Поезія та вірші, які вас вразили

[sredizemec]

...Прикосновенье нервных рук,
ее груди полукасанье,
улыбки бледный полукруг,
полузабытое дыханье,
полузамеченный кивок,
полузаметное объятье,
полусплетенье ватных ног,
полурасстегнутое платье,
вес тела - на одной руке,
другого тела жар упругий,
пятно румянца по щеке,
освободившиеся руки,
иссиня-черные зрачки,
на миг застывшее мгновенье,
нетерпеливые тычки,
неторопливое движенье
вперед, на месте и назад,
на шее бисеринки пота,
полузнакомый аромат
- имбирно-мускусная нота,
под горло сладкая слюна:
полутона: и полутени:
полузатекшая спина,
полусведенные колени,
по телу спазм во всю длину
и возле уха слабый голос:

"А Вам сходить через одну?"
День. Улица. Час пик. Автобус.

[Vitaminka]

Життя не вічне, - всі ми добре знаєм
Кохання теж не вічно молоде
Ми лише спомин в серденьку кохаєм!
І ніжне літо тепле, золоте
А осінь йде, не бійся, благаю!!!
Бо жовте листя має ще красу
Забудь ти біль і зраду, бо я знаю
Що ти ще квіти любиш і росу.
Нехай зима чекає на порозі
Вітри завихрят твою тугу...
Ступай же вірним кроком по дорозі,
Люби зимовий холод, як весну.

[sredizemec]

ПЕРВЫЙ ДЕНЬ ОСЕНИ

Луна - как и солнце:
Она остановки не знает.

Вчерашняя ночь
Разделила нам осень и лето.

Цикада в траве
Непрерывно звенеть продолжает,

А ласточка к югу
Уже улетела с рассвета.

Всю жизнь я стремился
Уйти в одиночество, в горы,

И вот уже стар -
А свое не исполнил желанье.

Давно бы я бросил
Служебные дрязги и ссоры,

Лишь бедность мешает мне
Жить в добровольном изгнанье.



ЦЕ 737 рiк !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

китаецьДУ ФУ
я якось прочитав це у пiдлiтковому вiцi на календарi , запам*ятав

[iren]

Знову піаритиму одну тернополянку бо файно пише
до того ж сьогодні мені актуально

Копання картоплі

..Золотої осені у Волицях,
Де селяни на картоплю моляться,
Де Ганнусі хочеться, та колеться
Все послати під усі чорти:
Цю ріллю, і цей рискаль роздовбаний,
Але ж “земле-мати” – було мовлено,
“світ ловив” – і от мене вже зловлено…
Тільки шкода, що зловив не ти…

Чуєш, як земля у сні здригається?
Це картопля в ній перекидається,
І товче покоцаними пальцями
У тугий і напнутий живіт…
І кривавлять буряки у борщику,
І дитя співає “Вийди, дощику”,
І село, що божевільне осінню,
Богомільно дивиться на схід.

Ганна Осадко

[sredizemec]

Омар Хайам

Если мельницу, баню, роскошный дворец
Получает в подарок дурак и подлец,
А достойный идёт в кабалу из-за хлеба –
Мне плевать на твою справедливость, творец!
- - -
«Ад и рай – в небесах», - утверждают ханжи.
Я в себя заглянув, убедился во лжи:
Ад и рай - не круги во дворце мирозданья,
Ад и рай – это две половинки души.
- - - -
Не завидуй тому, кто силён и богат.
За рассветом всегда наступает закат.
С этой жизнью короткою, равною вздоху,
Обращайся, как с данной тебе напрокат

[sredizemec]

