Письменники нашого краю

[Бойківчанка]

Іринка уже гарно пише, давно читаю.

[nacho one]

Павуляк Ярослав - 30 квітня 1948, с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області. Поет, член НСПУ. В 2010 році обласною спілкою письменників був висунутий на здобуття Шевченківської премії.Автор поетичних збірок:

• «Блудний лебідь» (1993),
• «Могили на конях» (1999),
• «Дороги додому».
• 

[literatern]

Іванна Голуб"юк

Родом з Тернопільщини. Закінчила магістратуру спеціальності «історія» Національного університету «Острозька академія». Із 2002 року у Спілці Української Молоді в Україні. Любить волинські ліси, карпатські казки та зустрічі з гарними людьми. Має велику коробку листів від своїх друзів та купу світлин із мандрів.

Лауреат літературного конкурсу ім. Уласа Самчука «Стежками слова» (2005), «Витоки» (200, дипломантка «Гранослова» (2007).






***

ходи, покажу тобі місто

будинки зі скла й бетону

перекупок й вуличні твісти

будь тут і не їдь додому



поглянь на вогні ліхтарні

хіба не вогні Парижа?

і довгі шумні бульвари

провулків зловісна тиша



мости через річку Сену

над нею рибацькі тіні

дарма, що ріка зелена

і риби сховались в ріні



дарма, що ріка не Сена

б’ють дзвони вже на вечірню

між голих осінніх кленів

згубилися наші тіні



зотліли із листя ватри

у серці ховаю втому

не треба «як ляже карта»

