Василь Стус

[nacho one]

Василь Семенович Стус - один з найкращих українських поетів, перекладачів, літературних критиків, правозахисник. Ще один із числа замордованих радянською владою. В 1985 році був висунутий на здобуття Нобелівської премії, але того ж року помер в карцері радянського концтабору біля села Кучино. Посмертно нагороджений Шевченківською премією в 1991 році.
в Радянському Союзі йому не дозволяли видатися за те,що його життєва позиція не співпадала з позицією партійної лінії,тому перше офіційна книга поезій "Веселий Цвинтар" була видана в 1970 році в Брюсселі. на Батьківщині ж лише "самвидави". Учасник відомого протесту 1965-го року,коли після премєри фільму Параджанова "Тіні Забутих Предків" українська інтелігенція на чолі з Драчем, Чорноволом та іншими висловились проти масових арештів та політичних репресій. З цього дня можна вести відлік сучасного правозахисного руху в Україні, адже багато хто з присутніх тоді став співзасновником укр. правозахисної організації Українська Гельсінська Спілка. Під час останнього судового процесу за участь в УГС (Василя Семеновича називали особливо небезбечним рецедивістом) Стусові адвокатом призначили Віктора Медведчука (Стус відмовився від його послуг),котрий замість того,щоб захищати безневинного поета сказав,що той заслуговує найвищої міри покарання. В 1989році Василя разом із побратимами Олексою Тихим та Юрієм Литвином перепоховано на українській землі в Києві на Байковому кладовищі.

Після смерті поета в Україні видано збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби», написано у 1970-1971 рр. (Київ, 1993), Твори в шости томах, дев'яти книгах (Львів, 1994—95; ред. Д. Стус і М.Коцюбинська) та спогади «Не відлюбив свою тривогу ранню…».
в 2005 році посмертно був удостоєний звання Героя України.

пропоную закидати сюди улюблені вірші Василя Семеновича та переклади та ті,що просто подобаються .
Слава Україні!!!

Додано через 6 хвилин
мій улюблений вірш:

Як вікна в позапростір, позачас,
за мури німоти і всепокори,
так світяться свічада, світлом хорі,
і пильно задивляються крізь нас
у сяйва, що озерами стоять
на споді наших душ в лямівці ночі.
Стань. І молися, попустивши очі,
допоки не відчуєш благодать,
що йдеш на доли. Полиски вогнів
враз висвітлять на ярому екрані
ковчег терпіння в синім струмуванні,
і знімуть кільця літ, кружала снів,
і ти, залишений в осерді серця,
збагнеш, якої проби диво смерть ця.

[SNIZHOK]

Ой, в нього досить багато достойних віршів , навіть незнаю який улюблений .

Як хочеться - вмерти!
Аби не мовчати,
ні криком кричати
останню зірницю,
обвітрену врано,
останнє спинання
одсклілої днини -
діждати - і вмерти!
І вже - не вертати:
у спокій глибокий,
де тиша колише,
де пісня затисне
обкладене серце -
ані продихнути -
як хочеться вмерти!
Відмрілися мрії,
віддумались думи
всі радощі вщухли,
всі барви - погасли.
Голодна, як проруб,
тропа вертикальна
не видертись нею
ні кроком, ні оком,
ні рухом, ні духом
ні тілом зболілим
ні горлом скривілим
од крику - Владико,
піднось мене в гору
бо хочу - померти!
Та й як перебути -
ці гони чекання
пониззя безодні
цей паверх терпіння
цю муку прелюту
дай , Господи, - вмерти!
Пропасти, забутись,
зійти себе в зоцках,
на друзки розпасти,
развіятись в вітрі
згубитись у часі
і вирвавши душу
піти - в безімення!
За пагорбом долі -
снігів сніговиця,
завія дороги
кушпелиця шалу
а матірні руки -
осклілим світанням -
піднеслі над світом
шукають навпомац
синівське привиддя
родимку при оці
зажурені згорблені схилені плечі.
як хочеться - вмерти!
Зайти непомітно
за грань сподівання
за обрій нестерпу
за мури покори
за грати шаленства
за лють - огорожі
за лози волань
шпичаки навіженства
аби розплататись
в снігах безшелесних
десь між кучугурами
доль запропалих -
Як хочеться вмерти!

