Улюблені уривки з творів

[kvitozka]

У мене з*явилося дивне хоббі - занотовувати цікаві фрази з книжок. Тож створюю я це, здебільшого, для себе. І все ж дуже хотілося б почитати щось вартісне і ваших улюблених письменників.

В.Гюго. *Людина, що сміється*
-Якщо ви хочете мати прекрасних жінок - не приховуйте вади, інакше ви будете схожими на людей, що обожнюють метеликів і топчуть гусениць.

-Хто читає, той мислить, а хто мислить, той має свій власний розсуд.

-Я продавець забобонів і не приховую цього. Це те, що відрізняє мене від Римського Папи.

-Бути в жіночій плоті і бути жінкою - не одне і те ж.

-Сліпий бачить невидиме, бо лише усвідомлювати - означає бачити.

-Чай у Англії потрапив у вжиток в 1678 році.

-Мовчання - перше правило мудрості.

-Подібно морському приливу, стосунки досягають свого апогею у безмежному щасті. За законами фізики, за приливом обов*язково наступає відлига/відлив.

-Ніч - це доказ існування дня, подібно тому, як диявол - доказ існування бога.

-З того часу, як вона зникла з мого життя, я відчуваю порожнечу,як людина і холод, як поет.

-Біснуваті - це ті, яких мучать багато бісів. Той, ким володіє один біс - всього-навсього одержимий.

-Подібно високочастотному звуку, існують високі думки.


Оскар Уайльд. *Портрет Доріана Грея*:

-У нашу добу люди тлумачать мистецтво, як різновид біографії. Ми втратили абстрактне почуття Краси.

-Ті, що зберігають вірність у любові знають тільки тривіальний її бік. Невірні - ось хто пізнає любовні трагедії.

-Ти любиш усіх і тим-то байдужий до кожного.

-Твій цинізм - це тільки поза.

-Сумління - це лише фасад боягузтва.

-Єдиний спосіб позбутися спокуси - піддатися їй. Опирайтеся спокусі - і ваша душа страждатиме від жаги до речей, які ви самі собі заборонили, від бажань, які ваші ж потворні закони зробили потворними і незаконними.

-Ніщо не лікує так душі, як відчуття, і ніщо не лікує так відчуттів, як душа.

-Між примхою та довічною пристрастю тільки й різниця, що перша триває трішки довше.

- Краса закінчується там, де починається одухотвореність.

-Гомо Сапіен...дурниця. Людина - це багато що, але тільки не розум.

-Іспити - це справжнісіньке ошуканство. Якщо людина - джентельмен, вона знає цілком достатньо, якщо ні - то хоча б скільки вона знала - це погано для неї.

-Вартість ідеї немає нічого спільного з щирістю людини, котра її висловила.
- Я не збираюся пропонувати їй зустрічатися. Я надто закоханий.

- Я не бажаю змінювати в Англії нічого, крім погоди. Мене цілком задовольняє філософське споглядання.

- Чоловіки одружуються з нудьги, жінки з цікавості. Ті й ті знаходять розчарування.

- У музиці як і в політиці "діди завжди помиляються"

- Тільки священні речі і варті, щоб їх торкатися.

- Тепер більшість людей помирає від так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом.

- Сьогодні люди знайдуть ціну всього, не маючи поняття про справжню ціну бодай чого-небудь.

- Пунктуальність - це крадій часу.

- Закоханий, завше, починає тим, що ошукує себе, а закінчує тим, що ошукує інших. Ось це й називається романом.

- Жодна порядна людина не обідає раніш сьомої.

- Жінки уособлюють торжество матерії над розумом, так само як чоловіки - торжество розуму над мораллю.

- Емоції добрі тим, що зводять людей на манівці, а наука - тим, що не знає емоцій.

- Великий поет, справді великий - найменш поетична істота.

[Ripka]

***

В березні Альфонсина висиділа прегарних гусенят, і бабця сказала дідусеві, що хотіла б на них подивитися. А коли побачила, то так утішилася, що дідусь став щодня приносити їх до кімнати і ненадовго залишати коло ліжка.

Бабця брала їх по одному і поволеньки пестила, а тоді клала назад до кошика. Час від часу вона, здавалося, засинала; гусенятко теж дрімало, пригрівшись у неї на грудях, у теплі й добрі; все це діялося під пильним оком Альфонсини, яка анітрішечки не ревнувала.

