Дуже сумне оповідання

[Domn]

Остання весна Даринки

Сьогодні день випуску. Неподалік від двоповерхового будинку школи через дорогу на невеликому взгір’ї в посадці свистіли солов’ї, в небі щебетали ластівки і чувся клекіт лелек. В садах ще де-не-де біліли латки пелюсткової пороші від яблунь та вишень.

Навколо розносився аромат від пізнього бузку та акацій, що саме доцвітали. З гучномовця линула бадьора мелодія, звуки якої поєднувалися з повівом квітів, що морем розлилися на шкільному подвір’ї. Учнівська малеча верещала та лементувала, а старшокласники повагом гомоніли між собою. Довкола панував сонцесяйний настрій, мовби на світі немає горя та журби.

А в хаті Ковалихи снував сум та гірка печаль – її одна єдина серед братів донечка, поволі згасала – лейкемія висмоктувала останні залишки життя. Даринці йшла сімнадцята весна…

— Лебедонько ти моя, за що ж мені така кара Божа – тихо стогнала мати. – Як же ми леліяли тебе, яку ж ми викохали тебе чепурненьку та гарненьку…

Материне серце шматувалося від пекельної туги. Чому? Чому саме її кровиночка? Горючими сльозами плакала, пригортаючи до себе Даринчину голову.

Підійшов до хворої суворий Арсен Коваль – на подушці розкинулася довга чорна, блискуча коса, донедавна смагляве, а тепер бліде обличчя з дражливими ямками, на якому під тонкими чорними бровами горіли колишнім жаром, як вуглинки очі – читалося невимовне страждання і, нечутно сплакнув. Спалює дотла недуга. «Бідний татусь, – подумала, – як же він карається». Через силу посміхнулася. В Арсена тільки у болісній гримасі зійшлися на переніссі брови, немов хотів щось проказати…

Читати далі ТУТ


/

[Пантера]

Цитата

Допис від Domn

Остання весна Даринки


А в хаті Ковалихи снував сум та гірка печаль – її одна єдина серед братів донечка, поволі згасала – лейкемія висмоктувала останні залишки життя. Даринці йшла сімнадцята весна…

— Лебедонько ти моя, за що ж мені така кара Божа – тихо стогнала мати. – Як же ми леліяли тебе, яку ж ми викохали тебе чепурненьку та гарненьку…

Ну чому? Чому все українське таке скорботне, сумне і песимістичне? Як я ненавиділа ще зі школи українську літературу, бо там, за незначним виключенням, всі постійно страждають, вмирають, сажають на кіл і після прочитання хочеться тихенько лягти скласти руки і чекати смерті: адже як не крутися, як не борись, а все рівно кінець печальний.
Я зловила себе на думці, що коли починаєш щось читати українською, то підсвідомо падає настрій і стає сумно.
Та, кінець кінців, не тільки об нас все життя ноги витирали. Може ми самі собі карму таку робимо постійно ниючи.

[Ingenue]

Я б навіть не зайшла, якби не побачила коментар Пантери.
Кому ще мало суму на цьому світі, читаємо дуже сумні оповідання.
Можна навіть цілу книжку придбати.
Або поплескати автору і він ще наваяє.

[Mona]

Хто автор, дозвольте запитати?
Сумно не від того, що тема сумна, а тому, що подача не має цінності. От Гоголь "Вій" написав, така сама тема, можеш краще? Давай!

[Стечкин]

тєма нєдотраха нє раскрита...
на хєра вапщє таке писати?
тут і від реального життя реально нудить (

[Mona]

А от і головний літературний критик намалювався.
Вцілому, по коментарях зрозуміло, чому у Тернополі Притула символ міста, а наприклад, не літак на Східному...

[Пантера]

Цитата

Допис від Mona

А от і головний літературний критик намалювався.
Вцілому, по коментарях зрозуміло, чому у Тернополі Притула символ міста, а наприклад, не літак на Східному...

Ти вже своєю закрученісттю трохи перемудрила. Я розумію, що то в тебе імідж такий: недомовленність і загадковість. Але що означає Притула симлол міста, і яким боком ти літак порівнюєш з Притулою?

