією ХХ століття". Він каже це і відновлює старий гімн СРСР, перетворюючи його на гімн Росії. І хоча його країна сьогодні є слабкою подобою колишньої імперії, нав’язлива мелодія гімну увіковічує його жадобу до величності і влади.

Потім проступає його друга натура і він наполягає, аби Росія увійшла до складу СОТ і отримала постійне крісло у Великій Вісімці – Клубі розвинених (і можна додати, цивілізованих) країн.

Чи справді українці бажають зв’язати своє майбутнє з такою країною? Що це: просто "вектор" чи національне самогубство? Чи є Росія "стратегічним партнером" або просто захисним покривалом для тої частини українського населення, яка не вірить у власні сили створити реальну незалежну демократичну державу?.."

3)"...підтримувати гарні сусідські стосунки з Росією, незважаючи на те, хто нею керує.

Насправді, це не стільки варіант вибору, скільки необхідність, зумовлена географічним положенням, і на яку слід зважати. Це константа української геополітики, яку не можна ігнорувати, так само як і не можна дозволяти, щоб вона стала ігровим майданчиком для шахраїв або політично незрілих діячів.

Американський поет Роберт Фрост писав "Добрі паркани – добрі сусіди". Українцям час скористатися цією порадою.

Немає вагомих причин для відкритих кордонів ("відсутності парканів") з Росією або подвійного україно-російського громадянства, так само, як і немає вагомих причин для "Європейського громадянства", американо-канадського чи німецько-французького подвійного громадянства.

Лише дурень повірить, що ті росіяни, хто мріє про ліберальну (або тиранічну) імперію, почнуть з повагою ставитись до України після введення подвійного україно-російського громадянства.

Українські матері, маючи подвійне громадянство, безперечно зшаленіють від радощів, коли їхні сини, також громадяни Росії, будуть служити в російській армії десь на північному Кавказі.

Подвійне громадянство несе з собою тяжку відповідальність, а не лише переваги, якими б вони не були.

Цікавою була б пропозиція Бориса Тарасюка щодо того, аби Росія спершу погодилась на подвійне російсько-китайське громадянство і відкрила кордони з цією сусідньою країною як тест на російський лібералізм і інтернаціоналізм, а потім вже, років через десять, підбити підсумки відкритих кордонів в Російській Державній Думі, якщо така ще існуватиме.

Традиційно проросійська гілка української політики існувала під гаслом слов’янофілів, яке пізніше було замінено на "інтернаціоналізм", і наполягала на змішанні української нації з російською і білоруською у великому горнилі культурної анонімності і фальшивої дружби. І поки Наталії Вітренко і Петру Симоненку дозволено мати еротичні фантазії щодо Росії, від них буде мало користі.

Росіяни – сусіди України, залишаться водночас друзями і ворогами ще на довгі роки. Це є частиною множинного розладу їхньої особистості і результат імперіалістичної спадщини, яка надовго засіла у підсвідомості російської еліти.

За цих обставин, мудрішим буде залишити росіянам їхні імперіалістичні мрії і зосередитися на створенні сильної демократичної держави. Раніше чи пізніше Росія побачить свої помилки і почне поводитися на цивілізований манер..."