Це мій останній спогад про бабцю Теодолінду. Якось, повернувшись із дитячого садка, я не застав дома ні мами, ні тата, а лише дідуся Луїджі з бабцею Антоньєттою. З серйозним-серйозним виразом обличчя вони розповіли мені, що бабця Теодолінда поїхала у далеку мандрівку, і я ніколи її більше не побачу.

– Як поїхала?! – закричав я. – А чому вона нічого мені не сказала, не попрощалася зі мною?! І що тепер буде з Альфонсиною?

Я почувався так, ніби бабця мене зрадила, і був такий вражений її поведінкою, що аж розплакався. Тоді бабця Антоньєтта обняла мене і стала розповідати про те, що бабця помандрувала на небо, а мені туди не можна.

– Вона полетіла літаком? – відразу поцікавився я, бо вже одного разу літав з мамою і татом, і мені це дуже сподобалося.

– Ні, не літаком. Бабця Теодолінда померла.

Так я дізнався, що померти означає помандрувати на небо без літака і що там не місце ні гусям, ні дітям.

У день похорону все ще більше заплуталося, бо хтось сказав мені, що у тому дерев’яному ящику, на який наклали купу квітів, – бабця Теодолінда і що її несуть на цвинтар. Якщо вона там усередині, то не може бути на небі; значить, мене обдурили.

– Я вам не вірю! Ви всі брехуни! Де бабця? Я хочу її побачити! – розкричався я так сильно, що всі перелякалися, бо ніяк не могли мене заспокоїти.

Врешті-решт до мене підійшов дідусь Оттавіано.

– Бабці Лінди не видно, але, знаєш, вона не пішла звідси зовсім. Бабця сказала, що залишає замість себе Альфонсину і просила, щоб ми всі дбали про неї – так, ніби це сама бабця.

Я подивився на дідуся і відчув, що мені дуже полегшало.

– Вона справді так сказала?

Дідусь кивнув. У своєму темному весільному костюмі він виглядав дуже елегантно і був гарно зачесаний, але чомусь горбився сильніше, ніж завжди, і здавався ще старішим.

– Так, а ще сказала передати тобі привіт і поцілувати тебе від її імені.

– Але коли вона повернеться?

Він знизав плечима і кудись пішов, а коли вернувся, то тримав у руках Альфонсину і так з нею й ішов за гробом до самого цвинтаря. Всі дивилися на нього, та сам дідусь ні на кого не звертав уваги. Він узяв мене за руку і час від час нахилявся й шепотів щось Альфонсині, а та на знак згоди кивала головою.

Я певний, що він говорив тоді з бабцею Теодоліндою.

Анджела Нанетті "Мій дідусь був черешнею". Переклад - Андрій Маслюх

[Malva]

Эдуард Асадов - Как много тех, с кем можно лечь в постель

Как много тех, с кем можно лечь в постель,
Как мало тех, с кем хочется проснуться…
И утром, расставаясь улыбнуться,
И помахать рукой, и улыбнуться,
И целый день, волнуясь, ждать вестей.

Как много тех, с кем можно просто жить,
Пить утром кофе, говорить и спорить…
С кем можно ездить отдыхать на море,
И, как положено – и в радости, и в горе
Быть рядом… Но при этом не любить…

Как мало тех, с кем хочется мечтать!
Смотреть, как облака роятся в небе,
Писать слова любви на первом снеге,
И думать лишь об этом человеке…
И счастья большего не знать и не желать.

Как мало тех, с кем можно помолчать,
Кто понимает с полуслова, с полувзгляда,
Кому не жалко год за годом отдавать,
И за кого ты сможешь, как награду,
Любую боль, любую казнь принять…

Вот так и вьётся эта канитель -
Легко встречаются, без боли расстаются…
Все потому, что много тех, с кем можно лечь в постель.
Все потому, что мало тех, с кем хочется проснуться.

Как много тех, с кем можно лечь в постель…
Как мало тех, с кем хочется проснуться…
И жизнь плетёт нас, словно канитель…
Сдвигая, будто при гадании на блюдце.

Мы мечемся: – работа…быт…дела…
Кто хочет слышать- всё же должен слушать…
А на бегу- заметишь лишь тела…
Остановитесь…чтоб увидеть душу.

Мы выбираем сердцем – по уму…
Порой боимся на улыбку- улыбнуться,
Но душу открываем лишь тому,
С которым и захочется проснуться..