будь тут і не їдь додому







***

ми змаліли з тобою у цій круговерті думок

круговерті снігів, де сіль роз’їдає дороги

де щоденні сусіди підносять до скроні курок

де плачуть поети, дзвінкі загубивши остроги



тут високі сніги, як весною висока вода

і мовчазно й суворо на тебе тут дивляться вежі

проминають тут тихо, приходять сюди крадькома

сотні хтивих очей за тобою тут пильно стежать



виринаєш зі сну й потопаєш в грузькій суєті

чоловічки із глини вони і в миру із глини

пластилінові вулиці, небо у білій фаті

і думки, наче тіні, з повітря, землі і крину



так протяжно кигичуть, наче предків далеких зов

роз’їдає їх сіль, щось у грудях тривожно тисне

висихає князів розігріта блакитна кров

і руйнуються вежі, і плачуть поети навмисне



ми змаліли з тобою, як цей посмутнілий світ

що сховався від всіх у єдвабну снігів пелену

він застане від нас на прозорій поверхні слід

і зорю, наче спалах, гарячу, палку й черлену







***

які мальовничі панни на панно делікатнім

як виграють пишнотіло в проміннях сонця

приходять сюди зі скронями сивими мужчини статні

і рум'яніють панни і зазирають птахи у віконця



і бачаться паннам нарозтіж розчинені брами

й пухнасті ангелики сиплють пелюстки із квітів

і панни уголос мріють як поведуть їх до храму

і стануть вони жінками і колисатимуть діти



а десь в піднебессі купола до них придивляється вічність

і сонце пускає бісики крізь арки вікон високих

і панни вдягають чорне ховають свою пластичність

чекають коли нарешті прийде вже доба бароко







***

ці ранки грудневі холодні як крига вершин далеких

ти мариш світами які не відкриті Колумбом

а ранки безсніжні і так мало часу до смерку

щоб бути щасливим і може навчитися танцю румба



а може попити кави у першій кав'ярні за рогом

побачити там метисів що розмовляють про покер

сорочки у них блакитні краватки зав'язані строго

і я попрошу крім кави іще шоколадку з соком



а потім узяти плеєр і слухати групу Бітлз

в Європі давно відкритій шукати щось невідоме

я тут ненадовго і тут недалеко звідси

країна одна є де я почуваюсь вдома



де ранки грудневі засніжені і пахнуть узваром й зіллям

де стільки екзотики що і не снилось Колумбу

вертепи гаївки купала обжинки весілля

жінки у тернових хустках із ікон посміхаються сумно



це терра інкогніта схована в центрі Європи

між мною і нею не більше й не менше грудень

я мрію про неї і дивлюсь у вікна навпроти

там відблиски вечора серце тріпоче у грудях







***

картинки снів там тиша й листопади

віщують спокій вранці чорна кава

мені так мало цього часу й саду

де стільки яблук досі не опало



листи до тебе довгі і невчасні

як пізня осінь з ранніми снігами

я лічу дні я дивна й несучасна

зриваю спокій спраглими вустами



ти тільки сон у відблисках сторіччя?

чому мовчиш ні вістоньки не маю

коли прийдеш сьогодні завтра в січні

тобою я мов у гарячці марю



я загубилась наче у міжчассі

примари снів мої нічні коханці

лише б тебе і може дрібку щастя

але дощі і чорна кава вранці







***

ви так далеко спогади зотліли

між нами сірі будні пролягли

сплетіння вулиць мов судини тіла

і жовта осінь жовтої жури



сльота і день короткий як спочинок

от якби поруч ви та вас нема

горнятко чаю думи без зупинок

мої холодні пальці як зима



ви без жалю ви так до мене строгі

ця туга вічна серце на шматки

моя любов і ваша і дорога

яку чомусь не можете пройти...







***

ти квітко-дівчинко калинова

складаєш човником долоньки

і шелестиш так тайно листом

така тендітна і калинова

із теплим сердечком всередині

з птахами в гіллі чи в волоссі

з такими крихітними руцями

що воду черпають з земних струмків

яку сама ти ледь пригублюєш

а решту віддаєш отим птахам

що прилітають дзьобати сердечка

коли морози дуже розлютують

або росою плачеш в день спекотний

у човниках гойдаються птахи

визбируючи всі твої корали

така тендітна і така калинова

із теплим сердечком всередині

побуду, дай, в твоїй колисці







Ода життю



може для тебе я просто кіно

в стаканчику кава гірка чоколяда

милуєшся профілем ставши позаду

цілуєш у губи і кажеш вино

гітари проспекти

спаливши конспекти

пограєм в життя може як в доміно

де танці у парі

на цім тротуарі

й монети у шапці іще заодно

заплуталось в сіті моє сумне city

життя – феєрверк іще трохи кіно

і взимку як в літі

бо ми – діти квітів

під музику неба уп’ємся вином

років через двісті

у цім сумнім місті

у кожнім дворі буде грати гусляр

а зараз для тебе я трохи кіно

і поки не пізно впиваймось вином

під милі пісні усіх вірних гітар







***

гітаро моя дівчино

шестиструнна моя гітаро

я тебе не віддам для вічності

я тебе не віддам задарма



я тебе заберу в дорогу

буде пил на вустах й волоссі

я з тобою молитимусь Богу

гітаро моя стоголоса



хай обпечені щоки на вітрі

хай би люди що там казали

мені добре з тобою на світі

мені милі з тобою вокзали



ти для мене своя й незнайома

мені милі з тобою вагони

і солодка з тобою втома

і прощатися на перонах



бути поруч і йти в дорогу

хай би люди що там казали

я з тобою молитимусь Богу

шестиструнна моя гітаро



я тебе не віддам задарма

я тебе не віддам для вічності

шестиструнна моя гітаро

гітаро моя дівчино







***

Я вбиваю людей на папері,

залишаючи чисте сумління,

закриваю для них всі їх двері,

щоби квіти росли крізь каміння,



щоб колись у містах сутінкових

крізь будівлі з паперу й картону

вийшло трохи таких – світанкових,

що втекли з моїх снів, мов з полону.



В світі холоду, тисняви й відчаю

усі вбиті у книгах й сюжетах

прийдуть в гості веселі й заквітчані

пити каву й читати газети.



І ні крихти не матиму совісті,

як для публіки в ложах й партерах

і для трагізакінчення повісті

я уб’ю їх усіх на папері.



