Велика кількість змін вже зроблена, і фактично всі основні реформаторські процеси зрушили з місця. Це заслуга порівняно невеликої когорти людей як в уряді, так і в парламенті.
Але ці реформи не дійшли до пересічного громадянина, сім’ї, підприємства, містечка. Для них все залишилося, як було: та сама відсутність правосуддя і справедливості, те саме свавілля бюрократів та силовиків, та сама монополізація на рівні не лише цілої країни, а й будь-якого міста чи області, де є місцеві "міні-олігархи".
В плюсах порівняно з минулим — гордість за країну, що встояла під ударом агресора. В мінусах — війна, втрата заощаджень та підвищені тарифи. В цілому баланс однозначно негативний.
Ми отримали багато тактичних перемог, але прямуємо до стратегічної поразки. Адже можна виграти всі бої та програти війну. Невизнання поразки пришвидшує остаточну поразку. Значить, потрібно визнати факт та поміняти підходи.
Сила громадянського суспільства велика лише тоді, коли люди разом, коли вони миряться з розбіжностями заради головного — реалізації спільного бачення майбутнього. Як це було на Майдані.
І спільна помилка тих та інших полягає в недооцінці важливості темпу. Всі великі реформатори, від Лєшека Бальцеровича до Кахи Бендукідзе, постійно повторювали українцям: реформи бувають або швидкими і рішучими, або невдалими. Це як у польовій хірургії: краще наробити помилок і потім виправляти, аніж довго шукати кращий спосіб і через це втратити єдиний шанс.
Політична система передбачувано гальмує, не встигаючи за набагато більшим запитом суспільства. Вікно можливостей ще не закрилося, але вже починає скрипіти. Час підбити підсумки, зробити висновки та рішуче поміняти спосіб мислення і дії.
Що ж треба зробити, щоб нарешті стабілізувати ситуацію в країні?
Очень здравые размышления, но по поводу причин стратегического поражения гадать долго не нужно. Ну не обладают сейчас властью те, кто заинтересован в том, чтобы помогать народу. Единицы честных людей в Раде и правительстве не в силах как-то повлиять на ситуацию. Реально всех обманули, когда наспех выбирали эту Раду. Что это за реформы, которые не приносят хотя бы минимальных улучшений в условиях жизни. Чтобы менять подходы, нужно менять премьера, главу НБУ. Выгонять предателей, ставить на их место молодых амбициозных ребят с улицы. Патриоты воюют лучше всех, а почему им не доверить управление страной? Все жесткие реформы в первую очередь должны касаться олигархов, чиновников, а у нас они почему-то чувствуют себя лучше всего. Все-таки Киев от Донецка не далеко ушел в плане патриотизма и клановости! Впервые вижу, что в стране вот-вот объявится дефолт, а нам объясняют, что ничего страшного в этом нет. Но ведь про инвестиции, про частных кредиторов можно будет сразу забыть! Не будет никакого развития, увеличится безработица. И эта проблемы на годы вперед..