Державотворчість в Україні заморозилася. Остап Дроздов.

[ківі]

Газета "День" підготувала публікацію до 20-й річниці незалежності з рядом інтерв'ю
Весь текст тут


Ця частина публікації найбільше зацікавила:

Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» (телеканал ЗІК), Львів.

Україна програла. Це все, що я можу сказати на 20-му році незалежності. Програно всі стратегічні пункти державності: від маркування власної території до формування культурно-історико-ментальної спільності. Я Україну розцінюю як номінальну, формальну державу. Вона є і її немає. Східного кордону немає. Валюта гривня — рекордно девальвована (відтак зарплата — в доларах, прибутки — в євро). Прапор — догори ногами, як однозначно твердить наука вексилологія. Українська мова — декларативно державна, а насправді у вжитку відсутня в цілих регіонах. Церков — чотири, не рахуючи сотень харизматичних рухів. Жодного сучасного українського кіно, жодного загальнонаціонального телеканалу, жодної мультиплікації. 7 мільйонів українців щасливі з того, що виїхали геть, і люблять Україну лише на Різдво та Великдень. Нічого солідарного святого — навіть Голодомор не визнається безапеляційно... Зате повні штани патріотизму, національного пафосу й ненависті невідомо до кого, буцімто хтось із космосу упосліджує 77% корінних українців в їхній власній країні.

20-ті роковини ми відзначаємо, перебуваючи в найнижчій точці державотворчого процесу. Нижче немає уже нічого — лише бездержавність. Фактично державотворчість в Україні заморозилася до невизначеного терміну. І цей анабіоз треба використати як ідеальну клінічну картину для встановлення діагнозу. Я точно можу вказати, якою Україна вже ніколи не буде. По-перше, усім «живим і ненародженим» треба визнати, що Україна ніколи не стане класичною національною державою. Відтак особливої злоякісності набуває допотопна теза «Україна — для українців», яка відкидає країну на століття назад. Україна вже ніколи не буде українською у вузькоетнічному розумінні. Сповідувати такі примітивні тези — це те саме, що в залу Ради Європи в’їхати у вишиванках з оселедцями на голові й на підводі. Не розуміти це можуть лише безсилі люди, які вузьконаціоналістичні тези сповідують у позі вічно ображеного.

Так само Україна вже ніколи не буде всуціль україномовною. Зараз Україна — типово двомовна країна, громадяни якої мають іншу рідну мову, і це святе. Тож будь-яка українізація буде дорівнювати такій самій насильницькій русифікації, адже українська мова, будьмо відвертими, лягла під сильнішу, престижнішу, статуснішу російську. Двомовність я, україномовний галичанин, розцінюю як єдиний шлях української мови проникнути в російськомовну частину України. Бо в ранзі апломбно-єдинодержавної українська мова стає там радше паперовою.

На 20-му році незалежності також слід визнати й те, що українці фактично втратили свою суб’єктність у державотворенні. Перефразовуючи Пахльовську, Україна все маліла й маліла, а патріоти спокійно читали газети й дискутували на кухні. Панове, Україну вже давно ніхто не будує. Махання стягами на мітингу — це різновид злочину проти народу, бо, як показує західноукраїнська практика, немає нічого цинічнішого, як великий патріот при владі. Він так цінує Україну, що «такси» за вирішення земельних та комунальних питань підскочили пропорційно до кількості слів «Бандера» та «національна ідея» під час сесії міськради.

Вважаю, що Україна — наш спільний дім, уже збудований, заселений і обжитий. Я назвав би наш дім так: експериментальна політична держава без етнічного, національного заземлення, з частковими оазами автентичної українськості де-не-де. Якщо хтось хоче мати українську Україну, то повинен негайно обстоювати конфедеративний устрій, який дасть змогу зафіксувати українство в своєму ареалі. Вибір, звісно, є: спостерігати за швидкісною асиміляцією України в недо-Україну — аби стрімголов рятувати ті оази українськості, які ще можна врятувати. Ну а якщо ви адепт соборності від Сяну до Дону, то будьте ласкаві сприйняти Україну такою, якою їй судилось бути, а саме: не лише українською. І злегка штучною. Більше половини українців не знають ні слів гімну, ні року ухвалення Конституції, ні стрижневих історичних постатей. Та сама більшість українців проголосує проти незалежності України, якщо такий референдум був би наступної неділі. Панове, настав час перестати бавитися в самообман і писати пафосні статті для вузького кола однодумців, а нарешті вголос сказати: в природі не існує тієї уявної, ідеальної, едемної України, схожої на малюнки в брошурках свідків Єгови, де повсюдно — расові правильні українці, щасливі, україномовні, з цитатами Мазепи та Міхновського на вустах, з Ліною Костенко в руках, з арійською кров’ю в жилах і гривневим депозитом у банку «Україна». Такої України — омріяної, бажаної, стерильної — нема і не буде. І в цьому наша величезна перевага, адже маємо унікальний шанс утверджувати Україну як прихильну, до сліз рідну всім її мешканцям країну, в якій не буде гегемонії чогось одного. Такий собі полігон показового співіснування й толерантності. Наступне 20-річчя мимоволі буде присвячене саме цьому — утвердженню прото-федеративної України як політичної держави з політичною нацією на засадах співмешкання різних, ба навіть антагоністичних світоглядів. Українська, однакова, однотипна, моно-Україна не відбулася. Шанси втрачено. Тож потрібно йти далі — в третє тисячоліття, а не вростати бездіяльними мріями в XIX сторіччя.