[Alita]

А хто автор? А яка мета твору?
Побачила дешеву спекуляцію чужим горем, щоб видусити краплю жалю в читача і назватися птсьменником; оце, певно, і є мета.
Колись мала в дитинстві цілу збірку отаких сіро- кислих новел про знедолене життя українського селянства. " До світла" називалася. Там ще і малюночки такі ж, з жменькою свічечки... Але в цих творах була ідея - вкорінити в серцях ненавить до клятих панів, куркулів та різних буржуїв. А тут- ще раз поридати над важким життям і заломити руки. Нащо, питається?
Дуже люблю твори , де за сценою смерті чи важкої хвороби автор вміє викликати величезну любов до життя або розкрити тему філософію пріоритетів. Наприклад, " скрипка родшильда" Чехова чи фільм " поки не зіграли в ящик"..Або Оксани Байрак " Аврора"... Та прикладів безліч.
А тут писанина, яка особисто мене роздратувала. І права Пантера, скільки можна скиглити, що за ментальність така?..

Додано через 7 хвилин
Лебедонько ти моя, за що ж мені така кара Божа – тихо стогнала мати. – Як же ми леліяли тебе, яку ж ми викохали тебе чепурненьку та гарненьку…

Ну не розмовляють так люди в житті, навіть викладачі кафедри українськоі мови та літератури. Тому награно виходить, не правдоподібно. Можна підібрати щось більш правдиве, як на те пішло

Додано через 9 хвилин
Сьогодні день випуску. Неподалік від двоповерхового будинку школи через дорогу на невеликому взгір’ї в посадці свистіли солов’ї, в небі щебетали ластівки і чувся клекіт лелек.

Соловейки співають тільки вдосвіта, вдень їх не чути. А лелеки клекочуть лише ранньою весною. Тому вірю виключно в ластівки)))

[Mona]

"Але що означає Притула симлол міста, і яким боком ти літак порівнюєш з Притулою?"

Дуже просто, це тенденція змін у тернополян.
Притула- символ міста, для мене - ні, але що є ще якась особистість, котру більше обговорюють тут на форумі? Хіба він не є втіленням життєрадісності, гумору, оптимізму? А літак на Східному демонтують, бо страждати ніхто не готовий, ніхто не витиме і не рватиме на собі волосся, багатостраждальна українська література нічого не навчила, відверне голову і роздивлятиметься квітучі каштани, а не черговий "символ попуску тернопільської громади".
Чому наші політики готові все продати, щоб жити в Франції, Австрії, Німеччині, можливо тому, що у них Ван Гог, Вітгінштейн, Ніцше- їхні біографії краще не читайте, щоб не засмучуватись.
Розвиток, ріст, усвідомлення - проходять через біль і страждання, можете закрити на це очі, але від того райдужні перспективи не з'являться.

[Пантера]

Цитата

Допис від Mona

Чому наші політики готові все продати, щоб жити в Франції, Австрії, Німеччині, можливо тому, що у них Ван Гог, Вітгінштейн, Ніцше- їхні біографії краще не читайте, щоб не засмучуватись.
Розвиток, ріст, усвідомлення - проходять через біль і страждання, можете закрити на це очі, але від того райдужні перспективи не з'являться.

Боже мій, в тебе все ще більше запущено ніж я думала)
Так, саме тому наші політики хочуть там жити! Все через Ван Гога! А я думаю хто виноватий, що вони Україну продають по шматку? А це все Ніцше! От бісова дитина!

[Mona]

Боже мій, ти взагалі не думала)
Твої дописи нічого не значать.
Притула твій гумор і перекручування не оцінить.

[Пантера]

Цитата

Допис від Mona

Притула твій гумор і перекручування не оцінить.

В тебе Притула фетіш якийсь, чи ти просто фанат? Ще ніхто його скільки тут не згадував як ти.

[Mona]

Тобі знову треба щось розжовувати?
Ти гумор включила замість думання, то хто фанат Притули? Для кого він символ міста?

[Пантера]

Цитата

Допис від Mona

Ти гумор включила замість думання, то хто фанат Притули? Для кого він символ міста?

Ну, для кого? І якого міста? Збаража? Яке відношення він до Тернополя має?

