16.05.2014, 13:51 #2393362 | #1 |
Учасник
|
Улюблені уривки з творів
У мене з*явилося дивне хоббі - занотовувати цікаві фрази з книжок. Тож створюю я це, здебільшого, для себе. І все ж дуже хотілося б почитати щось вартісне і ваших улюблених письменників.
В.Гюго. *Людина, що сміється* -Якщо ви хочете мати прекрасних жінок - не приховуйте вади, інакше ви будете схожими на людей, що обожнюють метеликів і топчуть гусениць. -Хто читає, той мислить, а хто мислить, той має свій власний розсуд. -Я продавець забобонів і не приховую цього. Це те, що відрізняє мене від Римського Папи. -Бути в жіночій плоті і бути жінкою - не одне і те ж. -Сліпий бачить невидиме, бо лише усвідомлювати - означає бачити. -Чай у Англії потрапив у вжиток в 1678 році. -Мовчання - перше правило мудрості. -Подібно морському приливу, стосунки досягають свого апогею у безмежному щасті. За законами фізики, за приливом обов*язково наступає відлига/відлив. -Ніч - це доказ існування дня, подібно тому, як диявол - доказ існування бога. -З того часу, як вона зникла з мого життя, я відчуваю порожнечу,як людина і холод, як поет. -Біснуваті - це ті, яких мучать багато бісів. Той, ким володіє один біс - всього-навсього одержимий. -Подібно високочастотному звуку, існують високі думки. Оскар Уайльд. *Портрет Доріана Грея*: -У нашу добу люди тлумачать мистецтво, як різновид біографії. Ми втратили абстрактне почуття Краси. -Ті, що зберігають вірність у любові знають тільки тривіальний її бік. Невірні - ось хто пізнає любовні трагедії. -Ти любиш усіх і тим-то байдужий до кожного. -Твій цинізм - це тільки поза. -Сумління - це лише фасад боягузтва. -Єдиний спосіб позбутися спокуси - піддатися їй. Опирайтеся спокусі - і ваша душа страждатиме від жаги до речей, які ви самі собі заборонили, від бажань, які ваші ж потворні закони зробили потворними і незаконними. -Ніщо не лікує так душі, як відчуття, і ніщо не лікує так відчуттів, як душа. -Між примхою та довічною пристрастю тільки й різниця, що перша триває трішки довше. - Краса закінчується там, де починається одухотвореність. -Гомо Сапіен...дурниця. Людина - це багато що, але тільки не розум. -Іспити - це справжнісіньке ошуканство. Якщо людина - джентельмен, вона знає цілком достатньо, якщо ні - то хоча б скільки вона знала - це погано для неї. -Вартість ідеї немає нічого спільного з щирістю людини, котра її висловила. - Я не збираюся пропонувати їй зустрічатися. Я надто закоханий. - Я не бажаю змінювати в Англії нічого, крім погоди. Мене цілком задовольняє філософське споглядання. - Чоловіки одружуються з нудьги, жінки з цікавості. Ті й ті знаходять розчарування. - У музиці як і в політиці "діди завжди помиляються" - Тільки священні речі і варті, щоб їх торкатися. - Тепер більшість людей помирає від так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом. - Сьогодні люди знайдуть ціну всього, не маючи поняття про справжню ціну бодай чого-небудь. - Пунктуальність - це крадій часу. - Закоханий, завше, починає тим, що ошукує себе, а закінчує тим, що ошукує інших. Ось це й називається романом. - Жодна порядна людина не обідає раніш сьомої. - Жінки уособлюють торжество матерії над розумом, так само як чоловіки - торжество розуму над мораллю. - Емоції добрі тим, що зводять людей на манівці, а наука - тим, що не знає емоцій. - Великий поет, справді великий - найменш поетична істота. |
15.04.2015, 11:01 #2532067 | #2 |
Учасник
|
Відповідь: Улюблені уривки з творів