18.05.2005, 11:24 #56916	#1
Pohmuryj	Україна - Росія: нова стратегія співробітництва, яка вона??? На даному етапі українсько-російські відносини переходять в нову стадію - крізь призму прозорості... - доходять все ж таки до тих, які ж вони є насправді... : нафтова проблема, кордони, внутрішня політика ... як це не дивно - хоча швидше за все - тут нема нічого дивного! - автором наших проблематичних точок дотику є ... Росія!!! Досить цікава стаття з подробностей про перспективи стратегічного партнерства, яке поступово переростає в стратегічне протистояння... http://www.podrobnosti.ua/analytics/...17/212532.html Стратегический противник 17 мая 2005 \| 14:13 Алексей Сахно По материалам: Chicago Tribune, Christian Science Monitor, Liberation, NEWSru, Зеркало Недели, Полит.ру, Радио Свобода, Российская газета, Українська Правда, Український монітор, УЦЕПД ім. О. Разумкова, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України, Эхо Москвы Ельцин утверждал: по утрам его первые мысли были о том, что хорошего он может сделать для Украины. О чем думает нынешний президент РФ Путин не распространяется. Судя по его действиям, тоже об Украине. Вот только в позитивном ли контексте? Отношения нашей страны с северным соседом никогда не были безоблачными, но до откровенного саботажа дело доселе не доходило. Неужели политика "всовывания палок в колеса" станет тем форматом отношений, который имели ввиду президенты Украины и России, когда говорили о переходе сотрудничества наших стран на новый уровень? Кукиш в кармане После прихода Путина к власти в 2000-ом году аналитики заговорили о новой, прагматичной политике Росси во всех сферах, в том числе и в отношениях с Украиной. Так оно и случилось; и все этому только радовались. Однако спустя некоторое время с изменениями в мировоззрении ВВП эволюционировала и пресловутая прагматичность. Герб Российской империи и гимн империи советской ясно показали, куда пойдет Россия. Прагматика уступила место жесткости, а иногда и жестокости, и это в полной мере на своей шкуре прочувствовал Леонид Кучма. "Революция роз" в Грузии стала первым сигналом для Москвы, что такая политика неэффективна. Знак в Кремле проигнорировали, выводов не сделали, вмешались во внутренние дела Украины во время президентской кампании, и - извините, облажались. Не ошиблись - потому что ошибки обычно признают и иногда даже пытаются исправить, а именно облажались - в таком случае обычно делают вид, что ничего не случилось, и иногда даже силятся сохранить приличную мину при плохой игре. В первый после инаугурации президентский день Ющенко в Москве предложил перевернуть страницы прошлого. Все СМИ двух стран позднее написали, что Путин согласился. Это сейчас дает ВВП повод заявлять, как в старом анекдоте про алкоголика перед дверями в квартиру: "А я кивал". И это в то время, когда Россия готовит в ПАСЕ проект резолюции, утверждающей, что в Украине ущемляются политические права оппозиции; когда в Крыму провокационно высаживается российский десант; когда "простые русские парни" Ивановы (секретарь совбеза и министр обороны), не стесняясь, говорят один о неконституционности и недемократичности смены власти в Украине, другой - о том, что ЧФ из Севастополя никуда никогда не уйдет. Да уж, воистину привычка - вторая натура. Все это, знаете ли, до боли напоминает детские обычаи: когда один ребенок обещает что-нибудь другому, но не собирается это выполнять, он держит за спиной пальцы крестиком или крутит в кармане кукиш. Не обратили ли вы внимания, что в последнее время ВВП часто ходит с одной рукой в кармане своих дорогих брюк? А зря... О векторах и обезьянах Ради справедливости стоит отметить, что наше родное украинское руководство тоже не безгрешно: кто-то требует денонсации соглашения по ЧФ, кто-то хочет перекрыть поток российских нефти и газа в Европу, кто-то про активы и долги СССР вспоминает. Тем не менее, правительство и парламент вроде бы согласны с позицией президента о том, что