Щодо мораторію на продаж землі

[Лехтур]

Коли дивитись на наше життя як ніби збоку, то здається, що ніби хтось хоче щоб таких людей як українці не стало. Про це говорить статистика зменшення чисельності українців в Україні. Наскільки ж поменшало етнічних українців точно сказати неможливо бо вже давно в паспорті не пишуть національності. Попробую довести, що ця підозра є небезпідставною.

З давніх давен основним заняттям для прожиття українців було землеробство і скотарство. І без підходящих для цього земель українець не був би селянином і не був би українцем.

Через порівняно невелику щільність населення в давнину земель, придатних для селянина, вистачало і навіть коли більш войовничі народи витісняли землеробів з їх землі то селяни легко знаходили підходящі землі в інших краях. Як це було з болгарами, що з Дону опинились одні на Волзі, інші на Дунаї. Як це було з полянами і хорватами, що із-за гунів частина полян опинилась в Польщі, а частина хорватів – в Хорватії.

Але ж доказано (хоч тим же Грушевським), що багато селян-українців зоставалась на українській землі не менше як три тисячі років. І це може і не від войовничості їхньої а від великої лагідності – наклали на них дань, а ті й платять. Платили, кажуть, не більше як десятину від урожаю.

Коли ще земля давала до 7-10 разів більше аніж посіяно, то і хазяїв такої було менше, бо труд це нелегкий, і нечисленній владі було достатньо і десятини від урожаю. А селянин із-за лише десятини не дуже хотів воювати. Крім того, із-за постійних війн, работоргівлі та хвороб, густота населення була значно меншою ніж, наприклад, в наш час і незанятої землі було достатньо.

Згодом при Речі Посполитій і Московії ситуація міняється. Лише однієї дані мало. Селян перетворюють на рабів, їх продають, їм зоставляють менше, ніж потрібно для відтворення а культурні відмінності, серед яких і мова, всіма силами намагаються стерти з лиця землі. І от із лагідної, богобоязливої людини виховують собі достойного супротивника. Багато народів при таких випробуваннях пішло в небуття, розчинились серед інших.

І диво дивне, мабуть на те воля божа, українці досі є. І в основному лише в Україні. Бо діти чи внуки канадських, російських українців не тільки не знають мови, вони себе і не вважають за українців. А на Кубані люди, що розмовляють українською, називають себе козаками. Але мова не про них а про нас і про наше майбутнє – українців в Україні.

Колись селян, відносно іншого населення, в Україні було більшість. Але з кожним голодом, кожною війнами та репресіями ставало все менше і менше. А з розвитком російськомовних міст і всесоюзними будовами селян-українців ставало ще менше.

І от Україна незалежна. Тепер кожний її громадянин записаний як українець та не кожний хоче, збирається і може ним стати. Окрім того, багато українців стали заробітчанами по чужих світах. Це та "легка фракція", що і в минулі тисячоліття переселялась, шукаючи легшої долі. Ті люди приймали участь в побудові інших цивілізацій і тих цивілізаціях розчинялись. Чи вернуться теперішні заробітчани додому? А якщо вернуться, то з чим?

Може ті і вернуться, але їхатимуть геть ще більше. Бо при теперішній конституції і законах править бал в основному неукраїнська, хоч і україномовна, корумпована, а коли прямо говорити, безсовісна верхівка, яка чомусь називає себе елітою.

І зроблено все так, що як не обирай, всеодно вибереш чужих по духу, чужих до твоєї селянської правди, керівників. І ніхто не питає тебе – українця: куди хочеш іти – в Європу чи ще кудись, а може хочеш нормально жити в себе дома? І ніхто чомусь не питає в народу українського: чи потрібна йому земля, що родить урожай? Не питають: кому її віддати?

Так. Багато селян старшого віку, що не дуже переймаються долею своїх нащадків, готові хоч зараз продати свої земельні паї. Вони собі міркують так: "Я б продав би, бо гроші людині потрібні поки вона живе а помру – то комусь чужому безплатно земля достанеться. Хоч поживемо перед смертю". Інші люди, що при владі, які теж одержали паї, не збираються свою землю самі обробляти а чекають можливості заробити на продажі.

Що в цьому поганого? Здавалось, те що дорого земля дісталась покупцю, то те б мало цінуватись і шануватись.

Але хто ж покупці? І як дорого та земля їм достанеться? Може покупець – це простий селянин? Ні. Простий селянин навіть не завжди в змозі купити нового трактора чи комбайна. Чи може він заплатить за гектар від десяти і більше тисяч гривень, коли йому треба сто і більше гектарів (я, наприклад, знаю чоловіка що, сам на старій техніці, обробляє більш як 60 га). І хоч ще діє мораторій, але скупляють землю тисячами гектарів. Лише частина фермерів і одноосібників, маючи в користуванні землю, не збираються ні продавати, ні якось по другому віддавати землю, на якій вони хто з горем а хто, поки що, щасливо працюють.

Де ж ті новоявлені "селяни" взяли стільки мільйонів гривень і чи ці гроші хоч колись оподатковувались?

Про походження частини цих скоробагатьків нам відомо. Є в Україні великі фірми, що торгують сільгосптехнікою і запчастинами. Зрозуміло що велика торгова надбавка, при недостатній якості запчастин, давала змогу цім фірмам заробляти на селянах знову і знову. При цьому ціна на зерно регулювалась державою в певних межах. І ніхто ніколи не чув, щоб влада контролювала ці відносини по справедливості до селян. І тепер ці фірми кажуть: раз у нас меншає клієнтів, бо нема вже в них грошей купляти наші дорогі запчастини, то будемо ми самі брати землю і покажемо селюкам, мов, як треба хазяйнувати.

Я про ворожі плани: як позбавити українців землі. Певно, спочатку скуплять в пенсіонерів, а коли ті продаватимуть неохоче, вимагаючи доброї ціни, через закони і постанови збільшать земельний податок і позбавлять пільг, як власників землі.

Потім будуть утискувати і дрібних фермерів. Прикладом цьому є постанова кабміну про порядок надання техніки в лізинг, коли держава частково компенсує платежі за цю техніку. Така компенсація стосується лише дуже потужних тракторів і комбайнів, сівалок і іншого знаряддя, яке в Україні майже не виробляється. Тобто за наші з вами народні гроші підтримують і так вже дуже багатих "селян" та іноземних виробників. Крім того, комплект такої надпотужної техніки рентабельний на полі розміром не менш декілька тисяч гектарів.