***
В березні Альфонсина висиділа прегарних гусенят, і бабця сказала дідусеві, що хотіла б на них подивитися. А коли побачила, то так утішилася, що дідусь став щодня приносити їх до кімнати і ненадовго залишати коло ліжка. Бабця брала їх по одному і поволеньки пестила, а тоді клала назад до кошика. Час від часу вона, здавалося, засинала; гусенятко теж дрімало, пригрівшись у неї на грудях, у теплі й добрі; все це діялося під пильним оком Альфонсини, яка анітрішечки не ревнувала. Це мій останній спогад про бабцю Теодолінду. Якось, повернувшись із дитячого садка, я не застав дома ні мами, ні тата, а лише дідуся Луїджі з бабцею Антоньєттою. З серйозним-серйозним виразом обличчя вони розповіли мені, що бабця Теодолінда поїхала у далеку мандрівку, і я ніколи її більше не побачу. – Як поїхала?! – закричав я. – А чому вона нічого мені не сказала, не попрощалася зі мною?! І що тепер буде з Альфонсиною? Я почувався так, ніби бабця мене зрадила, і був такий вражений її поведінкою, що аж розплакався. Тоді бабця Антоньєтта обняла мене і стала розповідати про те, що бабця помандрувала на небо, а мені туди не можна. – Вона полетіла літаком? – відразу поцікавився я, бо вже одного разу літав з мамою і татом, і мені це дуже сподобалося. – Ні, не літаком. Бабця Теодолінда померла. Так я дізнався, що померти означає помандрувати на небо без літака і що там не місце ні гусям, ні дітям. У день похорону все ще більше заплуталося, бо хтось сказав мені, що у тому дерев’яному ящику, на який наклали купу квітів, – бабця Теодолінда і що її несуть на цвинтар. Якщо вона там усередині, то не може бути на небі; значить, мене обдурили. – Я вам не вірю! Ви всі брехуни! Де бабця? Я хочу її побачити! – розкричався я так сильно, що всі перелякалися, бо ніяк не могли мене заспокоїти. Врешті-решт до мене підійшов дідусь Оттавіано. – Бабці Лінди не видно, але, знаєш, вона не пішла звідси зовсім. Бабця сказала, що залишає замість себе Альфонсину і просила, щоб ми всі дбали про неї – так, ніби це сама бабця. Я подивився на дідуся і відчув, що мені дуже полегшало. – Вона справді так сказала? Дідусь кивнув. У своєму темному весільному костюмі він виглядав дуже елегантно і був гарно зачесаний, але чомусь горбився сильніше, ніж завжди, і здавався ще старішим. – Так, а ще сказала передати тобі привіт і поцілувати тебе від її імені. – Але коли вона повернеться? Він знизав плечима і кудись пішов, а коли вернувся, то тримав у руках Альфонсину і так з нею й ішов за гробом до самого цвинтаря. Всі дивилися на нього, та сам дідусь ні на кого не звертав уваги. Він узяв мене за руку і час від час нахилявся й шепотів щось Альфонсині, а та на знак згоди кивала головою. Я певний, що він говорив тоді з бабцею Теодоліндою. Анджела Нанетті "Мій дідусь був черешнею". Переклад - Андрій Маслюх |
30.09.2015, 20:38 #2580193 | #3 |
Учасник
|
Відповідь: Улюблені уривки з творів
Эдуард Асадов - Как много тех, с кем можно лечь в постель
Как много тех, с кем можно лечь в постель, Как мало тех, с кем хочется проснуться… И утром, расставаясь улыбнуться, И помахать рукой, и улыбнуться, И целый день, волнуясь, ждать вестей. Как много тех, с кем можно просто жить, Пить утром кофе, говорить и спорить… С кем можно ездить отдыхать на море, И, как положено – и в радости, и в горе Быть рядом… Но при этом не любить… Как мало тех, с кем хочется мечтать! Смотреть, как облака роятся в небе, Писать слова любви на первом снеге, И думать лишь об этом человеке… И счастья большего не знать и не желать. Как мало тех, с кем можно помолчать, Кто понимает с полуслова, с полувзгляда, Кому не жалко год за годом отдавать, И за кого ты сможешь, как награду, Любую боль, любую казнь принять… Вот так и вьётся эта канитель - Легко встречаются, без боли расстаются… Все потому, что много тех, с кем можно лечь в постель. Все потому, что мало тех, с кем хочется проснуться. Как много тех, с кем можно лечь в постель… Как мало тех, с кем хочется проснуться… И жизнь плетёт нас, словно канитель… Сдвигая, будто при гадании на блюдце. Мы мечемся: – работа…быт…дела… Кто хочет слышать- всё же должен слушать… А на бегу- заметишь лишь тела… Остановитесь…чтоб увидеть душу. Мы выбираем сердцем – по уму… Порой боимся на улыбку- улыбнуться, Но душу открываем лишь тому, С которым и захочется проснуться.. Как много тех, с кем можно говорить. Как мало тех, с кем трепетно молчание. Когда надежды тоненькая нить Меж нами, как простое понимание. Как много тех, с кем можно горевать, Вопросами подогревать сомнения. Как мало тех, с кем можно узнавать Себя, как нашей жизни отражение. Как много тех, с кем лучше бы молчать, Кому не проболтаться бы в печали. Как мало