Россия остается "стратегическим партнером" Украины. В то же время "стратегический курс" взят на Европейский Союз, а США названы "лучшим другом". Что это: возвращение к политике многовекторности в обрезанном варианте? Это мы уже проходили, и когда проходили несколько раз куда-то вступали. А теперь вот хотим вступить в ЕС и НАТО и все же тихо-мирно дружить с Россией. Прям как в анекдоте про обезьяну: "Так что ж мне разорваться что ли?!" По данным социологической службы Центра Разумкова, именно на "западном фронте" Ющенко добился наибольших успехов: 74,4% респондентов уверены, что на американско-европейском направлении власти действительно есть чем похвалиться. А вот отношения с Россией, как думают украинцы, хромают: 50,7% граждан считают, что президенту Ющенко и правительству Тимошенко за минувшие 100 дней не удалось достичь успехов в сотрудничестве с РФ. В то же время российский Фонд "Общественное мнение" приводит показательные цифры: отношения между Украиной и Россией считают хорошими 30% россиян (два месяца назад было 49%). Доля отрицательных оценок составила 36%. Вот и получается парадокс: любые жесткие действия и заявления Путина, в адрес Украины находят широкий отклик в душах россиян, а рейтинг самого ВВП остается рекордно низким. Но вернемся к нашим баранам, то бишь обезьянам. Нынешний кризис на рынке нефтепродуктов показал, что Москва совершенно не воспринимает всерьез призывы Киева к равноправному стратегическому партнерству. Кто-то может возразить, что нет никаких доказательств негативной роли Кремля в событиях в Украине. Конечно, нет. А доказательства существования внеземных цивилизаций есть? А бога? Ну, или, на худой конец, вины Ходорковского или Тимошенко? То-то же. Зато действия "Лукойла" и "ТНК-ВР" очень четко совпадают с новой стратегией внешней политики России, разработанной после череды "цветных" революций: расширять экспансию российского бизнеса в странах бывшего соцлагеря и использовать его в своих интересах. Характерно, что предприниматели должны служить политическим целям Кремля даже если это приносит серьезные убытки их бизнесу. От партнерства до вражды - один шаг Не стоит думать, что кризис с бензином - единственная на сегодня проблема в российско-украинских отношениях. Скорее - очередное звено в цепи акций, призванных создавать постоянное давление на официальный Киев (Тимошенко, например, сказала, что число подобных проблем превышает 60; Порошенко, после вояжа в Москву вместо премьера, назвал цифру 14). Не думаете же вы, что уже решен вопрос с Тузлой и Керченским проливом? достигнуто соглашение по Приднестровью? обеспечена нормальная работа газотранспортного консорциума? отменены изъятия из режима свободной торговли? соблюдаются условия пребывания ЧФ в Севастополе? гарантирован мир в церковной жизни страны? Не будьте наивными. Жизнью доказано: от любви до ненависти один шаг. Историей доказано: от партнерства до вражды - один шаг. Создается впечатление, что Россия готова - либо готовится - сделать такой шаг, например, когда на повестке дня реально станет вопрос вступления Украины в НАТО. Пора признать: если мы в силу совокупности объективных и субъективных причин не можем избавится от России как стратегического партнера, мы можем также считать ее нашим стратегическим противником. И если хочешь мира - готовься к войне. Солженицын еще десятки лет назад написал: Россия без Украины задохнется. Это правда. Поэтому Москва с помощью еэпов, лукойлов и януковичей будет стараться сохранить Киев в своей орбите. PS Правительство Украины собирается объявить тендер на постройку 1 тысячи подконтрольных "Укрнафте" заправочных станций, а также наконец вплотную заняться проблемой диверсификации источников нефтепродуктов для отечественного рынка. Следует ли нам сказать "спасибо" стратегическому "партнеру" за то, что хлесткий пинок под зад превратился в мощный мобилизационный импульс? При написании статьи использованы также материалы AntiPutin.net, Евразийский вестник