[nacho one]

гарних дійсно багато,тому можна постійно буде докидати)))
ось аудіо,де Стус сам начитує свій вірш:


скачати цей та інші можна тут:http://www.madslinger.com/stus/holos/index.html

[SNIZHOK]

Всі вірші дуже драматичні і глибокі . В Стуса була неймовірна сила волі, що дозволяла йому завжди виходити з піднятою головою .. не зважаючи на те , як його мордувала система.

Цей біль - як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є – жити
і що є – світ, і що є – ти.
У власне тіло увійти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатаній,
ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.

[nacho one]

Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, бо минувся час.
Ніч блукає глупа у глухім степу.
Хто там світ протупав — тупу-тупу-ту.
Чи якась почвара, чи якійсь відьмак,
Чи господню кару насилають так?
Ніби дерта рана репається діл,
Та, од жаху п’яний, стелеться ковил.
Вирви та байраки, скитських баб ряди.
Хто ж то до галактик, був проклав сліди?
Що, як це останній із живих людей,
Кинув край страждання і до неба йде.
В цій-бо коловерті, в царстві сатани,
Ні життя , ні смерті, лиш блаженні сни.
Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, бо минувся час.

[SNIZHOK]

один з улюблених


Довкола мене - цвинтар душ
на білім цвинтарі народу.
Пливу в сльозах. Шукаю броду.
Над вишнями літає хрущ.
Весна. І сонце. І зело.
Стоять сади, немов кульбаби.
Спізнілі зорі, наче краби,
вп*ялися в небо.Творять тло.
Свіча горить. Горить свіча,
а спробуй - відшукай людину,
обжив, самотній домовину.
Блукають тіні з-за плеча.
Безмовні тіні. На лиці
лиш очі і уста безгубі
шепочуть: ми підданці згуби
і мерзнуть сльози на щоці.
Ми розминулися з життям.
Не тим, напевне, брались шляхом,
заприязнилися із жахом
під буряних віків виттям.

[Sapsan]

живий голос Стуса - http://kbulkin.wordpress.com/audio-archive/stus-vasyl/

є також Бандери і інших відомих українців

[nacho one]

цей знаю напамять-дуже його люблю:


Я йшов за труною товариша й думав:
щастить — таки людям,
задер ноги, i нiякого тобi клопоту,
востаннє блиснув голими стегнами покiйника,
а свiт хай собi ходить хоч на головi.
Та коли ми прийшли на цвинтар,
побачили стiльки машин, фургонiв, катафалкiв —
не те пiдступитися
голови встромити немає де.
Стояла величезна черга за ямами.
Кожен намагався захопити шмат землi
(на руки давали 1,5 х 2 метри).
Наша черга була вiсiмсот шiстдесят третя.
Де його було дочекатися
коли полiзло стiльки горлохватiв
той iнвалiд першої групи
в того право в тiєї немовля на руках
а той просто так — залляв з самого ранку слiпи
i суне куди втрапить
байдуже за капустою чи по смерть
Мали вже повертатися додому нi з чим
Думаю собi: приїдемо назад
я й кину покiйниковi як з кiлочка,
буде тобi вилежуватись, уставай-но
потерпи днiв зо три зо чотири
поки той плав спливе
однак спiшити — якого чорта
Аж тут пiдступається до нас
баба з двома кошиками
(на цвинтарi випродує городину)
вам ями треба питає
можу вiдступити свою
карбованцiв за сто п'ятдесят
Воно можна знайти й дешевше
але ж то тiльки звання що яма
а в мене просто тобi перина —
i полежати i виспатись
там самому чи й з молодицею
(у баби весь металевий рот,
що називаеться озброєна до зубiв)
Я вiдразу збагнув що це перекупка —
скуповує й перепродує цi ями
але не торгуючись
вийняв з кишенi грошi й вiддав —
на, щоб ти землi сирої наїлась.