тех, кому мы доверять Могли бы то, что от себя скрывали. С кем силы мы душевные найдем, Кому душой и сердцем слепо верим. Кого мы непременно позовем, Когда беда откроет наши двери. Как мало их, с кем можно – не мудря. С кем мы печаль и радость пригубили. Возможно, только им благодаря Мы этот мир изменчивый любили. /////////////////////////////////////////////////////// Льюїс Керрол - Аліса в країні чудес Сльозами бій не виграєш... /// Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше! /// Але Аліса швидко збагнула, що це за море! Це було море сліз, яке вона сама наплакала, коли була ростом у дев'ять футів. - От не треба було мені так багато плакати! - Сказала вона, борсаючись і намагаючись зрозуміти, куди їй пливти. - І я тепер покарана за це і, чого доброго, потону у власних сльозах. Неймовірна історія, чесне слово! |
17.11.2020, 14:54 #2784322 | #4 |
Учасник
|
Відповідь: Улюблені уривки з творів
"Ветер с севера" Симона Вилар «Сквозь завитки дыма и колеблющиеся тени к нему медленно приближалось ослепительно прекрасное видение. Невесомо грациозная фигура девушки, феи, валькирии – он не знал, чья, – в длинной белой одежде, обворожительная и изящная, с длинными волосами, окутывающими ее подобно плащу из красно-золотистой пышной пряжи.»
|
17.11.2020, 18:43 #2784346 | #5 |
Активний учасник
|
Відповідь: Улюблені уривки з творів
Р.Музіль
«Людина без властивостей» «.Наш час і так наскрізь просякнутий активністю. Думки йому вже не потрібні, він хоче бачити лише дії. Причина цієї жахливої активности тільки в тому, що людям нічого робити — внутрішньо, я маю на увазі. Та, зрештою, кожне все життя й зовнішньо тільки повторює ту саму дію. Людина знаходить собі яку-небудь роботу і в ній помалу собі посувається. І ось тут, здається мені, ми повертаємось до запитання, яке ти поставила мені ще там, на пагорбі. Дуже легко бути активним для дій, і дуже важко надати діям сенс! Сьогодні це мало хто усвідомлює. Тому люди дії нагадують тих, хто грає в кеглі й уміє з наполеонівською міною збити якихось дев’ять дерев’яних оцупків. Я б не здивувався навіть, якби ті люди врешті накинулись одне на одного з кулаками, — просто через те, що їм невтямки: всіх їхніх дій замало!..» |
23.11.2020, 14:52 #2784786 | #6 |
комп'ютерний некромант
|
Відповідь: Улюблені уривки з творів
Обережно матюки.
— Не понимаю, — сказал он. — Ты, по-моему, должен быть счастлив. Ты ведь продвинутый парень. Иначе бы Брама тебя не выбрал. А единственная перспектива у продвинутого парня в этой стране — работать клоуном у пидарасов. — Мне кажется, — ответил я, — есть и другие варианты. — Есть. Кто не хочет работать клоуном у пидорасов, будет работать пидорасом у клоунов. За тот же самый мелкий прайс. *** — А как одежда отражает социальный статус? Пора было показать, что я тоже владею дискурсом. — Вообще-то во все эпохи действует один и тот же простой принцип, — сказал я, — который называется «industrial exemption». Одежда демонстрирует, что человек освобождён от тяжёлого унизительного труда. Например, длинные рукава, спадающие ниже пальцев. Типа «Lady Greensleeves» — знаешь песню? Она кивнула. — Понятно, — продолжал я, — что дама, которая носит такую одежду, не будет мыть кастрюли или кормить свиней. Сюда же относятся кружева, которые окружают кисти рук, нежнейшая обувь на каблуке или с загнутым носом, различные подчёркнуто нефункциональные детали костюма — панталоны буфф, гульфики, всякие излишества. Ну а сегодня это просто, э-э-э… дорогая одежда, подобранная со вкусом. Такая, по которой видно, что человек не занимается окраской заборов. — С теорией правильно, — сказала Гера. — Ошибка с практикой. Твоя офисная униформа вовсе не показывает, что ты освобождён от унизительного труда по окраске заборов. Наоборот. Она сообщает окружающим, что в десять утра ты должен прибыть в контору, представить себе ведро краски, и до семи вечера красить воображаемый забор внутри своей головы. С коротким перерывом на обед. И твой старший менеджер должен быть доволен ходом работы, о котором он будет судить по выражению оптимизма