Серед натовпів, бруду і галасу

усім хочеться трохи трагічного,

щоби сльози на очі верталися,

трохи вічного й трохи незвичного.







***

Вузькі і високі шибки,

і стеля – немов безодня, -

я тут – як маленька рибка,

все марю дощем холодним.



Акваріум грозами повен.

Акваріум – світ многолиций.

За вікнами шириться повінь,

втопивши князівську столицю.



Потоплено срібло і злато,

перстені й кістки дідуганів.

Під криту соломою хату

галопом біжать вуркагани.



І зграйки маленьких рибок

із вулиць, будівель й площ

припали гуртом до шибок,

ввібравши очима дощ.



Цей світ, що так пахнув пилом, -

акваріум, грозами повен.

Із вулиць газет і мила

тікає розгублена повінь.



І милі наївні рибки

вертаються в світ тимчасовий,

щоб бачити небо крізь шибки

і знову чекати повінь.









***

Запах грибів і торішнього листя

переслідує тебе вздовж усього потоку

вздовж повалених стовбурів

вздовж гірського рельєфу

на межі реальності

межі реальності – межі світів

межа світів –

на вістрі ножа

яким чорнявий гуцул

крає кусень сала

на ідеально одинакові шматки

крає хлібину

на ідеальної товщини скибки

межа світів –

сніп проміння

що осяває крихітну церковцю

яка може поміститися на долоні

проте її дзвони

долинають аж на полонину

де біля ватри сидиш ти

і хочеш

помістити церковцю

на своїй долоні –

межі світів

[Бойківчанка]

Маряна Максимяк

Тут була жінка

тут ще недавно була жінка
ще чутно її запах
ще видно її тінь
ще можна відтворити її ходу
в уяві
твоїй
вона ще тут
ще дихають нею стіни
ще милуються нею вікна
ще торкаються її пальці
обережно речей
твоїх
вуст
шкіри
почуттів

ти заплющуєш очі
і вдихаєш цю тишу
жінку
котра ще недавно
на мить
була
тут

[nacho one]

Цитата:

Допис від Бойківчанка

Маряна Максимяк

Тут була жінка

тут ще недавно була жінка
ще чутно її запах
ще видно її тінь
ще можна відтворити її ходу
в уяві
твоїй
вона ще тут
ще дихають нею стіни
ще милуються нею вікна
ще торкаються її пальці
обережно речей
твоїх
вуст
шкіри
почуттів

ти заплющуєш очі
і вдихаєш цю тишу
жінку
котра ще недавно
на мить
була
тут

дуже класне!

[nacho one]

Борис Гуменюк — поет, прозаїк, — народився у селі Острів на Тернопільщині. З початком національного відродження 1989—1991 років активно займався громадською діяльністю. У 1993 році дебютував збіркою віршів «Спосіб захисту».

[literatern]

Савка Мар'яна Орестівна народилася 21 лютого 1973 року в м. Копичинці Тернопільської області. У юності займалася співом і театром. Закінчила у Львові університет - українську філологію. У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА.

Поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор «Видавництва Старого Лева. Автор поетичних збірок «Оголені русла» (1995), «Малюнки на камені» (199, «Гірка мандрагора» (2002; книга стала лауреатом ІХ Форуму видавців у Львові), «Кохання і війна» - у співавторстві з Маріанною Кіяновською (2002), монографічного дослідження української еміграційної преси на теренах Чехословаччини та кількох книжок для дітей. Поезія друкувалася в таких літературних журналах та альманахах: «Сучасність» (Київ), «Світовид» (Київ-Нью-Йорк), «Кур'єр Кривбасу» (Кривий Ріг), «Четвер» (Івано-Франківськ; Львів), «Плерома» (Івано-Франківськ), «Nemunas» (Вільнюс), «Королівський ліс» (Львів), «The Ukrainian Quarterly» (New York) та ін. Присутня в кількох поетичних антологіях, зокрема в антології одинадцяти поеток «Ми і Вона».