Якщо середняки, по простоті українській і наївності, думають що виживуть в цій вже майже програній боротьбі – вони смертельно помиляються. Ви можете і зараз спостерігати, як, так званим, "рейдерством" забирається, здавалось би, зовсім законна приватна власність у людей, що не можуть захиститися владою чи бандитами.

То як же хазяйнуватимуть банкіри та інші денді, звиклі до легкої наживи? Сільське господарство, як показав 2007 рік, не завжди буває прибутковим і таким і залишиться, бо все від бога. Отож покрутяться новоявлені "потоцькі" і "вишневецькі" та і продадуть вже свою землю знову. Кому?

Чи американцям, чи ізраїльтянам, чи арабським шейхам – для українців це не матиме значення. Використовувати нашу з вами землю для нашого блага ніхто з них, зрозуміло, не буде.

Може ви надієтесь на владу, що вона буде слідкувати за порядком? Ви повинні погодитись, що чим багатші люди, тим важче навіть незалежній владі законно на них впливати. А хіба наша влада незалежна? Якщо і так, то незалежна тільки від народу. Якщо дрібного і середнього землекористувача можна притягти до відповідальності за екологічного плану, санітарного плану, соціального плану порушення в його господарській діяльності, то особисто я не уявляю, щоб зробили відповідальним бізнесмена типу Ахметова чи Порошенка. Зміг би маленький підприємець вивозити з України заморожене м'ясо достатньо високої якості місцевого виробництва в Німеччину по великій ціні, а в Україну завозити для отих дорогих ковбас м'ясо лежале із запасів по малій ціні? Смачного вам, браття!

Таких прикладів ви і самі згадаєте скільки завгодно.

Мені жаль тих людей, які хотіли б розбагатіти на продажі своїх земельних паїв. При економіці із здоровим глуздом можна багатіти лише виробляючи товари і послуги. А одержавши таку купу грошей, що зразу підуть в обіг, скільки буде коштувати та гривня? 10 копійок РФ чи одну?

Вже сьогодні в одних руках збираються великі масиви орної землі. Яка ж вимальовується картина їх господарювання? Використовуючи потужну імпортну техніку, вони обробляють цю землю меншою кількістю робітників. Ці робітники часто навіть не є сільські жителі і не є українці. І зроблять вони з не своєю землею що завгодно, що скаже їм такий же найнятий агроном, перед яким стоїть одне завдання – взяти від землі максимальний прибуток любою ціною. А що ж селяни, що здали в оренду свої паї в надії не тільки мізерної оплати за паї а й працевлаштування? Відповідь уголос: а ви як хочете. А собі під ніс: хоч спийтесь, хоч повісьтесь! І жалітись на тих зайд ніяк, бо керуючий киває на хазяїна, а хазяїн десь у Києві чи в Донецьку.

Якби на цій території та було хоч кілька орендарів цих паїв, то селянам можна було б вибирати – хочу, тому здам, а хочу, здам в оренду другому. Ага, вибереш тут, коли на пів району один землевласник. Приклад? Будь-ласка!

Одна із київських фірм, що займається цукроварінням, має кілька цукрових заводів. Маючи можливість дешево брати землю, ця фірма не заказує посіви цукрового буряка фермерам і агрофірмам, щоб і селяни би змогли на цьому процесі заробити. Ця фірма сама вирощує буряк заявляючи, що економлять на цьому до 30%. Це якраз стільки грошей село не отримало.

Ще одне спостереження. Власники м'ясокомбінатів і молокозаводів закупляють молоко і м'ясо по дуже низьких цінах у населення, а продукція їхня значно дорожча. Одержуючи надприбутки, вони займаються реконструкцією виробництва і будують великі м'ясні і молочні ферми, маючи надію зовсім не купляти ні молоко, ні скотину в селян. На дорозі у селян до організації власної переробки молока і м'яса стоять такі, обкладені інструкціями і жадні до великих хабарів, органи влади як санстанція, ветслужба, пожежні, енергетики, технагляд, екологи і багато інших. Якщо завтра закрити ринки (базарі), то селянин буде "знищений як клас". А монополісти стануть ще багатшими.

Завтра ці надприбутки будуть використані для викупу земельних і майнових паїв у одурівших від можливого швидкого збагачення селян. Як ілюстрація до сказаного: кілька років назад під Первомайськом, там де були зірвані ракетні шахти і потравились люди, там була скуплена в колгоспу земля. Земельні паї скупив один москвич через своїх батьків, що проживали в цьому ж селі. Продав свій пай навіть голова колгоспу. Новостворена приватна агрофірма взяла на роботу не багато людей, а одержані гроші розходились дуже швидко. Хтось вправніший – купив дітям в райцентрі квартиру, хтось – лише машину, інші остались з носом.

Коли Кучма приїхав в село по поводу отруєння, то одна криводушна і єхидна баба стала клясти владу: "мов, зоставила бідних людей без землі і без роботи", а про протринькані гроші промовчали всі.

Виникає питання до влади, зокрема до президента, як одного із сторонників скорішого продажу землі: от коли людина привселюдно намагається завдати собі шкоди (переходить дорогу в недозволеному місці) чи покінчити з життям, то представники влади якось реагують і навіть заважають їй це робити. А коли цілий народ здуру готовий віддати своє національне багатство в окремі приватні і можливо чужі руки, що рівноцінно самогубству, то влада ніби підштовхує в спину. Вона (влада) свої дії пояснює тим, що приватне господарювання ефективніше ніж державне, ще й крупніші форми конкурентоспроможніші за малі.

Давайте розглянемо аргумент про приватне господарювання, яке більш-менш успішно розвивається біля 15 років. Зауважте: без приватної власності на землю. Єдине, що в цьому користуванні землею є негідним, так це непрозорі механізми одержання землі в оренду та користування, а також використання при цьому адмінресурсу, тобто корупція. Скажіть будь-ласка: як все це виправить продаж земельних паїв?

