хочу комусь розказати

[Пантера]

Цитата:

Допис від Джалка

кіт помер, який жив з нами 18 років

Наскільки памятаю, ти з ним не дуже дружила. Але 18 років багато, і привикаєш до всьго. Шкода.
Моєму 16.(

[Стечкин]

Цитата:

Допис від Джалка

кіт помер, який жив з нами 18 років

1942 год выдался для Ленинграда вдвойне трагичным. К голоду, ежедневно уносящему сотни жизней, добавилось еще и нашествие крыс. Очевидцы вспоминают, что грызуны передвигались по городу огромными колониями. Когда они переходили дорогу, даже трамваи вынуждены были останавливаться.

Блокадница Кира Логинова вспоминала, что «…тьма крыс длинными шеренгами во главе со своими вожаками двигались по Шлиссельбургскому тракту (ныне проспекту Обуховской обороны) прямо к мельнице, где мололи муку для всего города. В крыс стреляли, их пытались давить танками, но ничего не получалось: они забирались на танки и благополучно ехали на них дальше. Это был враг организованный, умный и жестокий…»

Все виды оружия, бомбежки и огонь пожаров оказались бессильными уничтожить «пятую колонну», объедавшую умиравших от голода блокадников. Серые твари сжирали даже те крохи еды, что оставались в городе. Кроме того, из-за полчищ крыс в городе возникла угроза эпидемий. Но никакие «человеческие» методы борьбы с грызунами не помогали. А кошек — главных крысиных врагов — в городе не было уже давно. Их съели.

Немного грустного, но честного

Поначалу окружающие осуждали «кошкоедов».

«Я питаюсь по второй категории, поэтому имею право», - оправдывался осенью 1941 года один из них.

Потом оправданий уже не требовалось: обед из кошки часто был единственной возможностью сохранить жизнь.

«3 декабря 1941 года. Сегодня съели жареную кошку. Очень вкусно», - записал в своем дневнике 10-летний мальчик.

«Соседского кота мы съели всей коммунальной квартирой еще в начале блокады», - говорит Зоя Корнильева.

«В нашей семье дошло до того, что дядя требовал кота Максима на съедение чуть ли не каждый день. Мы с мамой, когда уходили из дома, запирали Максима на ключ в маленькой комнате. Жил у нас еще попугай Жак. В хорошие времена Жаконя наш пел, разговаривал. А тут с голоду весь облез и притих. Немного подсолнечных семечек, которые мы выменяли на папино ружье, скоро кончились, и Жак наш был обречен. Кот Максим тоже еле бродил - шерсть вылезала клоками, когти не убирались, перестал даже мяукать, выпрашивая еду. Однажды Макс ухитрился залезть в клетку к Жаконе. В иное время случилась бы драма. А вот что увидели мы, вернувшись домой! Птица и кот в холодной комнате спали, прижавшись друг к другу. На дядю это так подействовало, что он перестал на кота покушаться…»

«У нас был кот Васька. Любимец в семье. Зимой 41-го мама его унесла куда-то. Сказала, что в приют, мол, там его будут рыбкой кормить, мы-то не можем... Вечером мама приготовила что-то наподобие котлет. Тогда я удивилась, откуда у нас мясо? Ничего не поняла... Только потом... Получается, что благодаря Ваське мы выжили ту зиму...»

«В доме во время бомбёжки вылетели стёкла, мебель давно стопили. Мама спала на подоконнике — благо они были широкие, как лавка, — укрываясь зонтиком от дождя и ветра. Однажды кто-то, узнав, что мама беременна мною, подарил ей селёдку — ей так хотелось солёного… Дома мама положила подарок в укромный уголок, надеясь съесть после работы. Но вернувшись вечером, нашла от селёдки хвостик и жирные пятна на полу — крысы попировали. Это была трагедия, которую поймут лишь те, кто пережил блокаду» - рассказывает сотрудница храма прп. Серафима Саровского Валентина Осипова.

Кошка - значит победа

Тем не менее, некоторые горожане, несмотря на жестокий голод, пожалели своих любимцев. Весной 1942 года полуживая от голода старушка вынесла своего кота на улицу погулять. К ней подходили люди, благодарили, что она его сохранила.

Одна бывшая блокадница вспоминала, что в марте 1942 года вдруг увидела на городской улице тощую кошку. Вокруг нее стояли несколько старушек и крестились, а исхудавший, похожий на скелет милиционер следил, чтобы никто не изловил зверька.

12-летняя девочка в апреле 1942 года, проходя мимо кинотеатра «Баррикада», увидала толпу людей у окна одного из домов. Они дивились на необыкновенное зрелище: на ярко освещенном солнцем подоконнике лежала полосатая кошка с тремя котятами. «Увидев ее, я поняла, что мы выжили», - вспоминала эта женщина много лет спустя.

Мохнатый спецназ

Как только была прорвана блокада, вышло постановление за подписью председателя Ленсовета о необходимости «выписать из Ярославской области и доставить в Ленинград дымчатых кошек». Ярославцы не могли не выполнить стратегический заказ и наловили нужное количество дымчатых кошек, считавшихся тогда лучшими крысоловами.