Поезія М. Савки перекладена польською, англійською, білоруською, російською, литовською мовами. Член АУП і НСПУ. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Василя Стуса за книги поезій (2003).

Савка, М. Оголені русла [Текст]: поезія / М. Савка; передм. Г. Севернюк; худ. оформ. авт. - Тернопіль: Вид-во «Астон», 1995. - 71 с. : іл.

Савка, М. Гірка мандрагора [Текст] / М. Савка. - Л.: Вид-во Cтарого Лева, 2002. - 130 с.

Савка, М., Кіяновська, М. Кохання і війна [Текст] / М. Савка, М. Кіяновська. - Л.: Вид-во Cтарого Лева, 2002. - 60 с.

Савка, М. Чи є в бабуїна бабуся? [Текст]: Вірші для малят / М. Савка; мал. О. Петренко-Заневський. - Львів: Вид-во Старого Лева, 2003. - 29 с.: іл.

Савка, М. Лапи і хвости [Текст] / М. Савка.- Львів: Вид-во Старого Лева, 2005. - 12 с.

Савка, М.[Поезії] [Текст] / М. Савка // Сучасна українська література кінця XX ст..- початку ХХ ст..- К., 2006.- С.116-122.

Савка, М. Квіти цмину [Текст] / М. Савка.- Львів: Вид-во Старого Лева, 2006. - 128 с.

[nacho one]

Наталія Голодюк - 1988 р.н., учасниця літстудії "87", освіта - ТНПУ ім.В. Гнатюка, факультет іноземних мов, англо-український переклад.
Авторка поетичної книги "Шовк.Варіації матерії". (2010)
Ведмедик 2
Вгризаюся в лоно твоїх пожовтілих ведмедиків,
що курять траву і портвейн по обіді лиш пють,
ховаючи голови в руки мої, як в пісок, від заспаних медиків,
мов страуси ему чи, радше, як дика тварина Півлюдь.

Зневажують зиму, лишаючи мічений слід, мов метелики,
що жовтим бруднить незаймисту срібняву білку,
а я то цілую мякеньке міжніжжя з істерики
ведмедику з бантом, котрий наче замок з піску.

І сливи проносяться градом по мертвих площинах Америки,
де змарнілі койоти відспівують літніх потуг,
я заново вчуся ходити на трьохколісному велику
й кидаю каштани в фонтан на повернення, друг...
(2009)


Дощ
Він видерся нагору, аби впасти,
щоб розділитись на мільярд частин.
Ніколи не залишиться один,
ніхто не зможе знов докупи скласти.
Щоб в монотонності раз по раз забуватись,
щоб споминам звільнити зайвий час,
він доторкається до кожного із нас,
щоб по щоці сердець гарячих діставатись.
А потім з тим, що там побачив і відчув,
зіп’ятись неба знов. Спітніла втома.
Хмаринки. Янголи. І дощ, що знову вдома.
Гримить. Гроза. Це дощ. Він не забув!

Vacuum horrendum (lat.) "А дівчинка лущить волоські горіхи,
і дівчинці, певно, з цього кайфово"
(С.Жадан)

Сьогодні напевно бунтують асфальти
що лупляться сотнями стомлених ніг
збирає суниці (приснилось де-факто)
де-юре збирати суниці не зміг

домовляться потім довірливі птиці
знівечені примхи замовкнуть на час
коритися далі обличчям із криці
любити і далі усіх, та не нас

забудуть дорогу спросоння конверти
мандруючи потягом втрачених мрій
і перед причастям лишилося стерти
усіх байстрюків непродуманих дій

я сплю й прокидаюсь, але все єдино
кришталик не вловлює різкості змін
в тумані безглуздо, хоча й швидкоплинно
одне що тримає - банальщина. він.

p.s. *vacuum horrendum - пустка, що наганяє страх

[nacho one]