[nacho one]

На однакові квадрати поділили білий світ
Рівне право всім страждати і один терпіти гніт.
Зле і кату, зле і жертві, а щастливого нема.
Всім судилося померти за замками сімома.
Отаке ти, людське горе, отака ти, чорна хлань,
Демократіє покори і свободо німуваннь.
А кругом життя веселе, скільки сонця і тепла!
Ти мене даремно, леле, в світ неправди привела.

[nacho one]

Напевне, так і треба —
судилося бо так:
упали зорі з неба
і надломили мак.
Така знялася хвища —
ні неба, ні землі,
лиш чорне кладовище
по нищеній ріллі.
Залопотіла злива,
мов залива — гай-гай!
Кохана, будь щаслива!
Коханий мій — бувай!
30.9.72

[nacho one]

Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою

Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою
на кашкеті
і витягнув п"ятака, схожого на сонечко.
А це вам дорога, він зробив кілька ступнів
праворуч,
носаком позначивши її межу.
Щоб вам було радісно - вмикайте магнітофони,
транзистори,
беріть до рук іграшкові калатала,
бемкайте, хоч би й по голові.
Щоб не хотілося істи й пити -
слухайте лекціі, дивіться популярні кінофільми,
як ви житимете щасливо,
коли доправитесь небесного царства.
А щоб не капав за шию дощ,
пам"ятайте,
що будь-яка злива
колись-то кінчається,
навіть потоп.
Буде холодно - співайте оцих пісень,
при цьому він подав жмутик
проштемпельованих текстів
( дозволено цензурою
для колективного співу
двом, трьом і більше співакам ).
Коли вам захочеться відпочити -
розучуйте цікаву гру про війну,
уявіть, що опали вас вороги
і хочуть позбавити щасливоо існування.
Словом стріляйте, кидайтеся на амбразури,
падайте під танки,
тільки не розбігайтесь, докинув він.
- Благодійнику наш,
кому хочеться тікати з раю,
загукали ми в одне горло,
вдивляючись в очі під кокардою,
схожі на дві крапельки ртуті.

[nacho one]

Присмеркові сутінки опали,
сонну землю й душу оплели.
Самоти згорьовані хорали
геть мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну —
смерк сосновий мерзне угорі.
Виглядаю долю довгождану,
а не діжду — вибуду із гри.
Аж і гра: літають головешки,
зуби клацають під ідіотський сміх.
Регочу на кутні — буде легше
(а як буде важче — теж не гріх).
Що тебе клясти, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя — одне стернисте поле,
але перейти — не помину.
Дотягну до краю. Хай руками,
хай на ліктях, поповзом — дарма,
душу хай обшмугляю об камінь —
все одно милішої нема
за оцю утрачену й ледачу,
за байдужу, осоружну, за
землю цю, якою тільки й значу
і якою барвиться сльоза.
X.1968

[DDD&bluz]

nacho one
Останній вірш - це просто символ його життя та назубок вивчено і повторено сто по сто

Цитата

Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя — одне стернисте поле,
але перейти — не помину

СЛАВА ГЕРОЯМ!
Саме таким, які без зброї завоювали міліони.

П.С. Ех Василю, дай то Боже зустрітись з тобою в раю.

[nacho one]

04.09.2010 16:43 _ Сергій Пантюк І ще раз про Василя Стуса і Донецьк

Цієї ночі минуло 25 років відтоді, як не стало Василя Стуса.Україна в його особі втратила генія – і не лише в царині літератури, а й видатного громадського діяча. Але ця Велика Людина не розчинилася у безвісті – Василь Стус і досі страшний усіляким україножерам та іншим нікчемам. Вони прагнуть його шельмувати і від того виглядають ще мізернішими.