Четыре вагона кошек прибыли в полуразрушенный город. Часть кошек была выпущена тут же на вокзале, часть была роздана жителям. Расхватывали моментально, и многим не хватило.

Л. Пантелеев записал в блокадном дневнике в январе 1944 года: «Котенок в Ленинграде стоит 500 рублей». Килограмм хлеба тогда продавался с рук за 50 рублей. Зарплата сторожа составляла 120 рублей.

- За кошку отдавали самое дорогое, что у нас было, — хлеб. Я сама оставляла понемногу от своей пайки, чтобы потом отдать этот хлеб за котенка женщине, у которой окотилась кошка, — вспоминала Зоя Корнильева.

Прибывшие в полуразрушенный город коты ценой больших потерь со своей стороны сумели отогнать крыс от продовольственных складов.

Кошки не только ловили грызунов, но и воевали. Есть легенда о рыжем коте, который прижился при стоявшей под Ленинградом зенитной батарее. Солдаты прозвали его «слухачом», так как кот точно предсказывал своим мяуканьем приближение вражеских самолетов. Причем на советские самолеты животное не реагировало. Кота даже поставили на довольствие и выделили одного рядового за ним присматривать.

Кошачья мобилизация

Еще одну «партию» котов завезли из Сибири, чтобы бороться с грызунами в подвалах Эрмитажа и других ленинградских дворцов и музеев. Интересно, что многие кошки были домашними — жители Омска, Иркутска, Тюмени сами приносили их на сборные пункты, чтобы помочь ленинградцам. Всего в Ленинград было направлено 5 тысяч котов, которые с честью справились со своей задачей - очистили город от грызунов, спасая для людей остатки съестных припасов, а самих людей — от эпидемии.

Потомки тех сибирских кошек и по сей день обитают в Эрмитаже. О них хорошо заботятся, их кормят, лечат, но главное - уважают за добросовестный труд и помощь. А несколько лет назад в музее даже был создан специальный Фонд друзей котов Эрмитажа.

Сегодня в Эрмитаже служат более полусотни котов. У каждого есть особый паспорт с фотографией. Все они успешно охраняют от грызунов музейные экспонаты. Кошек узнают в лицо, со спины и даже с хвоста все сотрудники музея.

http://sh-kaf.ru

[ats295]

Взнав сьогодні одну цікаву річ. Виявляеться, я громадянин України і був ним з 91 року, а я про це не знав. Ось як!

[Freeboy]

Ще пару років тому я навіть подумати не міг, шо колись буду проадавати на базарі)) Мені здавалося шо я і базар то вопше речі несумісні)) Але коли в певний період життя я плюнув на всьо і вирішив що буду займатися тим що люблю, а не тим де можна більш-менш непогано заробляти але не відчувати кайфу від роботи...ну то тепер мушу подружитися з базаром)))Виявляється, нема там ніц такого страшного)))

[Alvina]

хочеться комусь розказати, як буває нестерпно боляче, коли обставини не можна змінити.

[Стечкин]

Цитата

Допис від Alvina

хочеться комусь розказати, як буває нестерпно боляче, коли обставини не можна змінити.

а ти до того стєчкіна звертайся
він є переконаним альтруїстом і має чудодійного тапка
як дасть тим тапком по сраці - тобі відразу і полегшає )

[Пантера]

Я дуже привикаю до людей. І це надзвичайно погано і важко.
Я не маю на увазі рідних і близьких. Це зрозуміло і типово.
Просто бачу по своїй реакції на події, що ненормально так привязуватися до людей яких ти бачиш не дуже часто і їх можна віднести в категорію: приємні співрозмовники. Але кожен раз коли я з кимось прощаюся, знаючи що вже його(її) не побачу і не почую, то в мене розривається серце. А коли це щось трохи більше, то це взагалі кошмар. Щось зі мною не те. Плачу цілий ранок, ще вам пожаліюся.
ПС. І з форуму не можу піти по тій ж причині: привикла до вас всіх, і хороших і поганих.

[andrey_ko]

Вкотре переконую себе про людей які працюють на ринку (продавці), що вони хороші і не обманюють (чи дотримують обіцяного), але в переважній більшості випадків реалії доказують протилежне. Це і по свіжості продуктів і їх якості, і т.д. Головна мета, як на мене для них, впарити свій товар поскоріше, а щодо якості і на основі цього подальшої співпраці з ними постійних клієнтів - то їм, таке не потрібно.

[Freeboy]

Цитата:

Допис від andrey_ko

Вкотре переконую себе про людей які працюють на ринку (продавці), що вони хороші і не обманюють (чи дотримують обіцяного), але в переважній більшості випадків реалії доказують протилежне. Це і по свіжості продуктів і їх якості, і т.д. Головна мета, як на мене для них, впарити свій товар поскоріше, а щодо якості і на основі цього подальшої співпраці з ними постійних клієнтів - то їм, таке не потрібно.