Питання про конкурентоспроможність взагалі в тумані. Звичайно, коли великі землевласники взяли за безцінь у володіння елеватори, і тільки їм дозволено продавати зерно на експорт, і тільки вони мають можливість, коли ціна максимально вигідна, продавати зерно в державну закупку, при цьому часто перепродуючи не своє збіжжя. То про яку конкуренцію ми говоримо?

Але уявіть собі такий великий тваринницький комплекс на декілька тисяч голів худоби. На одну голову на рік треба кілька тон грубих і соковитих кормів і від кожної з цих тварин треба вивезти на поле не одну тонну навозу чи вже перегною. Навіть людині не знайомій з логістикою але дружньою із здоровим глуздом зрозуміло, що чим більш здалеку будуть підвозитись тисячі тон корму і відвозитися назад той навоз, тим більше дорожчатиме продукція тієї ферми. Тобто існує розумна межа гігантизму. Звісно, якщо скористатися державними дотаціями, на розумність можна не зважати.

Колись давно худобу вирощували самим дешевим способом – цілорічно випасаючи її на пасовищі, коли приходила зима – гнали на південь, де значно тепліше. Навіть не косили трави на сіно.

Зараз пасовищне скотарство в цілому неможливе, як менш продуктивне, можливе лише в поєднанні з стійловим взимку. Але, наприклад, в Англії є попит на екологічне м'ясо, на такого собі "щасливого" бичка, що випасається на чистій паші. Ще не так давно, до застосування "дусту", багато хто і із українців їли таке "щасливе" м'ясо. Є в світі попит на екологічно чисту продукцію, вирощену дідівським методом – і на овочі, і на картоплю, і на фрукти-ягоди.

Запитайте себе: чи зможе велика агрофірма, що хазяйнує на десятках тисяч гектарів і власники якої явно безсовісні (бо чесно заробити такі великі гроші неможливо, про що сказано і в святому письмі), зможе ця фірма виробляти дійсно корисну екологічну продукцію для українського народу?

Ви, напевно, чули про скандали з неякісними прививками, неякісними товарами із третіх країн, що шкодять нашому здоров'ю і здоров'ю наших дітей? Може наша влада щось кардинально міняє в цьому напрямку? Ні! Ні одного монополіста не покарано ніяким способом.

При цьому стараються відкрити ворота на Захід, бо в Росію вони відкриті. Мов, як вам тут не подобається – то їдьте деінде. А в монополістів з розв'язаними руками ціни будуть такі, що мабуть не вистачить навіть київської зарплати щоб наїстись.

І тоді поїдуть ще більше українців від рідної землі, що перестає бути ненькою, а стає як та зла мачуха. Поїдуть подалі, де комфортніше життя, де є змога орати і сіяти, хоч і в чужого дядька. Бо ця звичка – ходить коло землі в крові у сотень поколінь. І до іншого не лежить душа.

А що ж "бідні" олігархи? Хто ж на них сердешних працюватиме? А хіба не бачите: стільки китайців, в'єтнамців, індійців та інших готові жити і працювати в нас хоч за миску рису. Хоч і вони, як і наші владці, мріють про Європу але ж "писком не вийшли". І права "не качають". І про мову мовчать. Це ж золоті люди.

http://narodna.pravda.com.ua/politics/475716489f97b/

[VT]

Пан марксист?

Я абсолютно не згідний з тим що справжній українець - це тільки той хто сапає буряки і коровам хвости крутить

[Лехтур]

В статті таке стверджується??? Хм, підкажи в якому місці, бо щось не бачу...

[VT]

Цитата

Допис від Лехтур

В статті таке стверджується??? Хм, підкажи в якому місці, бо щось не бачу...

Цитата

З давніх давен основним заняттям для прожиття українців було землеробство і скотарство. І без підходящих для цього земель українець не був би селянином і не був би українцем.
...
І тоді поїдуть ще більше українців від рідної землі, що перестає бути ненькою, а стає як та зла мачуха. Поїдуть подалі, де комфортніше життя, де є змога орати і сіяти, хоч і в чужого дядька. Бо ця звичка – ходить коло землі в крові у сотень поколінь. І до іншого не лежить душа.
...

Півстатті ведуть до того що українцю без землі ніззя, і він без неї пропаде.

[Володимир Павлович]

Нажаль, мені не вдалось зовсім ясно викласти свої думки по цьому дуже болючому для всього, незалежно від походження і віри, українського народу питанню. Звичайно ви праві: людина – це така істота, що як захоче жити, то виживе в будь-яких умовах. Але так склалося, що ментальність українського народу складалась на протязі віків в селі, бо більшість людей жило в сільській місцевості. Ця тяга до природи відчувається і зараз у більшості міських жителів, коли, наприклад, вони мають дачу чи заміський будинок, віддають свій вільний час рибалці, мисливству чи походу за грибами. А скільки людей віддають перевагу пікнікам на природі?

Ні, я не марксист. Кажуть, що Маркс взагалі про слов’янське плем’я відзивався недобре а про українців заявив – «етнічне сміття». Мабуть він мав на увазі те, що українці вібрали в себе представників багатьох древніх племен. Маркс був злий.

Я ж це називаю ніби букетом польових квітів. Доречі,будь-який біолог, рослинник чи тваринник, підтвердить, що багатство генної складової дає виду більший шанс на виживання порівняно з іншими. Це стосується також і українського народу. Те, що ми є різні з одного боку трохи нас ослаблює. Але, повірте, якщо правильно цим (нашим генетичним розмаїттям) скористатись, то Україна має всі шанси стати на рівні, в кращому розумінні, з передовими країнами світу.

Коли багато міських жителів кажуть: мене це не стосується, подумайте про екологію взагалі, екологію харчових продуктів зокрема, про засилля емігрантів з третіх країн, про хвороби, на вашому лікуванні яких хтось зробить ще більший бізнес.
Це що, стосується лише селян?

З повагою Володимир Павлович.

[riznyk]

Цитата

Допис від Володимир Павлович

Нажаль, мені не вдалось зовсім ясно викласти свої думки по цьому дуже болючому для всього, незалежно від походження і віри, українського народу питанню. Звичайно ви праві: людина – це така істота, що як захоче жити, то виживе в будь-яких умовах. Але так склалося, що ментальність українського народу складалась на протязі віків в селі, бо більшість людей жило в сільській місцевості. Ця тяга до природи відчувається і зараз у більшості міських жителів, коли, наприклад, вони мають дачу чи заміський будинок, віддають свій вільний час рибалці, мисливству чи походу за грибами. А скільки людей віддають перевагу пікнікам на природі?