Интернет, как паутина, держит нас
Но за темными очками не видно красных глаз
Сетка как мания; password – наизусть!
Вместо реальных друзей лишь чат – ну и пусть!!!
Жить не могу без мышки с кейбордой,
Лезу на форумы с наглою мордой.
Албанский язык родной заменяет,
Громкая музыка мозг заполняет…
Я деградирую с каждым скачанным байтом
Растворяюсь в инете - люди, прощайте
- - - - - - -
Мой день
Снова 6:20. Утро с таблетки.
Автобус. Технарь. Здравствуйте детки.
Пара. Заснул. Пара в журнале.
11:20. Пиво? Погнали!
Холодно. Куртка. Греюсь об Ленку.
Иней покрыл нафиг всю стенку.
Вышел. Серьга. Что? Не такой?
Звонит. Последняя. Скоро домой.
15 минут. Обратный отсчет.
10. Как медленно время течет.
Двери. Автобус. Дома. Поел.
Уши. Разделся. Клавиши. Сел.
Форум. Солар. Форум. Хентай.
12:00. Заваренный чай.
Инет. Mail@ru. Долбанный стул.
В ждущий. Кровать. Всё, я заснул.
- - - - - - - -
Свобода – лишь иллюзия
Свободы в мире нет
И вижу правил узы я
Сквозь солнца лживый свет

А пафосные кличи
И депутатов речи
Обманывают-кличут
На референдум-вече

Черкнуть - и птичку в клетку
Поставить крест на жизни
Съесть синюю таблетку
Мы в матрице зависли

И помогать безумцам
И врать в глаза другим
В порочном круге жить нам
И прятать страх за Ним…

А я спросил у Бога
Свобода есть, ответь?
Подумал он немного –
Свобода это смерть.
- - - - - - -
Ненависть – средство от скуки
Получше чем смех и любовь
Я презираю вас, суки;
Себя ненавижу всего!

Ведь мысли о мести отрадны,
И планы коварны мои:
Я всех уничтожу вас, гады,
Достану и из-под земли.

И этим себя утешая,
Живу в рукотворном Аду.
Обиды в душе воскрешая,
Я битву с тоскою веду…
- - - - - -
Я – результат ошибок бога
Я не такой как все – урод
И в жёлтый дом меня дорога
Как Элли к Гудвину ведет

Себя я сам не понимаю
Хотя пытаюсь, вот вам крест!
От мыслей в угол убегаю
Но на меня укажет перст

Смеюсь всегда и прячу чувства
Зачем их видеть тем, другим?
Ведь между мной и ними пусто
Им хорошо и так – самим!

Лишь в книгах вижу я похожих
Таких же «баловней судьбы»
Случайных спутников, прохожих
Уставших от своей борьбы

Но в книгах все всегда отлично –
Венок лавровый, кресло, плед.
Так ждет ли казнь меня публично?
Иль будет все же happy end?

http://forum.anime.org.ua/bbs/showthread.php?t=3443

[patty smith]

Духовна біль через фізичну
як відображення статичне
рікою ллється і біжить
тортури-біль, тортури-мить,
бо все палає і горить


який ще прояв проявити?!
чарівний час не зупинити
банальність слів,
охочих ласки
і не уникнути вже пастки
як наркоманка,
як німфоманка –
я хочу ще!
це лихоманка...


і ненаситність і пожежа
і тихо котиться одежа
додолу
- так знімають стрес


перехрест рук та кляп у роті
і тіло моє у болоті
так низько впала, бо летіла
незчулась я - біда накрила


чорнилом чорним
заливаю тугу за тобою
і двері замикаю за собою.
голками в тіло –
щоб не боліло
і дротом перев’яжу
все те, що вже тобі
не скажу


вінок кривавий – на тобі,
ти серце запалила,
але чому, скажи мені,
своє ти зупинила?

[sredizemec]

це про велику зраду вiршик (((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((( ((((








Пишет Колесников Дима
Лодка "Курск" лежит на дне
Столько здесь воды и дыма
Уж не приснилось ли мне.

Как проходят торпедные стрельбы
В нашем подводном краю
Так рвануло, я вам сказал бы
Одно знаю, что мы не в раю.

Возможно от взрыва осколок
Заклинил спасательный люк
А в мозгах словно сотни иголок
От этих пронзительных мук.

Нечего надеяться на Бога
Ясно - это наш последний час
А в голове надежда и тревога
Люди, вспоминайте нас.