Оскільки я вже також трохи вліз в це дєло)) то таке саме можу сказати і про покупців)) Вкотре переконую себе що вони ( в переважній більшості) не готові платити за якісний товар. 99.9% хочуть щоб продукція була якісною, але при цьому коштувала копійки. А такі аргументи що все вирощено як для себе то це взагалі безполєзне заняття) - всі "знають" чим і скільки раз кропилося))) Тому постійні клієнти для мене самий найкращий варіант. бо Їм вже не потрібно нічого доказувати, але при цьому я розумію,що для таких покупців все має бути саме найкраще)

[andrey_ko]

Цитата

99.9%

сподіваюсь, що ми з тобою підпадаєм під той 0,1 % ? ))))

[Andrik84]

Цитата

Допис від Freeboy

Оскільки я вже також трохи вліз в це дєло)) то таке саме можу сказати і про покупців)) Вкотре переконую себе що вони ( в переважній більшості) не готові платити за якісний товар. 99.9% хочуть щоб продукція була якісною, але при цьому коштувала копійки. А такі аргументи що все вирощено як для себе то це взагалі безполєзне заняття) - всі "знають" чим і скільки раз кропилося))) Тому постійні клієнти для мене самий найкращий варіант. бо Їм вже не потрібно нічого доказувати, але при цьому я розумію,що для таких покупців все має бути саме найкраще)

Думаю різниця в тому, що ти продаєш власну продукцію, тому можеш аргументовано говорити про її якість, продавці ж про які говорить andrey_ko 99,9% тупо перепродують товар і їм головне його скинути поскоріше, щоб він не попортився і він не влетів. В дечому їх можна зрозуміти, оскільки ти в результаті непродажу попадеш хіба на власну працю, вони ж попадуть на кошти вкладені в товар. Але це якщо дивитись з їхнього боку. Бо зі своєї строни, я хочу щоб коли я купую в одному тому самому місці персики 20 раз мені не приходилось їх набирати самому щоб не напхали гнилих.
Плюс з власного досвіду стараюсь небрати на одній точці більше 1-3 позицій, оскільки це автоматом означає що тебе спробують обрахувати, це вже скоріше закономірність яка була мною провірена в якості експеримента колись спеціально перераховував, там деколи до 25% вартості накручують, а про те щоб заокруглити 72 до 80 то взагалі як добрий день.

[Стечкин]

дуже шкодую шо не почав робити зарубки на столі, в який раз клею одну з своїх велокамер.
всі решта чомусь позаклеювались з першого разу, а цю клею вже мало не в десятий раз

Пантера!
та камера реально рятує мене суворими самотніми вечорами, а ти поки що готуйся і збирайся с духом
непідгорнені кактуси чекають на тебе, а нам на зворотньому шляху ще тре до Африки...

[yanashevchenko]

все задолбало

[Winner]

Цитата:

Допис від Dinara

шукала лимонну бехеровку, а знайшла Oreo Limited Edition
навіть не знала, що таке існує


шкода, що в нас нема





пи.си. доречі, тема "Хочу" зникла

Будеш чемною, Миколай принесе

[Dinara]

така мімімішна реклама

[Freeboy]

...коли я показав, то молода сказала шо ше такого великого не виділа. добре шо молодого поруч не було))

[хамід]

Цитата

Допис від Freeboy

...коли я показав, то молода сказала шо ше такого великого не виділа.:

і як той "натюрморт" виглядав на фоні цього прекрасного винограду ?

[andrey_ko]

Історія про те, і хто кому винен, що ми так живемо.

Повертались недавно з Карпат з грибів. Так як назбирали не дуже багато, було бажання 2-3 кг ще докупити. Татарів, Микуличин - ціни від 120 грн. Тернопіль, - 100. Думав, може по дорозі дешевше. В районі Монастириська сидять за столиками "продавці-грибники". Але гриби у всіх в акурат в тарілочках. Ціна, 70 грн. Кажуть, - "Під кілограм там, а в Карпатах по 140грн, купуйте". Кажу, - "Куплю за 100 грн. за кг." Якраз в поважного пана велика тарілка за 100 грн. і каже, "Беріть - там є кілограм". Пересипаю в пакет, витягаю електронний кантор, а там - 670 грам. (Тобто, кілограм виходить 149 грн.).
Питаю в дядька, "Досипаєте до кілограма?" "Нє, я з тарілки собі продам комусь"... і аж перекривило його.

І так неприємно за людей таких стало. Ну, кажу, "Хто вам винен, що всі в такій сраці, якщо ви самі на рівному місці намахуєте людей і для вас то є норма? Невже отак приємно, що потім всі вас клясти будуть?"
Відповідь - стандартна - "а диви як президент, депутати крадуть..."

[saymon]

[ТЕхнічна культуРА]

Трохи сумне спостереження.
Зайти в ліфт з старенькою людиною досить проблемно, особливо в незнайомий ліфт "з характером".
І саму ту людину не пошлеш їхати, бо просить довезти на такий-то поверх, і сам за тою людиною ледве встигаєш зайти.