Ні, я не марксист. Кажуть, що Маркс взагалі про слов’янське плем’я відзивався недобре а про українців заявив – «етнічне сміття». Мабуть він мав на увазі те, що українці вібрали в себе представників багатьох древніх племен. Маркс був злий.

Я ж це називаю ніби букетом польових квітів. Доречі,будь-який біолог, рослинник чи тваринник, підтвердить, що багатство генної складової дає виду більший шанс на виживання порівняно з іншими. Це стосується також і українського народу. Те, що ми є різні з одного боку трохи нас ослаблює. Але, повірте, якщо правильно цим (нашим генетичним розмаїттям) скористатись, то Україна має всі шанси стати на рівні, в кращому розумінні, з передовими країнами світу.

Коли багато міських жителів кажуть: мене це не стосується, подумайте про екологію взагалі, екологію харчових продуктів зокрема, про засилля емігрантів з третіх країн, про хвороби, на вашому лікуванні яких хтось зробить ще більший бізнес.
Це що, стосується лише селян?

З повагою Володимир Павлович.

Шановний Володимир Павлович, я щось не можу зрозуміти в який бік ви хилите?
з повагою, Олег Іванович

[Володимир Павлович]

Шановний Володимир Павлович, я щось не можу зрозуміти в який бік ви хилите?
з повагою, Олег Іванович.
Куди я хилю? Я років з десять назад був такий же оптиміст як багато хто з тих що не бачить небезпеки. Як охота, то послухайте ту десятилітню історію,що я розповів в НП.
Зустрілись колись троє однокласників над Дніпровською кручею за чаркою. Один – майор (пожежник), другий – підполковник російської армії і ваш покірний слуга – селянин (одноосібник). І от, між іншим, розказує цей підполковник російської армії, що чув він про план, як забрати українські сільськогосподарські землі у приватні і навіть іноземні приватні руки. Я його тоді дуже критикував: мовляв, при тих цінах невигідно вкладати в купівлю земель, бо, при невеликій орендній платі, бери скільки хочеш-зможеш і користуйся. На це підполковник відповідав: нічого, що поки не дуже вигідно, вони спочатку скуплять майже всі землі, а вже потім зроблять такі ціни на продукти, що їм це все вернеться сторицею.
Пройшло рік чи два і Медведчук, якого зараз вже і забувати почали, із своєю компанією протягують свій Земельний кодекс по якому земля ніби вже не є власністю народу України, бо її можна продавати окремим українцям. Замітьте, без всенародного обговорення, без референдуму. І тут я з жахом усвідомлюю: полковник ( тепер вже) був правий! Той план успішно працює!
І от приходить Майдан. Я в надії, що кучминське минуле все ж піде в минуле, їду в Київ репетувати « Кучму – геть!». От наївний. Хоч багатьох ніби й «геть», а справа їх жива, «живіша всіх живих».
І президент наш, якому я б міг простити багато чого з його минулого заради його майбутньої роботи на благо народу України, став основним сторонником приватизації сільськогосподарських земель, площа яких становить більшу частину території України. Хтось може сказати про мене: ото переживає за свій бізнес. І зовсім ні! Бо по-перше все це мало торкнеться мого маленького бізнесу і, крім того, я також є власником земельного паю. А, по-друге, мені вже за п’ятдесят і вже багатьох моїх однокласників нема на цьому світі, тож пора більше думати про вічне.
От я й думаю: чому всі такі спокійні? Чому лише комуністи, соціалісти, регіонали та інші, які мені в принципі неприємні, виявились, може тільки на словах, більш відповідальні?
Отож і пишу, «будучи от рождения косноязычен», про це, що болить, бо ніхто цієї теми крім Аратти не торкавсь. Якщо і обговорюють, то лише термін мораторію. А я в своїй «Чи українська ще Україна», як мені здається, аргументовано довів зловредність продажу сільськогосподарських земель для всього народу України, незалежно від походження та віросповідання. То що тепер репетувати на наступному майдані: «Слава КПУ»?

[Igor_ko]

Володимир Павлович однозначно, шановний репетуйте «Слава КПУ»...
це ваші вожді, ви за життя нераз клялись на вірність їх справі і ідеї, то ж хоч перед смртю не кривіть душею.... Українською душею...

будьте спокійні всі вас зрозуміють

це якшо ви прийшли до нас тут дозволу питатись,
а якшо ви про те шо українець зникне з лиця землі то про це марно демагогію розводити і звязувати це з продажем земель... можна наприклад привязати зникнення селян (урбанізацію) до таких факторів як магнітні бурі, глобальне потепління, і т.д. і т.п.
Українець це не стала або еталона величина... це не константа... це щось конкретно абстрактне без чітких границь і визначень я б сказав що це стан такий .... нагадує воду або газ але ніяк не тверде тіло ... тому завжди піддатливий з комплексом провини але вічно мудрий і завжди добрий
Тому я вас запевняю не хвилюйтесь ваш українець не пропаде і його точно не забудуть. заспокойтесь все буде добре запевняю


П.М. А дивитись на життя збоку взагалі не раджу, бо може початись роздвоєння особистості... звідти усілякі побічні відхилення у вигляді параної і шизофренії, перестаньте за землю турбуватись ше ніхто її засобою нікуди не зміг забрати а от вона всіх затягнула боюсь от шоб і ви не спереживались намарно

[Oksanochka]

Цитата

Допис від Володимир Павлович

Нажаль, мені не вдалось зовсім ясно викласти свої думки по цьому дуже болючому для всього, незалежно від походження і віри, українського народу питанню.
З повагою Володимир Павлович.