09.06.2005, 08:36 #61372	#2
FortYear	Ох як люблять нас росіяни... http://zavtra.ru/cgi//veil//data/zavtra/05/602/27.html (відгуки внизу почитайте на статтю...) Конкурс Евровидения в Киеве стал последним сполохом фейерверка "оранжевой революции". Группа "Грынджолы", спешно командированная на это торжище европейской музыкальной демократии, спела свой "гимн Майдана" "Разом нас багато" ("Вместе нас много"), напоминающий по своим параметрам что-то из позднесоветского ("Солнечному миру — да, да , да! Ядерному взрыву — нет, нет, нет!") — но это уже было никому не интересно: праздник закончился, а "власть с лицом Ющенко" осталась. И эта власть работает в режиме "управляемого хаоса". Управляемого, понятное дело, "из американского посольства". Тотальные чистки — прежде всего силовых структур, по сути, обеспечивших восхождение к власти "оранжевых", нападения милиции на политических оппонентов и уголовные преследования против них, "проскрипционные списки" и увольнения "неблагонадежных" по всей республике, прежде всего на Юге и Востоке, — всё это до боли напоминает "латиноамериканские варианты". Причем ни Виктор Ющенко, ни его alter ego в юбке и с косой Юлия Тимошенко лично подобные вещи не курируют — этими "кровавыми делами" занимается команда давно отобранных и тщательно подготовленных заокеанскими инструкторами специалистов, наподобие нынешнего шефа СБУ Александра Турчинова. Им доверия больше, чем "зятю Виктору" и "оранжевой леди", бывшей наперснице и ныне сидящего в американской тюрьме экс-премьера Павла Лазаренко.Ющенко, отчаявшись найти взаимопонимание и финансирование у своих партнеров (Америка 45-миллионную Украину кормить не собирается, да и в маленькой Грузии с этим начались проблемы), как заправский "агент влияния" колесит по постсоветскому Кавказу и Средней Азии, пытаясь политически обеспечить альтернативные российскому маршруты экспорта углеводородного сырья в Европу. Видимо, только на этих условиях европейцы согласились открыть "оранжевым" кредитные линии. Еще один вопрос, который находится "на контроле" у президента Украины — пресловутое "дело Гонгадзе", нетленную голову которого через четыре года после исчезновения киевского журналиста для Ющенко, курам на смех, то теряют, то находят. В частности, на встрече 28 мая в Тернопольском государственном экономическом университете он заявил, что голову Георгия Гонгадзе можно будет найти только после ареста генерала милиции Алексея Пукача. Как говорится, комментарии излишни, а неадекватность налицо. "На хозяйстве" в это время сидит "Юлечка". Итогом ее недолгих усилий стала бесконечная череда приватизационных скандалов, "бензиновый кризис", фактический срыв посевной и явное замедление темпов экономического роста. И это понятно — в условиях нарастающего правительственного террора на Юге и Востоке, дающих 80% украинского ВВП, какой может быть экономический рост? Апофеозом "управляемого хаоса" стало заседание правительства, на котором Тимошенко открыто схлестнулась с Ющенко, потоком своих критических реплик заставив того резко высказаться в адрес своей соратницы — с обещанием отправить ее чуть ли не на панель "дудеть в трубы и бить в барабаны". Виктор Андреевич, при всей его внешней и внутренней личной красоте, видимо, не до конца понимает причины, заставляющие Юлия Владимировну вести себя именно так, а не иначе. Игры Юлии Тимошенко основаны прежде всего на сохранении собственной популярности как политика, и все "антирыночные" меры в социально-экономической сфере, проходящие по ее инициативе, направлены на поддержание ее имиджа как "защитницы народных интересов" — в противовес "скаженому Ющенко". И если действующий украинский президент всё глубже уходит в безвыходный лабиринт конфронтации (чего стоит хотя бы его разрешение крымским татарам захватывать участки земли на Черноморском побережье Крыма или решение аннулировать собственность России на резиденцию Путина и участки земли, купленные Управлением делами президента РФ в том же Крыму!), то "Юлечка" готовится прийти ему на смену, после того как тот окончательно выработает свой политический ресурс. Но это вовсе не самодеятельность расчетливой "оранжевой леди". Во всяком случае, снятие американским судом большинства обвинений с ее бывшего шефа Павла Лазаренко свидетельствует о том, что "единственный мужчина" в украинском правительстве находится на правильном пути, а ее отставка будет способствовать росту популярности не в меньшей степени, чем тюремное заключение накануне "Майдана".