Как много тех, с кем можно говорить.
Как мало тех, с кем трепетно молчание.
Когда надежды тоненькая нить
Меж нами, как простое понимание.

Как много тех, с кем можно горевать,
Вопросами подогревать сомнения.
Как мало тех, с кем можно узнавать
Себя, как нашей жизни отражение.

Как много тех, с кем лучше бы молчать,
Кому не проболтаться бы в печали.
Как мало тех, кому мы доверять
Могли бы то, что от себя скрывали.

С кем силы мы душевные найдем,
Кому душой и сердцем слепо верим.
Кого мы непременно позовем,
Когда беда откроет наши двери.

Как мало их, с кем можно – не мудря.
С кем мы печаль и радость пригубили.
Возможно, только им благодаря
Мы этот мир изменчивый любили.

///////////////////////////////////////////////////////
Льюїс Керрол - Аліса в країні чудес

Сльозами бій не виграєш...
///
Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше!
///
Але Аліса швидко збагнула, що це за море! Це було море сліз, яке вона сама наплакала, коли була ростом у дев'ять футів. - От не треба було мені так багато плакати! - Сказала вона, борсаючись і намагаючись зрозуміти, куди їй пливти. - І я тепер покарана за це і, чого доброго, потону у власних сльозах. Неймовірна історія, чесне слово!

[smithjames]

"Ветер с севера" Симона Вилар «Сквозь завитки дыма и колеблющиеся тени к нему медленно приближалось ослепительно прекрасное видение. Невесомо грациозная фигура девушки, феи, валькирии – он не знал, чья, – в длинной белой одежде, обворожительная и изящная, с длинными волосами, окутывающими ее подобно плащу из красно-золотистой пышной пряжи.»

[Mona]

Р.Музіль
«Людина без властивостей»
«.Наш час і так наскрізь просякнутий активністю. Думки йому вже не потрібні, він хоче бачити лише дії. Причина цієї жахливої активности тільки в тому, що людям нічого робити — внутрішньо, я маю на увазі. Та, зрештою, кожне все життя й зовнішньо тільки повторює ту саму дію. Людина знаходить собі яку-небудь роботу і в ній помалу собі посувається. І ось тут, здається мені, ми повертаємось до запитання, яке ти поставила мені ще там, на пагорбі. Дуже легко бути активним для дій, і дуже важко надати діям сенс! Сьогодні це мало хто усвідомлює. Тому люди дії нагадують тих, хто грає в кеглі й уміє з наполеонівською міною збити якихось дев’ять дерев’яних оцупків. Я б не здивувався навіть, якби ті люди врешті накинулись одне на одного з кулаками, — просто через те, що їм невтямки: всіх їхніх дій замало!..»

[TTaJIa4]

Обережно матюки.

— Не понимаю, — сказал он. — Ты, по-моему, должен быть счастлив. Ты ведь продвинутый парень. Иначе бы Брама тебя не выбрал. А единственная перспектива у продвинутого парня в этой стране — работать клоуном у пидарасов.
— Мне кажется, — ответил я, — есть и другие варианты.
— Есть. Кто не хочет работать клоуном у пидорасов, будет работать пидорасом у клоунов. За тот же самый мелкий прайс.

***
— А как одежда отражает социальный статус?
Пора было показать, что я тоже владею дискурсом.
— Вообще-то во все эпохи действует один и тот же простой принцип, — сказал я, — который называется «industrial exemption». Одежда демонстрирует, что человек освобождён от тяжёлого унизительного труда. Например, длинные рукава, спадающие ниже пальцев. Типа «Lady Greensleeves» — знаешь песню?
Она кивнула.
— Понятно, — продолжал я, — что дама, которая носит такую одежду, не будет мыть кастрюли или кормить свиней. Сюда же относятся кружева, которые окружают кисти рук, нежнейшая обувь на каблуке или с загнутым носом, различные подчёркнуто нефункциональные детали костюма — панталоны буфф, гульфики, всякие излишества. Ну а сегодня это просто, э-э-э… дорогая одежда, подобранная со вкусом. Такая, по которой видно, что человек не занимается окраской заборов.
— С теорией правильно, — сказала Гера. — Ошибка с практикой. Твоя офисная униформа вовсе не показывает, что ты освобождён от унизительного труда по окраске заборов. Наоборот. Она сообщает окружающим, что в десять утра ты должен прибыть в контору, представить себе ведро краски, и до семи вечера красить воображаемый забор внутри своей головы. С коротким перерывом на обед. И твой старший менеджер должен быть доволен ходом работы, о котором он будет судить по выражению оптимизма на твоём лице и румянцу на щеках…