Читаючи перші букви статті про мораторій на продаж землі, згадала про махновщину, але махновщину інтелектуальну, для якої характерними рисами є анархізм думок, наслідки сучасної політичної пропаганди, необізнаність, що поєднана з селянсько-хлопським, вірніше, холопським розумом, а все це наостанці розведено ностальгічними роздумами про українців, українське селянство, Україну, спекуляціями на тему тупенького селюцького націоналізму. Останнє, до речі, вказало, що автором тих без усякого перебільшення маразматичних ідей є не Лехтур (він “завис” в своїй еволюції на щабель вище – “інтегральному націоналізмі”), а дехто Володимир Павлович (дякую Лехтуру за лінк в кінці тексту). Так ось, хочу повідомити вам усім про таке.
В історії розвитку земельних відносин, починаючи з дідизни, землеволодіння чорносошних селян та фільваркового землеволодіння розрізняють декілька знаменних для селянства подій та етапів, як правило, їх прийнято називати земельними реформами, як от реформа Сигізмунда-Августина (1552-1557), скасування кріпосного права (1861), Столипінська реформа (1907-1911), Декрет про землю і соціалізація сільського господарства (1917-1921), НЕП (1921-192, колективізація (1929-1935), реформи М.С. Хрущова (1953-1960), період після розпаду Союзу і до цих пір.
Сьогодні найактуальнішим питанням залишається питання продажу сільськогосподарських угідь і функціонування ринку землі в Україні. Хочу сказати, що вирішення цього питання - офіційне впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення -щонайменше прагнуть самі селяни.
Хто такі селяни? Шановний п. В.П. пише

Цитата

Колись селян, відносно іншого населення, в Україні було більшість. Але з кожним голодом, кожною війнами та репресіями ставало все менше і менше. А з розвитком російськомовних міст і всесоюзними будовами селян-українців ставало ще менше.

Насправді п. В.П. не виріс зі своїх дитячих уявлень про діда і ріпку, про своє село і сільську ідилію. Колись і в Англії, і Франції, і США, в Японії, Ізраїлі і т.д. селян відносно іншого населення було більше. Окрім того, коли ще не існувало міст, селянами були усі. Нині у США, Ізраїлі, Німеччині, Франції кількість сільського населення складає не більше 1-3 %, а в найбідніших країнах Євросоюзу (Іспанія, Греція) до 13 %, не рахуючи болгар чи румунів.
В Україні чисельність сільського населення становить трохи більше третини усіх жителів і продовжує зменшуватися. Це природній процес розвитку усіх суспільств, які ми сьогодні називаємо індустріальними чи інформаційними. Цей процес, як не дивно для п. Володимира Павловича, не пов`язаний із голодом, війнами, розвитком російськомовних міст чи всесоюзними будовами селян-українців.
Нехай за Вашою “логікою” всесоюзні селяни були на всесоюзній будові Санкт-Петербургу - міста російського імператора Петра Великого, але чи будували селяни-українці Лондон, Париж, Пекін, Нью-Йорк, Токіо, Мадрид, Рим, Афіни, Лісабон, Мілан (а зараз таки - після всесоюзних будов подібних БАМу, Магнітці - там таки батрачать!)?

Цитата

Коли дивитись на наше життя як ніби збоку, то здається, що ніби хтось хоче щоб таких людей як українці не стало. Про це говорить статистика зменшення чисельності українців в Україні.

Це нормальне явище. За Марксом воно називається зменшенням виробництва українців українцями. І не "ніби хтось хоче, щоб таких людей як українці не стало", а самі ж українці цим і займаються (не займаються?! - правильніше). Не потрібно перекладати все із хворої голови на здорову. Не стійте збоку! Активно займайтеся життям, щоб українців було більше!

Цитата

Але ж доказано (хоч тим же Грушевським), що багато селян-українців зоставалась на українській землі не менше як три тисячі років.

Такого поняття як Україна 3 тис. років тому ще взагалі не існувало. Чи Ви хочете сказати, що українські селяни “колись” ще будували всесоюзний Вавілон чи єгипетські піраміди? І не було тоді ще й Русі! Далі:

Цитата

Якщо завтра закрити ринки (базарі), то селянин буде "знищений як клас".

На жаль, що Вас розчарує, ринки не закриють, але рано чи пізно селянин буде знищений як клас. Навпаки, сам ринок його знищить, це потужніша і надійніша зброя, ніж репресії, голодомори чи війни. Буде все як а ля Захід чи Євросоюз - фермери-підприємці - 1 % від загальної чисельності населення. Я вже плачу, боже, а що ж станеться із українськими сільськими традиціями, українською калиною, українською солов`їною піснею і т.п.? Де українська стежина буде?

Цитата

Сільське господарство, як показав 2007 рік, не завжди буває прибутковим і таким і залишиться, бо все від бога.

Не все від бога, бо його просто не існує. Це селюцькі фантазії, які ще й досі експлуатуються.
Та рік 2007, 2006, 1123 чи 2010 нічого не покаже. Сільське господарство, як свідчить наука, є хронічно збитковим, оскільки вартість вихідного продукту, що у ньому створюється, є як правило нижчою від вартості застосованого у цій галузі капіталу (нині майже у 2 рази). Тому сільськогосподарське виробництво дотується: в Євросоюзі – на 50-60 %, а в Японії – на 75 %. Для п. В.П. окремо пояснюю: із 1000 ієн вартості 1 тонни рису (800 – його собівартість), виробленого і реалізованого японським фермером, 750 ієн становлять субсидії з бюджету, в іншому випадку цей рис продавався б за ціною у 250 ієн, а його виробництво було б збитковим.

Цитата

Давайте розглянемо аргумент про приватне господарювання, яке більш-менш успішно розвивається біля 15 років. Зауважте: без приватної власності на землю.

Без якої приватної власності на землю??? Право власності на землю гарантується Земельним кодексом України, стаття 78 якого визначає, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності. Чи Вам нічого не відомо про фермерські або приватно-орендні господарства з приватною власністю на землю?

Цитата

Ні, я не марксист. Кажуть, що Маркс взагалі про слов’янське плем’я відзивався недобре а про українців заявив – «етнічне сміття». Мабуть він мав на увазі те, що українці вібрали в себе представників багатьох древніх племен. Маркс був злий.