Оце я сьогодні повернувся з Донецька і знаю, що тамтешня патріотична молодь, студенти саме в цей час достойно поминають свого земляка. А окрім того – прочитав на одному з найцікавіших Інтернет-ресурсів Донбасу ось таку інформацію:

http://ngo.donetsk.ua/articles/18109

Не знаю, як кому, а мені прикро... А попри те – Вічная пам'ять одному з небатьох справжніх Героїв України!


http://blogs.pravda.com.ua/authors/p...4c824cf7b1d67/

[Бойківчанка]

У тридцять літ ти тільки народився

У тридцять літ ти тільки народився,
аби збагнути: мертвий ти еси
у мертвім світі. і нема нікого
окруж. Ти тільки сам. і - мрець еси.
Хіба що так: недозволенний простір
живого духу кличе самосмерть
подобою життя. Це - на початку.
А далі вже - й убійництвом. Проте
природа розправляеться простіше.
Бо плоть твоя сплюндрована до тебе
і дух тобі спотворили давно.
Поневажаю індивідуальність -
справіковий набуток лихоліть.
Отож - бреди назад. і скільки сили
простуй назад. Бо тільки там життя -
ще до народження. із світу імітацій -
вповзи у кожну з вимінених шкур.
Простуй назад - в народження вертайся,
де щастя глупства, смороду і тьми,
і там витворюй рай. Там так і треба:
людина має спати - отже й спить,
белькочучи якісь слова спросоння.
Земля укрилась панцирем, немов
стара, давно оглухла черепаха,
а ти на ній, мов кузочка мала,
що творить сталий світ на збіглій хвилі.
Нівроку, відмолоджується смерть.

[SNIZHOK]

Бо кожен з нас — актор або глядач.
А це одне і те ж. Бо глядачеві
так само треба грати глядача,
і то — захопленого. А наймення
у нас немає свого. Нині — Йорик,
а завтра вже ніхто. Чекай на роль,
якою і почнеш найменуватись,
допоки скону. Раз єдиний — Йорик,
а все життя — ніхто. Ні тобі виду,
ні імени. А грай чуже занудне
нашіптане життя — самі повтори.
Так живучи у ролі аж до смерті,
вивчай слова забуті: боротьба,
народ, любов, несамовитість, зрада,
порядність, чесність. Так багато слів
ті предки понавигадали. Боже,
життя на гріш. А так багато слів.
І майже всі — чужі і незнайомі.

Додано через 2 хвилини
Як тихо на землі! Як тихо!
І як нестерпно - без небес!
Пантрує нас за лихом лихо,
щоб і не вмер і не воскрес.
Ця Богом послана Голгота
веде у паділ, не до гір.
І тінь блукає потаймир,
щовбами сновигає потай.
Пощо, недоле осоружна,
оця прострація покор?
Ця Богом послана Голгота
оцих волань охриплий хор?
Та мури, мов із мертвих всталі,
похмуро мовили: Чекай,
ще обрадіє із печалі
твій обоюдожалий край.

[Vlodko]

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

Я думав цей вір буде тут один з найперших.. Трошки заюзаний з віршів Стуса, але не менш геніальний. Недавно чув російський переклад, також непогано, як непогана пісня на ці слова в росіян вийшла.

[Hurma]

Яка любов! Минула ціла вічність,
як я любив. І марив день за днем,
що все спливе і пам'ять промине
розлуку, геть до титли й коми вивчену.
А знову йду в ту келію, між віт
журливої берези. Ждати буду
якісь незвідані чуття приблудні,
де цнота обертається на встид.
А там розлуки буде на обох,
а буде там і радості німої -
всіма грудьми відчути довгий борг
перед минулим з білим узголов'ям,
де ще струмує двійко чорних кіс
і двійко довгих рук, пітьмою п'яних,
і двійко уст, од пристасті захланних,
спроваджують зненацька під укіс
старої цноти. Під печаль і під
крило якоїсь грішниці святої,
що дарувала нам такі покої,
де спать не сором і любить - не встид,
де можна все забрати і віддати,
і серед ночі стратити межу
собі самому.
...В друга, в жінку, в матір
веде тебе за руку щедра й журна
твоя кохана.

оцей дуже красивий...
у нього не тільки громадянська лірика гарна, але й інтимна дуже чуттєва, з присмаком еротизму