Надія Мориквас – поетеса, прозаїк, есеїст. Народилася у селі Шельпаки на Тернопіллі. Професійний журналіст (закінчила Львівський університет імені Івана Франка), кандидат філологічних наук. Член національних спілок – письменників та журналістів України. Лауреат літературної премії імені Богдана Лепкого 2006 року за біографічний роман-есей «Меланхолія Степана Чарнецького». З 2000 року – головний редактор культурологічного журналу «Річ», який віднедавна виходить як інтернет-видання.
Дебютувала поезією («Біле місто», 1991; «Танці на льоду», 1996; «Істина срібноти», 1998 ). Потім – три щоденники іронічної прози «Спокуса вічністю», які стали своєрідними бестселерами наприкінці 90-х. Тримали в напрузі читача лірико-іронічні хроніки («За нас – у Львові», 2001) та історичні («Рід». 2002, 2003). У 2007 в авторській серії «Українські хроніки» вийшов роман «Час без любови». Окремі твори Надії Мориквас перекладені німецькою, італійською, угорською, румунською мовами.

[nacho one]

Цитата:

Допис від nacho one

Павуляк Ярослав - 30 квітня 1948, с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області. Поет, член НСПУ. В 2010 році обласною спілкою письменників був висунутий на здобуття Шевченківської премії.Автор поетичних збірок:

• «Блудний лебідь» (1993),
• «Могили на конях» (1999),
• «Дороги додому».

вчора помер. R.I.P.

[Larochka]

Цитата:

Допис від nacho one

вчора помер. R.I.P.

Світла йому пам"ять.

Сьогодні якраз спілкувалася з його товаришем з Тернопільської спілки письменників,казав,що їхня творчість занепадає,через малий попит.Не цікаво зараз людям читати стало

[starper]

Юрій Завадський — кандидат філологічних наук, викладач Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка; співзасновник низки мистецьких проектів, серед яких самвидавські літературні газети й журнали, осередки в Інтернеті; координатор «Літературної студії «87» імені Юрія Завадського».
Творчість Юрія Завадського є одним із найяскравіших прикладів сучасної неопоезії, що не боїться експерименту зі словом та формою, є відвертою та зрозумілою для читача. У творчому доробку автора книги «Імовірність» (1999 р.), «Юрійзавадський» (2003р.), «Мультимедійна антологія на компакт-диску» (2006 р.), «Юрійзавадський» (2008р.), «Ротврот» (2010 р.) у кованій залізом обкладинці та ін.

Vimeo

Vimeo

[Cabirez]

Цитата

Допис від literatern

Пропоную наповнити тему прізвищами й іменами письменників, біографія яких повязана з Тернополем і Тернопіллям.
Країна повинна знати своїх героїв!!!

Загалом підтримую,але коли людина щось хоче написати,то де їй потім шукати підтримки? Чи є якась співпраця з видавництвами,чи в тій же спілці письменників? Чи розкритикують тебе й задавлять з порога,мол ми такі відомі,що тобі й не дивитись в наш бік а насправді такі ж писаки я при СРСР.....
Тим більше що Тернопіль західноукраїнське місто,і тут питання мови написаного по опрєділєнію - українська, а пише людина російською... Чого так не знаю,не вникав, може їй так ближче до душі лежить....
Як є тут хтось,то будь ласка проясніть ситуацію на рахунок початківців.

[teacher1]

У с. Горинка живе Варвара Грень – поетеса з важкою долею, залюблена в Україну. На схилі літ вона не перестає творити свої вірші, сповнені любові й щирості.

[Ljaka]

гарна збірочка Левка Крупи- Міра болю

[Zwukiw]

З днем народження, Юрко...

[Letatel]

Непоганий сайтець з пошуком по прізвищу та регіону....

http://maysterni.com/contest.php

[dmitriysv]

Ну не знаю, является ли Зифа Димитриева моей землячкой, но ее книга "Счастливый руководитель" rozetka.com.ua/6666771/p6666771/ мне очень нравится)) советую!

[Irisha2]

Цікаво, дякую!

[Orealy]

Дуже мені подобається сучаний поет Андрій Орловський с Одеси. В нього правдиві вірші.