Наостанок я хотів би зазначити, що українська нація (як етнос) демонструє унікальну кволість і нездатність бути маховиком своєї власної історії. Майдан 2004 року був останнім в історії громадянським актом половини країни. Усі наступні акти вже ніколи не будуть громадянськими, а такими собі шлунково-соціальними. На захист зарплати, пенсії, грошей, цін на харчі — так, але на захист свободи, власної громадянської гідності чи мови українці не постануть. Влада буде мінятися з теперішньої на попередню (і так до безконечності), але не на якісно нову. Іноді дивлюся на загальносуспільну деградацію і переконуюсь: зважаючи на те, як люди ставляться до самих себе, до країни, до ближнього, до честі, до природи, до найближчого простору, до грошей — мало хто заслуговує на достойне життя. Найнижча точка триває. Її треба не лише пережити, а й зробити висновки. Інакше ми надовго тут застрягнемо.

[gsv]

І це видно на наглядному прикладі з сусідньої теми. Організуватись і зібрати по 20-30 гривень та повішати білборд задля спільної і корисної справи - це межа реальності. Хоча бувають моменти, коли задня спільної мети типу п"янки, люди все ж організовуються, на що витрачають в рази більше ніж 20-30 гривень.

п.с. Простіше на когось нарікати і повчати, лиш би виправдати свою пасивність.

Цитата

Україна програла. Це все, що я можу сказати на 20-му році незалежності. Програно всі стратегічні пункти державності: від маркування власної території до формування культурно-історико-ментальної спільності.

Я точно можу вказати, якою Україна вже ніколи не буде. По-перше, усім «живим і ненародженим» треба визнати, що Україна ніколи не стане класичною національною державою.

На 20-му році незалежності також слід визнати й те, що українці фактично втратили свою суб’єктність у державотворенні.

Панове, Україну вже давно ніхто не будує.

Наостанок я хотів би зазначити, що українська нація (як етнос) демонструє унікальну кволість і нездатність бути маховиком своєї власної історії.

Схоже, що цей Остап ДРОЗДОВ хом"ячок, який лише скиглить і плачеться що все пропало, і займається соплежуванням.
Віри в себе нуль, віри в державу - нуль.
Лише одне ниття.
Прєвєд Фортєр і gsv

[Skinny)]

але тоненько так натякає на "конфедерацію" і "федеративний устрій" )) наступний крок - держава Галиччина, а всі решта хай топають з Янеком в Росію ))

[org100h]

Цитата

Допис від Skinny)

але тоненько так натякає на "конфедерацію" і "федеративний устрій" )) наступний крок - держава Галиччина, а всі решта хай топають з Янеком в Росію ))

Думаєте, Галичани здатні на державу:\

[ківі]

Вахтанг Кіпіані у програмі Остапа Дроздова "Прямим текстом. Бліц"


«Зараз Галичина не здатна бути розповсюджувачем українського, патріотичного на всю державу. Цей регіон – річ у собі! Ви надто закохалися у свою місію, у те, що вона єдино правильна. Якщо вважати, що вся Україна є неподільною, що є мантрою для більшості патріотів-націоналістів, то, звичайно, треба прийняти схід і центр такими, якими вони є, а потім, якщо ви вважаєте, що його треба трошечки покращити, то треба, власне, туди йти і там працювати», – заявив у політичній програмі Остапа Дроздова «Прямим текстом. Бліц» на телеканалі ZIK відомий український журналіст Вахтанг Кіпіані.

За його словами, галичани мали б їхати у Харків, Сімферополь чи Миколаїв, якщо вони вважають цю землю своєю. І не з завданням диктувати, мовляв, ви тут статтю 10 Конституції не виконуєте, а з місією зрозуміти і допомогти.
«Я сьогодні студентам розповідав, що колись відомі дисиденти їздили сюди з місією одружуватися. Поїдьте на схід, одружіться, створіть міцні українські родини там або привезіть сюди й українізуйте свою тещу, – закликав Кіпіані патріотів-галичан. – Але проблема не лише зі сходом України, на Галичині біда не менша. Вона полягає у тому, що за відсутності зовнішніх подразників, зокрема у Тернопільській області, де 99% населення – українців, влада в руках «Свободи», ситуація не помінялася на краще. Я там часто буваю і не раз питаю: що ви відчули, вам не заважають свої? Мені розказують про бізнес, який тихо нарікає, що треба платити, хтось скаржиться і домовляється. Нічого надзвичайного у сенсі урядування не відбулося. І це те, що Галичина не може експортувати. Якщо вважати це місією Західної України, то краще не треба, у нас на сході корупції і без вас достатньо. Треба міняти саму модель! В Україні не вистачає політичних сил і політичних фігур, які б грали «в довго», а ті політики, які є, у більшості своїй нагадують героя відомого анекдоту «нацарювати і втекти», якщо не за кордон, то подалі від свого виборця, якому ти спочатку щось пообіцяв. Звичайно, громадяни винні, що саме таким вони довіряють свої голоси».
За словами Кіпіані, на хлопцях, які прийшли до влади в Західній Україні, лежить величезна відповідальність. «Вони мають рвати зубами не ворогів, а ті погані схеми, які не дають людям нормально жити. Ніхто з моїх знайомих, хто голосував за «Свободу», – ніхто не задоволений своїм вибором. Кажуть: «Кого ми туди привели?» Ми вже бачили, коли Галичина тотально голосувала за РУХ, потім за «Нашу Україну», потім за БЮТ, тепер в унікальних умовах, за відсутності БЮТу, за «Свободу». Тотальна підтримка націоналістів – це такий самий тупик, як і тотальна підтримка регіоналів на Сході».

http://zik.ua/ua/news/2011/09/08/307916