09.06.2005, 09:41 #61380	#3
сім самураїв Активний учасник	нє, ну йопті...2 жорстоких копіпаста довжиною з кілометр...і нічо

09.06.2005, 09:57 #61385	#4
FortYear	bandera а це якраз приклад того, що копіпейст категорично не заборонений але ж не по декілька разів на день

09.06.2005, 11:51 #61406	#5
Zavgosp лібераст і толераст	треба виставити ліміти.. новачок - 1 копіпейст на тижень активний учасник - 2 копіпейста в тижень старожил - 1/день гуру - 2/день боєвой хомячок - безліміт..

09.06.2005, 12:06 #61408	#6
Nata	Zavgosp то в йосі мав би бути якраз безліміт - він теж бойовий хомячок

09.06.2005, 12:37 #61413	#7
Andrewww	Камєнти рулят. Реальні статті, реальні проблеми, а піпл краще поміряється, в кого копі-пейст довший.

09.06.2005, 13:53 #61428	#8
Nata	Andrewww ну треба 2 копійки вставити. раз стільки про це говорилося. а про відносини України з росією вже переговорили і пересварилися..

22.06.2005, 15:24 #63348	#9
Pohmuryj	http://www2.pravda.com.ua/archive/2005/june/22/1.shtml Quo vadis? Цікаві уривки із статті: 1)"...Сьогодні українці ставлять це питання своїм світським лідерам. "Що далі? Куди ви нас ведете?". Лідери відповідають: "До Європейського Союзу" так, ніби Європейський Союз став певною формою комунізму на постійно зникаючому горизонті. Здається, чим ближче Україна підходить до Європейського Союзу, тим далі він відсувається від неї. Проте для половини населення України ця мета вважається реальною і вартою зусиль. В той же час для іншої половини Європа, в тому числі і Європейський Союз, є анафемою. Вступ до Європи означає капітуляцію перед західними цінностями, перед підозрілими темними зговорами Польського Римо-католицизму й імперіалістичними інтригами Америки; принаймні, саме таку ситуацію малюють менш освічені і відверто нечесні представники Російської політичної еліти. "Слов’янська православна Росія – ваш єдиний друг", - співає звабливий московський голос свої колискові пісні українському народові. Слухаючи ці співи, деякі жителі Донбасу, що розривається між пролетарським лахміттям і вкраденими скарбами, фанатично вірять, що "Третій Рим" знову прийме в свої обійми молодших братів. Вони моляться, аби Москва дозволила їм відігрітися в своїй славі і дозволила їм платити менше за газ і нафту, аби залишилось трошки, щоб купити горілку і шмат сала, лікувати їхніх хворих дітей і піклуватися про стареньких батьків. Коли вони стикаються з жахливими фактами того, що їх обікрали свої ж клани – Колесніков, Щербань, Брагін зі своєю бандою та інші - деякі мешканці Донбасу вигукують: "Націоналісти брешуть!", - і виходять з протестами на вулиці, аби врятувати тих, хто змусив їх жебракувати..." 2)"...І тут з’являється російський "вектор", центр тяжіння переходить на Схід, до землі слов’янського брата і Євроазіатського деспотизму, що наяву мріє про славу і владу. На чолі з маленьким чоловіком, з бідною уявою і ще меншим харизмом, Росія шумить під брамами Західної цивілізації і гризе нігті, нервово сподіваючись на те, що її приймуть до клубу цивілізованих націй, проте десь глибоко усвідомлюючи, що насправді вона не заслужила на це. А світ споглядає, як безкінечна брутальна війна проти чеченців вбиває десятки тисяч невинних людей. Мільйони дивляться і не вірять своїм очам, як некомпетентний Путін намагається вкрасти нафтову компанію для своїх друзів, організувавши сміхотворний шоу-суд, під час якого найзаможнішу людину Росії тримають у середньовічній клітині, встановленій в залі суду. Такого собі не дозволяв навіть товариш Сталін. Росія сьогодні перетворилася на шизофренічну державу. Одна частина країни хоче, аби їх прийняв Захід, інша рве себе на шматки, аби відтворити імперію і повернутися до сталінізму. Сам Путін є яскравим прикладом роздвоєння особистості. З одного боку він проклинає розпад імперії і називає розкол Радянського Союзу "найбільшою трагедією ХХ століття". Він каже це і відновлює старий гімн СРСР, перетворюючи його на гімн Росії. І хоча його країна сьогодні є слабкою подобою колишньої імперії, нав’язлива мелодія гімну увіковічує його жадобу до величності і влади. Потім проступає його друга натура і він наполягає, аби Росія увійшла до складу СОТ і отримала постійне крісло у Великій Вісімці – Клубі розвинених (і можна додати, цивілізованих) країн. Чи справді українці бажають зв’язати своє майбутнє з такою країною? Що це: просто "вектор" чи національне самогубство? Чи є Росія "стратегічним партнером" або просто захисним покривалом для тої частини українського населення, яка не вірить у власні сили створити реальну незалежну демократичну державу?.." 3)"...підтримувати гарні сусідські стосунки з Росією, незважаючи на те, хто нею керує. Насправді, це не стільки варіант вибору, скільки необхідність, зумовлена географічним положенням, і на яку слід зважати. Це константа української геополітики, яку не можна ігнорувати, так само як і не можна дозволяти, щоб вона стала ігровим майданчиком для шахраїв або політично незрілих діячів. Американський поет Роберт Фрост писав "Добрі паркани – добрі сусіди". Українцям час скористатися цією порадою. Немає вагомих причин для відкритих кордонів ("відсутності парканів") з Росією або подвійного україно-російського громадянства, так само, як і немає вагомих причин для "Європейського громадянства", американо-канадського чи німецько-французького подвійного громадянства. Лише дурень повірить, що ті росіяни, хто мріє про ліберальну (або тиранічну) імперію, почнуть з повагою ставитись до України після введення подвійного україно-російського громадянства. Українські матері, маючи подвійне громадянство, безперечно зшаленіють від радощів, коли їхні сини, також громадяни Росії, будуть служити в російській армії десь на північному Кавказі. Подвійне громадянство несе з собою тяжку відповідальність, а не лише переваги, якими б вони не були. Цікавою була б пропозиція Бориса Тарасюка щодо того, аби Росія спершу погодилась на подвійне російсько-китайське громадянство і відкрила кордони з цією сусідньою країною як тест на російський лібералізм і інтернаціоналізм, а потім вже, років через десять, підбити підсумки відкритих кордонів в Російській Державній Думі, якщо така ще існуватиме. Традиційно проросійська гілка української політики існувала під гаслом слов’янофілів, яке пізніше було замінено на "інтернаціоналізм", і наполягала на змішанні української нації з російською і білоруською у великому горнилі культурної анонімності і фальшивої дружби. І поки Наталії Вітренко і Петру Симоненку дозволено мати еротичні фантазії щодо Росії, від них буде мало користі. Росіяни – сусіди України, залишаться водночас друзями і ворогами ще на довгі роки. Це є частиною множинного розладу їхньої особистості і результат імперіалістичної спадщини, яка надовго засіла у підсвідомості російської еліти. За цих обставин, мудрішим буде залишити росіянам їхні імперіалістичні мрії і зосередитися на створенні сильної демократичної держави. Раніше чи пізніше Росія побачить свої помилки і почне поводитися на цивілізований манер..."