на твоём лице и румянцу на щеках… *** Каждый народ (или даже человек) в обязательном порядке должен разрабатывать свою религию сам, а не донашивать тряпьё, кишащее чужими вшами — от них все болезни… Народы, которые в наше время на подъёме — Индия, Китай и так далее — ввозят только технологии и капитал, а религии у них местного производства. Любой член этих обществ может быть уверен, что молится своим собственным тараканам, а не позднейшим вставкам, ошибкам переписчика или неточностям перевода. А у нас… Сделать фундаментом национального мировоззрения набор текстов, писаных непонятно кем, непонятно где и непонятно когда — это всё равно что установить на стратегический компьютер пиратскую версию «виндоуз-95» на турецком языке — без возможности апгрейда, с дырами в защите, червями и вирусами, да ещё с перекоцанной неизвестным умельцем динамической библиотекой *.dll, из-за чего система виснет каждые две минуты. Людям нужна открытая архитектура духа, open source. Но иудеохристиане очень хитры. Получается, любой, кто предложит людям такую архитектуру — это антихрист. Нагадить в далёком будущем из поддельной задницы, оставшейся в далёком прошлом — вот, пожалуй, самое впечатляющее из чудес иудеохристианства. *** Так вот, «уловка-22» заключается в следующем: какие бы слова ни произносились на политической сцене, сам факт появления человека на этой сцене доказывает, что перед нами блядь и провокатор. Потому что если бы этот человек не был блядью и провокатором, его бы никто на политическую сцену не пропустил — там три кольца оцепления с пулемётами. Элементарно, Ватсон: если девушка сосёт *** в публичном доме, из этого с высокой степенью вероятности следует, что перед нами проститутка. Я почувствовал обиду за свое поколение. — Почему обязательно проститутка, — сказал я. — А может это белошвейка. Которая только вчера приехала из деревни. И влюбилась в водопроводчика, ремонтирующего в публичном доме душ. А водопроводчик взял её с собой на работу, потому что ей временно негде жить. И там у них выдалась свободная минутка. Самарцев поднял палец: — Вот на этом невысказанном предположении и держится весь хрупкий механизм нашего молодого народовластия… Пелевин - Ампир V Додано через 6 хвилин Життя — це як космічна ракета, і якщо ти заліз до неї, то сиди і нічого не чіпай, просто будь готовий до того, що життя твоє круто зміниться. В кожному разі дітей у тебе точно не буде. Та й загалом — нормального сексу. Це ти мусиш із самого початку враховувати — або секс, або космос, і тут є з чого вибирати, тому що насправді жодне трахання в світі, хай навіть найбільш підривне трахання, не варте того великого й прекрасного, що відкривається тобі з ілюмінатора твоєї бляшаної ракети, деякі краєвиди в цьому житті, деякі ландшафти варті того, аби за них заплатити найдорожчим, що в тебе є, себто ерекцією, але щоби зрозуміти це, потрібно бути щонайменше космонавтом, ну, на крайняк — ангелом, що в умовах розпаду капіталу — однофігственно. Жадан - Депеш Мод Додано через 8 хвилин Ценны только те знания, что позволяют вам эффективно решать поставленные задачи. А для этого мало просто запомнить что-либо. Требуется это понять. Если ты умнее и сильнее других, привыкай к мысли, что никогда не будешь иметь друзей - только подхалимов да лизоблюдов. Курпатова-Ким - Максимус Гром Востаннє редагував TTaJIa4: 23.11.2020 о 14:52. Причина: Пізніше додано |
23.11.2020, 18:11 #2784793 | #7 |
Активний учасник
|
Відповідь: Улюблені уривки з творів
«Ты читал Набокова?
– Читал, – соврал я. – Ну и как тебе? – Бред сивой кобылы, – сказал я уверенно. С такой рецензией невозможно было попасть впросак, я это давно понял. – О, это в десятку, – сказал незнакомец и улыбнулся. – Ночной кошмар по-английски «night mare», «ночная кобыла». Владимир Владимирович про это где-то упоминает. Но вот почему сивая? А-а-а! Понимаю, понимаю…. Страшнейший из кошмаров – бессонница… Бессонница, твой взор уныл и страшен… Insomnia, your stare is dull and ashen… Пепельный, седой, сивый…» |
Подякував(ла): |
TTaJIa4 (23.11.2020)
|
|
|