На жаль, через те що не марксист, і не можете ясно викласти усі свої думки. А про марксизм узагалі перемелено пишете, щось на зразок росновських агіток про русофобство чи слов`янофобство Маркса. Він ще писав з Енгельсом про германців і слов`ян, московітів. Прочитайте, буде корисним. А відносно злості Маркса, то процитую таке: "Но Маркс в путь высокого гуманизма разрешения социального вопроса не верил, он обращался со своим словом не к классам-угнетателям, а к угнетенному классу, и это слово дышало огнем ненависти и гнева и зажигало те же чувства и в рабочем классе" (П.А. Берлин. Карл Маркс и его время. М.: Красная Новь, 1923. - с. 301)

[VT]

Цитата

Допис від Володимир Павлович

Отож і пишу, «будучи от рождения косноязычен», про це, що болить, бо ніхто цієї теми крім Аратти не торкавсь. Якщо і обговорюють, то лише термін мораторію. А я в своїй «Чи українська ще Україна», як мені здається, аргументовано довів зловредність продажу сільськогосподарських земель для всього народу України, незалежно від походження та віросповідання

А кому повинна належати земля, і хто і як повинен вирішувати кому і що на ній робити?

[Володимир Павлович]

Oksanochka
Шановна пані. Мені імпонує фундаментальна підготовка у вашій відповіді на мою статтю в НП. Майже з всім сказаним можна було б погодитись, якби не декілька але:
я є якраз отим фермером, у якого, як ви кажете, у власності вся земля, а насправді земля розпайована( тобто з правом продажу) тільки на членів родини і то бажанню фермера. Оскільки я розумію хибність програми приватизації землі, то в мене лише один пай розміром 4 га а інша "фермерська" земля в постійному довічному користуванні, про що є державний акт. Розпаювання (тобто приватизація) земель на членів родини а тим більше на племінників, як це робиться повсюди, призведе до таких розбратів у родинах( уявіть собі молодика чи старого, у якого без будь-яких зусиль появилась можливість урвати кілька тисяч ує),про які може зараз лише пам*ять вкнижках. Я писав про можливість гіперінфляції, яку визве та маса грошей на споживчому ринку. Я писав , що Європа повертається до біологічного землеробства. А Ви мені про Махна і село...
Ви, судячи з імені, молода і трішки самозакохана людина, міська, судячи, що інформацію ви черпаєте з офіційної преси, тобто реальний стан справ Вам невідомий.
Не читали "Майстра і Маргариту"? "...бога нет, ну что ж, пожалуй я согласен...но кто
этим всем управляет? - Мы сами. - И что, вы знаете что будет с вами через минуту, день, год?" Я теж в молодості був вихований безбожником. Якже, за плечима фізичний (не фізкультурний) факультет університета, чи мені не знати, що бога немає? Слава Богу, життя - найкращий вчитель і вихователь, коли звісно людина прагне чомусь навчитись.
Отож стоїм ми з вами на різних світоглядних платформах і розсудить нас майбутнє, дай Бог дожити.

[VT]

Цитата:

Допис від VT

А кому повинна належати земля, і хто і як повинен вирішувати кому і що на ній робити?

Чи дасть пан ВП відповідь на мої запитання?
Якщо ви проти продажу землі, то очевидно у вас є альтернативні ідеї її перерозподілу.

[Володимир Павлович]

VT
Наші "владонеспроможці" нам, м*яко кажучи, брешуть: те що немає приватної власності на землю, не є причина розбазарювання земель і неправда, що с-г виробництво, як пише одна молода особа, є збитковим. Збитковість чи не збиковість обусловлені земльними податками, закупівельними цінами, загальною політикою держави відносно власного народу.
Причиною безладу в земельних відносинах є корупція, антинародні закони, бажання світового товариста бачити Україну слабенькою, на побігеньках.
Як приклад: росте аварійність на дорогах - треба повисити штрафи. А про психічний стан одержавших права за гроші, а про те що багаті все одно відкуплятся, а про те що нема моніторингу порушень конретного водія, а про безпідставні знаки обмеження швидкості, що стоять лише для заробітку ДАЇ і т.д.
Наведення ладу в державі автоматично призведе і до порядку на землі. І лише тоді, буде і рівноправна конкуренція і все що потрібно в ринкових умовах. Зараз не є ринок, зараз виживає не стільки сильніший, стільки безсовісніший, той шо без тормозов( бога ж нет).

[VT]

Цитата

Допис від Володимир Павлович

...

Так зхо ви пропонуєте? я не зовсім зрозумів.
Яку розумну альтернативу вільному продажу землі ви бачите?

Тему аварійності на дорогах краще окремо розглянути.

[Володимир Павлович]

Я привів приклад про рішення влади по зменшенню аварійності на дорогах як неадекватний підхід до цієї проблеми( є таке вузьколобе мислення).
Ми обговорюєм мораторій на приватиизацію "орних" земель, земля під будинком чи заводом до цього питання не віноситься. При достатньо високому рівні законності земля може бути в аренді громадянами України, аби механізм цієї аренди був прозорий. І, повірте 15 річному досвіду на цій ниві, більше нічого не потрібно, бо все інше від лукавого.

[VT]

А хто буде визначати кому ы на яких умовах давати землю в оренду?
Це ж буде прекрасне місце для розвитку корупції

[Володимир Павлович]

При достатньо високому рівні законності земля може бути в аренді громадянами України, аби механізм цієї аренди був прозорий.

[VT]

Цитата

Допис від Володимир Павлович

При достатньо високому рівні законності земля може бути в аренді громадянами України, аби механізм цієї аренди був прозорий.

Ну всі ми знаємо рівень законності та прозорості на Україні

Неконструктивно якось, давайте заборонимо продаж землі, а от що на заміну ще не придумали.

[Носоріг]

Цитата

Допис від Лехтур

Вже сьогодні в одних руках збираються великі масиви орної землі. Яка ж вимальовується картина їх господарювання? Використовуючи потужну імпортну техніку, вони обробляють цю землю меншою кількістю робітників. Ці робітники часто навіть не є сільські жителі і не є українці. І зроблять вони з не своєю землею що завгодно, що скаже їм такий же найнятий агроном, перед яким стоїть одне завдання – взяти від землі максимальний прибуток любою ціною. А що ж селяни, що здали в оренду свої паї в надії не тільки мізерної оплати за паї а й працевлаштування? Відповідь уголос: а ви як хочете. А собі під ніс: хоч спийтесь, хоч повісьтесь! І жалітись на тих зайд ніяк, бо керуючий киває на хазяїна, а хазяїн десь у Києві чи в Донецьку.