[Domn]

Цитата:

Допис від Пантера

Ну чому? Чому все українське таке скорботне, сумне і песимістичне? Як я ненавиділа ще зі школи українську літературу, бо там, за незначним виключенням, всі постійно страждають, вмирають, сажають на кіл і після прочитання хочеться тихенько лягти скласти руки і чекати смерті: адже як не крутися, як не борись, а все рівно кінець печальний.
Я зловила себе на думці, що коли починаєш щось читати українською, то підсвідомо падає настрій і стає сумно.
Та, кінець кінців, не тільки об нас все життя ноги витирали. Може ми самі собі карму таку робимо постійно ниючи.

Це називається класика жанру. Кожний автор вибирає свій стиль написання.

Додано через 2 хвилини

Цитата

Допис від Mona

Хто автор, дозвольте запитати?
Сумно не від того, що тема сумна, а тому, що подача не має цінності. От Гоголь "Вій" написав, така сама тема, можеш краще? Давай!

Автору до Гоголя далеко.

[Mona]

"Ну, для кого? І якого міста? Збаража? Яке відношення він до Тернополя має?"

Ментальне!

"Автору до Гоголя далеко."

Хто автор? Ти чи третя особа?

[Alita]

Нащо сюди притулу приплітати? Третє колесо до воза.
Хоч якщо вже приплели.. То тут з однієї опери. Оповідання називаєається дуже сумним ,як і Притула - дуже смішним. Ото і вся схожість, манірна така. А ще можна таньку і володьку згадати, ось де попозоритися ментальністю можна. А потім поплакати під спів обідніх соловейків над бідною лебедонькою -дариною. Тупізна життія тернопільської домохазяйки в кращих їі проявах.

[Mona]

Я розумію в тебе імідж такий нетямучої. Увесь час перекручувати і позорити, мабуть допомагає тобі особисто розвиватись і знаходити істину? А ще, можна ствердитись за рахунок тернопільських домогосподарок, ти я так припускаю, не належиш до тої позорної касти?
Моє зауваження стосувалось коментаторів, про твір я свою думку висловила. Бо ми вже забуваємо, що існує така професійна діяльність, як літературна критика.
Можливо тому, що сісти на диван і натиснути на кнопку на пульті телевізора простіше ніж дістати книжку з полиці якогось автора багатостраждального 19ст. про смерть молодої дівчини і поплакати, бо це ж потребує зусилля. Як і потребує зусилля написати рецензію на твір, яка може бути сильнішою за сам твір.
Якщо ти не закостеніла і здатна навчатись і розвиватись, прикладати інтелектуальні зусилля, долати біль і страждання на шляху власного розвитку, то ти викликаєш цікавість і захоплення, навіть якщо ти і не бізнес-леді...

[Domn]

Цитата

Допис від Mona

"Ну, для кого? І якого міста? Збаража? Яке відношення він до Тернополя має?"

Ментальне!

"Автору до Гоголя далеко."

Хто автор? Ти чи третя особа?

Я!

[Alita]

Mona, ну ти і закрутила))))) що куриш?

А самому автору твір подобається?? Цікавить його думка

Додано через 2 години 39 хвилин
Це називається класика жанру. Кожний автор вибирає свій стиль написання

Дозвольте не погодитися. Стиль, як почерк, він є і все. А якщо нема, тоді це наслідування, копіювання, примазування...Мені особисто здалося, що автор щойно перечитав кількох класиків українськоі літератури,19 ст. одночасно, створив слізний образ блідоі лебідоньки ( щоб вдарити в серця навєрняка), переніс іі в 20 ст, згадавши кривобоко гучномовець, вальс, випускний і якихось дегенеративних однокласників. Образ батьків не прописаний, але за скупими словами так і бачаться портрети героів Ольги Кобилянськоі, Нечуя-Левицького, Карпенка-Карого... Діалогів, монологів майже нема, але тих що є повністю хватає для надання твору кінцевого пафосу. Про полудневих соловейків і зовсім мовчу, такі ляпи ну просто не допустимі для людини, яка хоче зватися письменником.( там ще, здається, є щось про недозрілі кетяги калини, коли та в травні тільки цвіте). Ну от, свою думку розкрила повністю і обійшося навіть без літаків і притули. Повністю розумію, що я можу бути не права))))) Автору: можеу вас щось є більш..ммм вдаліше?