[Earl]

какие
господи
закаты…
не удавиться бы с тоски
но это позже
а пока ты
глотаешь лес и склон покатый
и мох на камне у реки
где ветер западный в виски
тебя целует осторожно
в его фигуре невозможной
многоколенной многосложной
сырой промозглой бездорожной
болотной слякотной тревожной
все грани мягки и легки
прикосновения руки
его все слаще год от года
и можно б вытерпеть погоды
туманы думы и венки
но эти чертовы восходы…
не удавиться бы с тоски

(c)Валерий Лукин

[Earl]

мой белый бычок ты сегодня особенно белый
ты белою тенью живёшь в моей серой груди
не хочешь чего-нибудь делать сиди и не делай
а хочешь чего-нибудь сделать вставай и иди
мой белый бычок ты сегодня особенно грустный
а я как вода как беда как еда как всегда
мои идеалы пирог и картошка с капустой
твои идеалы поющая в небе звезда
мой белый бычок ты сегодня особенно старый
ты тысячи лет отдыхаешь на длинном пути
ты тихо мычишь над моей молчаливой гитарой
а я никуда не иду мне не надо идти
мой белый приятель с наивно надутой губою
тебя не спасает усталая мудрость моя
но я-то ведь знаю что молча иду за тобою
а ты и не знаешь что ты это я это я

[Earl]

Приятель, послушай, над городом скрипка играет с утра. И страшно, и странно, и струнно, и зыбко. Ты слышишь? Пора. Мы, кажется, всё же успели прижиться в бетонной тюрьме. Услышали даже безмозглые птицы. Бросай, что имел.
А скрипка заходится яростным плачем, срываясь на визг. Мы длимся, течем, мы шагаем и скачем. Мы выползли из. И страшно и странно и струнно и жарко. Вступает кларнет. Угрюмые тролли троллейбусных парков выходят на свет. Швыряет в проулок распаренный баньщик отменную брань -- под звуки трубы распевается баньши общественных бань. И сонные феи подвальных кофеен -- одна за одной -- бросают ключи от подвальных кофеен в канал Обводной. Взорвали кусок ненавистного МКАДа сегодня с утра. Кольцо разомкнусь -- нам больше не надо штаны протирать в квартирах, больницах и офисах чинных. В свинцовой пыли. Приятель, спеши. Ведь его же починят. Асфальт подвезли.

(с) Данута Сидерос

[Хробак Злої Брехні]

а знаєш, що нам не судилося жити

А знаєш, коханий, що нам післязавтра вмирати -
планети, орбіти, потопи, останні молитви.
Всього дві доби - сорок вісім годин нам до страти,
нас скоро не стане, наш спогад вже майже убитий.
Не бійся, мій любий, не бійся останнього слова,
не страшно, що холод космічний туманом навколо -
візьми мою руку, щоб в пеклі нам разом, нам знову,
візьми моє тіло, щоб вбило кохання - не холод.
Ми зараз сміємось, а нам дві доби до прощання,
Я скоро піду, зачиняючи з грюкотом двері,
А знаєш, коханий, давай, ми нап'ємося чаю -
так просто - розмови, а я розіллю їх в консерви.
Ти знаєш, мій любий, що нам не судилося жити,
всі наші турботи лишаємо просто на тацях,
Ми скоро помремо - наш джокер тузами побитий,
і холод космічний вже стукає серцем по пальцях...

Юля Смаль
http://yusmal.livejournal.com/189782.html

[ТАНчиК]

Гарно сказано... Слів нема одні емоції

[Хробак Злої Брехні]

В неї в ЖЖ ще багато гарного є...

[ТАНчиК]

Нууу це не вірші, а уривки із однієї гарної книги, але мені дуже сподобалися

"Мені завжди щастило на доброзичливих людей!Люди взагалі були добрими до мене.Надто, коли наставити на них пістолета й сказати: "Раз", - і попередити, що лічити далі не умієш. "

"Іноді самотність обертаєтьсяна помсту. Помщається думкою про те, що цього дня могло й не бути. Що ти долучаєш його до тих, коли ладна була віддати все , тільки б не бути самій."

- Не може такого бути, - дійдуть рішення люди в білих халатах
- Не може, отже - не було!

"Один поправив окуляри й усміхнувся, упізнавши мене .
Милий, симпатичний і добрий.
Він згадає, про що мріяла: про наш дім, наше життя, про сон у нього на плечі. Про його безсоння. "Доброго ранку". Мене, котра не засинала, бо не спав він. Нас, які прожили разом...
- Крихітка...
- Ні, - кажу я. - Ви помилилися."