Якби на цій території та було хоч кілька орендарів цих паїв, то селянам можна було б вибирати – хочу, тому здам, а хочу, здам в оренду другому. Ага, вибереш тут, коли на пів району один землевласник. Приклад? Будь-ласка!

Одна із київських фірм, що займається цукроварінням, має кілька цукрових заводів. Маючи можливість дешево брати землю, ця фірма не заказує посіви цукрового буряка фермерам і агрофірмам, щоб і селяни би змогли на цьому процесі заробити. Ця фірма сама вирощує буряк заявляючи, що економлять на цьому до 30%. Це якраз стільки грошей село не отримало.

Ще одне спостереження. Власники м'ясокомбінатів і молокозаводів закупляють молоко і м'ясо по дуже низьких цінах у населення, а продукція їхня значно дорожча. Одержуючи надприбутки, вони займаються реконструкцією виробництва і будують великі м'ясні і молочні ферми, маючи надію зовсім не купляти ні молоко, ні скотину в селян. На дорозі у селян до організації власної переробки молока і м'яса стоять такі, обкладені інструкціями і жадні до великих хабарів, органи влади як санстанція, ветслужба, пожежні, енергетики, технагляд, екологи і багато інших. Якщо завтра закрити ринки (базарі), то селянин буде "знищений як клас". А монополісти стануть ще багатшими.

Але ж так і повинно бути. У всьому світі селянин не займається натуральним виробництвом, і аж ніяк не голодує. Рентабельність села можлива лише у випадку великих об"ємів.

[Володимир Павлович]

Ось вам, любі друзі, більш аргументована відповідь(не моя, але я на 99,99% нею погоджуюсь).

Кому загрожує мораторій на продаж землі?
Знову в Україні нагнітається атмосфера якнайшвидшого зняття мораторію на продаж землі та відкриття офіційного доступу до ринкових операцій із нею. Ця атмосфера має підгрунтя, яке сформувалося безглуздою політикою держави. Сьогодні в Україні є не один десяток земельних магнатів, які неправдами скупили за безцінь земельні паї у селян похилого віку та тих, хто не має спадкоємців. Скупили, зауважимо, в той час, коли відповідного закону ще немає, а держава на все це свідомо заплющила очі. Тепер земельним латифундистам вкрай необхідно юридично легалізувати свої незаконні дії.
Мовчання й дистанціювання держави від оформлених у такий спосіб земельних оборудок слід розцінювати як "благословення" на подібні операції. Бо важко уявити, щоб держава, яка покликана стояти на захисті інтересів селян - цього генетичного кореня українського народу, - просто так знехтувала життєво важливим питанням. Тим більший подив викликає позиція тих державних діячів, які мали б законодавчо захистити селянина. Їх мотивація така: якщо заборонити продавати землю до 2015 року, то, мовляв, із 40 мільйонів гектарів сільськогосподарської землі до того часу залишиться менше половини, бо люди знайдуть можливість і схеми, як продати цю землю та змінити її цільове призначення. Що, власне, і є заповітною мрією прихильників продажу землі та їхніх державних покровителів. Слід тільки уточнити: хто ці "люди"? Вони якраз і є тими, хто вже прибрав до рук величезні земельні масиви.

З цього приводу слід сказати, що порівняно з 1990 роком площа сільськогосподарських угідь уже скоротилась із 41,4 мільйона гектарів до 36,8 мільйона, тобто майже на 12 відсотків, у тому числі посівні площі зменшились майже на 20 відсотків. Ці мільйони гектарів українських чорноземів перейшли в те нецільове призначення (забудівля заміськими палацами, тенісними кортами, створення приватних мисливських угідь тощо), якого так домагаються латифундисти та їхні покровителі.

Варто виокремити ще два аспекти проблеми ринку землі.

Світова практика довела, що найефективнішим ринковим механізмом у земельних відносинах є оренда. Однак не в тому вигляді, як вона здійснюється у нас - на вимогу і за бажанням орендаря. Поборники ринку землі змусили державу встановити півтора відсотка орендної плати від нічим не обгрунтованої сьогодні вартості землі, що для орендаря означає всього 120-130 гривень за гектар на рік. Саме тому такі високі апетити виявили орендарі, в розпорядженні котрих перебуває більше 90 відсотків земель сільськогосподарського призначення. Орендна плата, вибудувана на нав'язаних селянам засадах, аж ніяк не впливає на загальний дохід українського селянина. За даними Держкомстату України, структура доходу селянина у 2003 році була такою: оплата праці - 29 відсотків; вироблена у власному господарстві продукція - 46,9; пенсія - 21,7; орендна плата - 2,4 відсотка. Питома вага орендної плати в загальному достатку селянина і нині залишається чисто символічною. Його дохід формує власна праця, а від оренди має дохід орендар.

Такого немає в жодній країні. Щоб захистити селянина -власника землі, не треба забирати пай, який йому дістався за багаторічну виснажливу працю і який може приносити йому дохід. Треба збільшити орендну плату щонайменше до 10-15 відсотків, і тоді відпаде база для скуповування землі за безцінь. Можна також поставити орендну плату в залежність від фактичної продуктивності землі та частки орендної плати у валовому зборі, наприклад, зернових. Тоді орендар і орендодавець однаковою мірою будуть зацікавлені в підвищенні продуктивності землі. За таких умов у багатьох відпаде бажання торгувати нею.

Доречно зауважити, що уже 10-15 років поспіль купівля-продаж землі в абсолютній більшості країн коливається в межах одного-півтора відсотка від загальної площі (до того ж у багатьох випадках ці землі скуповує держава). Там так побудовано земельну політику, що визначальним у ній є використання земель в інтересах суспільства, а не окремих приватних осіб, а аграрне законодавство визначає пріоритетним дбайливе та цільове використання земель, відтворення їх продуктивної якості.

Прихильники ринку землі в Україні наполягають на важливості її застави для одержання кредитів. Бо при середньому розмірі паю 4,2 гектара ніякий банк окремо таку ділянку в заставу не візьме. Тож треба об'єднувати десятки-сотні пайовиків. А це не так легко. Однак і цей аргумент дещо завуальований, є своєрідною міною уповільненої дії. Ті латифундисти, які придбали тисячі гектарів за безцінь, звичайно, можуть скористатися механізмом застави землі і одержати солідну суму середньо- чи довгострокового кредиту. Та ще вигідніше їм буде дармову землю розпродувати частинами. Або, взявши під її заставу кредити, врешті "розрахуватися" за них кількома сотнями гектарів землі. Тоді ця земля перейде у власність банку-кредитора, якому вона не потрібна, і стане об'єктом продажу. Почнеться неприхована спекуляція землею.