***

Каждый народ (или даже человек) в обязательном порядке должен разрабатывать свою религию сам, а не донашивать тряпьё, кишащее чужими вшами — от них все болезни… Народы, которые в наше время на подъёме — Индия, Китай и так далее — ввозят только технологии и капитал, а религии у них местного производства. Любой член этих обществ может быть уверен, что молится своим собственным тараканам, а не позднейшим вставкам, ошибкам переписчика или неточностям перевода. А у нас… Сделать фундаментом национального мировоззрения набор текстов, писаных непонятно кем, непонятно где и непонятно когда — это всё равно что установить на стратегический компьютер пиратскую версию «виндоуз-95» на турецком языке — без возможности апгрейда, с дырами в защите, червями и вирусами, да ещё с перекоцанной неизвестным умельцем динамической библиотекой *.dll, из-за чего система виснет каждые две минуты. Людям нужна открытая архитектура духа, open source. Но иудеохристиане очень хитры. Получается, любой, кто предложит людям такую архитектуру — это антихрист. Нагадить в далёком будущем из поддельной задницы, оставшейся в далёком прошлом — вот, пожалуй, самое впечатляющее из чудес иудеохристианства.

***

Так вот, «уловка-22» заключается в следующем: какие бы слова ни произносились на политической сцене, сам факт появления человека на этой сцене доказывает, что перед нами блядь и провокатор. Потому что если бы этот человек не был блядью и провокатором, его бы никто на политическую сцену не пропустил — там три кольца оцепления с пулемётами. Элементарно, Ватсон: если девушка сосёт *** в публичном доме, из этого с высокой степенью вероятности следует, что перед нами проститутка. Я почувствовал обиду за свое поколение.
— Почему обязательно проститутка, — сказал я. — А может это белошвейка. Которая только вчера приехала из деревни. И влюбилась в водопроводчика, ремонтирующего в публичном доме душ. А водопроводчик взял её с собой на работу, потому что ей временно негде жить. И там у них выдалась свободная минутка.
Самарцев поднял палец:
— Вот на этом невысказанном предположении и держится весь хрупкий механизм нашего молодого народовластия…

Пелевин - Ампир V

Додано через 6 хвилин
Життя — це як космічна ракета, і якщо ти заліз до неї, то сиди і нічого не чіпай, просто будь готовий до того, що життя твоє круто зміниться. В кожному разі дітей у тебе точно не буде. Та й загалом — нормального сексу. Це ти мусиш із самого початку враховувати — або секс, або космос, і тут є з чого вибирати, тому що насправді жодне трахання в світі, хай навіть найбільш підривне трахання, не варте того великого й прекрасного, що відкривається тобі з ілюмінатора твоєї бляшаної ракети, деякі краєвиди в цьому житті, деякі ландшафти варті того, аби за них заплатити найдорожчим, що в тебе є, себто ерекцією, але щоби зрозуміти це, потрібно бути щонайменше космонавтом, ну, на крайняк — ангелом, що в умовах розпаду капіталу — однофігственно.

Жадан - Депеш Мод

Додано через 8 хвилин
Ценны только те знания, что позволяют вам эффективно решать поставленные задачи. А для этого мало просто запомнить что-либо. Требуется это понять. Если ты умнее и сильнее других, привыкай к мысли, что никогда не будешь иметь друзей - только подхалимов да лизоблюдов.

Курпатова-Ким - Максимус Гром

[Mona]

«Ты читал Набокова?

– Читал, – соврал я.

– Ну и как тебе?

– Бред сивой кобылы, – сказал я уверенно.

С такой рецензией невозможно было попасть впросак, я это давно понял.

– О, это в десятку, – сказал незнакомец и улыбнулся. – Ночной кошмар по-английски «night mare», «ночная кобыла». Владимир Владимирович про это где-то упоминает. Но вот почему сивая? А-а-а! Понимаю, понимаю…. Страшнейший из кошмаров – бессонница… Бессонница, твой взор уныл и страшен… Insomnia, your stare is dull and ashen… Пепельный, седой, сивый…»