"Ти підтягся понад сто разів і пробіг до біса кілометрів. Ти задоволений собою і почуваєшся самцем. Щоб спокійно заснути, тобі потрібна ще одна маленька перемога. То чому нею мушу бути я?"

Генечка Ворзельська "Янголятко в кутих черевиках",
(продовження буде, якщо хочете)

[Thom Yorke]

* * *

Назавжди залишитися в школі домініканок поблизу Відня,
Молитися виключно українською, сестрам на подив.
Після вечірні іноді писати послання рідним,
Питаючи, як їх здоров’я, і як зродили городи.
Ходити щодня на ринок по Schlossbergstrasse,
Звикнути до достатку, купити авто,
Жити з собою в злагоді, складаючи дяку Спасу
За те, що все вийшло так добре. Й раптом,
Років десь через двадцять, коли вже ніхто не буде
Впізнавати в тобі чужинку, прокинутись на світанку,
Помолитись по-українськи знову ж на подив людям
І, не скидаючи з себе одягу домініканки,
Знаючи добре, що і на що міняєш,
Вирушити в дорогу з наміром не повертатись,
Дивуючи тих, хто не думав, що слово “вітчизна” має
Таку незбагненну місткість.
І самій здивуватись.

(c) Г.Петросаняк

[iren]

Богдан-Олег Горобчук

Серце

коли я стану дуже сильним
повторюю - дуже сильним -
то відшукаю своє серце
яке належить тобі
і проб’ю його тонкою-тонкою
шпицею
щоби з нього
ніби з повітряної кульки
вийшло все кохання

потім усе життя жалкуватиму
зате в мене буде біль –
справжня нитка крізь намистини подій
яку так відчутно
проживати
і серце – здуте й зморщене а отже –
тобі не потрібне

[Хробак Злої Брехні]

Розчиниш крижане вікно весни.
Нехай нам сумно, але це минеться.
Ти першим квітам колір поясни,
бо їм цвісти вже скоро заманеться.

Знов пада сніг і знову розтає.
І світ навкруг і мудрий, і безумний.
Нехай нам трудно,
і нехай нам сумно,-
є ця весна. І ми на світі є.

Хай наша юність плаче горілиць.
Нехай їй досвід буде оборонцем.
А ми з тобою - тільки двоє птиць,
котрі летять між мороком і сонцем.

Оксана Пахльовська

Останній куплетик мені особливо сподобався...

[Хробак Злої Брехні]

Пролітають секунди неспішно,
Вже відцвів і бузок, і жасмин,
вже кохання весняно-безгрішне
відгоріло, пройшло до зими...


Не тріпочеться птахою серце,
відспівали своє солов'ї,
призабуті у клопотах терції -
ними травень мене напоїв.


Завмирають обрАзи асвальтово,
що весною боліло - прости.
Мармурово-вокзально-базальтово
наче час на пероні застиг.


І неспішно минають хвилини,
кадри псевдо-німого кіно,
все неначе поривом заклинило -
рушив світ, а куди - все-одно...

Це знову Юля Смаль.
http://yusmal.livejournal.com/204050.htm

[Хробак Злої Брехні]

Ти, котрий вміє любити, пусти під укіс її поїзд,
Ти, котрий вміє любити, доводь її вкотре до сліз,
Болю завдай чи живим повернися із бою,
Тільки, благаю, в зіниці її не дивись

Ти, котрий вміє любити, води її парком,
З мандрів, чи, просто, з роботи її зустрічай,
Квіти даруй, ну і, звісно, прикурюй цигарки,
Тільки не треба нічого читати в очах

Хочеш – пиши їй цікаві листи із відряджень,
Чи пригортай коли раптом самотньо і страшно,
Можеш долати моря, можеш рушити стіни,
Пити коньяк, або просто лузати насіння,
Разом дивитись кіно, чи дивитись на зорі,
І пригадати десятки веселих історій,
Можеш пірнути за нею в пронизливий травень
Та пам’ятай – в неї завше лишається право
Інколи просто мовчати віч-на-віч з тобою

Вмієш любити?
Пусти під укіс її поїзд!

Оксана Васьків
http://ksenja-v.livejournal.com/99146.html