Ще більше лукавства в розмірковуваннях декого з високопосадовців про необхідність ліквідації обов'язковості цільового призначення земель. Мовляв, власник землі, і тільки він, а не держава, має пріоритетне право визначати таке призначення. Це відвертий лобізм інтересів тих, кому так кортить прибрати українську землю до рук.
Саме через інститут цільового призначення землі в інших країнах вдалось уберегти основу продовольчого достатку від розбазарювання. В більшості країн діє порядок правової регламентації земельних відносин, перерозподілу земель та їх ефективного використання і захисту в інтересах суспільства. Можливість купівлі земель сільськогосподарського призначення там поширюється лише на осіб, які мають аграрну освіту чи здатні господарювати саме на купленій території. Не допускається також надмірна концентрація земельних ресурсів в одних руках. А в нас, бачте, державні чиновники закликають відкрити зелене світло дальшому розбазарюванню сільськогосподарських земель, їх безконтрольному вилученню із аграрного (цільового) обороту.

Поборники ринку землі, вболіваючи за приватну власність на неї, зовсім не вникають в історичну суть українського селянства: селянин без землі, як та птаха без крил. Усі оборудки щодо ринку землі народжуються в кабінетах, і ніхто не бере до серця подальшу долю селянина. Тепер на порядку денному постала ідея створення Українського клубу аграрного бізнесу, який, за висловом одного з ініціаторів його створення, "повністю відповідатиме правилам елітного бізнесового клубу" і дасть змогу здійснювати аграрну політику за допомогою "компаній-конгломератів", тих новітніх структур (треба розуміти: українських латифундистів), котрі утворилися після розформування колгоспів. Ринок землі та оподаткування в сільському господарстві - саме ті проблеми, які цей клуб збирається лобіювати.

Отже, стає зрозумілим, чому певним силам так хочеться скасувати мораторій на продаж землі: інакше великі компанії-конгломерати "не зможуть взяти землю в актив". І знов на передньому плані - інтереси земельних магнатів.

Не можна в такий спосіб зациклювати суспільство на спрощеному (але комусь надто вигідному) трактуванні ринку землі. Адже, крім купівлі-продажу, основними ринковими інструментами руху землі є її оренда (до того ж довгострокова), застава, міна, успадкування, дарування. Саме ці елементи земельного ринку найбільш відповідають інтересу й психології селянина, його ставленню до землі.

У ситуації, яка нині склалась навколо землі, державі є чим перейматись: земля повинна годувати народ і працювати на бюджет держави. Очевидно, слід відмовитися від нав'язуваної суспільству думки, за якою всі наші біди з продовольчим забезпеченням зводяться до того, що досі немає ринку землі. Якщо ми ще й землю пустимо в ринковий обіг, то взагалі не вийдемо зі стану бідності для більшості населення. Адже в сучасному землекористуванні ще дуже багато бід і викривлень, які аж ніяк не можна замовчувати.

Ось що треба державі взяти під контроль. По-перше, рівень використання земель у реформованих господарствах, які вже працюють на приватних засадах. Бо продуктивність одного гектара землі в них у 2-3 рази нижча, ніж в особистому селянському господарстві. Ще не проявили себе ефективними власниками і фермерські господарства (земля в більшості з них забезпечує вихід продукції з гектара в шість разів менший). А в розпорядженні цих форм господарювання (аграрні підприємства і фермерські господарства) перебуває 66 відсотків земель.

По-друге, потрібно законодавчо припинити розбазарювання землі на несільськогосподарські цілі. Адже цим шляхом із аграрного обороту вилучено вже мільйони гектарів родючих земель без будь-якої компенсації сільському господарству.

По-третє, слід навести порядок у розподілі та використанні земельних ресурсів. В Україні досі немає чіткого обліку тих земель, які "на світанку" земельної реформи були виділені організаціям і підприємствам районних центрів та повинні були б підлягати оподаткуванню. Ще не всюди аграрні підприємства та інші орендарі сплачують податки за всю площу орендованих земель. Як не дивно, але непоодинокі випадки, коли земельні паї залишаються невитребуваними, не оформленими в спадок. Майже третина орендарів не переуклала договори оренди. Понад 13 відсотків власників паїв ще не одержали державні акти на землю.

Отже, невідкладним завданням державних структур є проведення суцільної інвентаризації земель і землекористувачів, розмежування земель державної та комунальної власності, встановлення фактичних меж населених пунктів, у тому числі - і сільських поселень.

На порядку денному мають бути повсюдні агрохімічні обстеження землі та встановлення рівня її економічної родючості як основи формування достовірної вартості землі. Не можна надалі державним мовчанням обходити той факт, що сотні тисяч гектарів чорноземів лежать черствим перелогом, заросли бур'янами. Інтереси України вимагають, щоб земля використовувалася не заради збагачення приватних осіб, а давала продукцію - суспільству користь і формувала державний бюджет.

Таким Чином, Україні в даний час потрібен закон не про скасування земельного мораторію, а такий закон про ринок землі, в якому пріоритетним буде правовий, економічний і соціальний захист селянина-власника і назавжди буде поставлено заслін лобіюванню інтересів тих, хто сьогодні так обстоює механізм купівлі-продажу землі. Власність на землю для магнатів означає не що інше, як зацікавленість одержувати значні прибутки, не докладаючи особливих зусиль. І не треба шукати якогось надуманого ефективного власника, бо історично доведено, що селу потрібен ефективний господар, газда, який сповідує трудову власність. Селянин, як ніхто інший, споконвіку був і залишається незаперечним ревнителем та охоронцем землі.

Врешті нам усім треба усвідомити: селянин в Україні - це не тільки мешканець села і сільськогосподарський товаровиробник. Він, будучи беззастережно відданим землі, є надійним і послідовним оберігачем українства. Саме тому в Україні потрібно захистити його соціально-правовий статус. Бо почнемо продавати землю - втратимо селянина.

Микола ХОРУНЖИЙ, професор.