|
Література Література: пошук, обговорення книг, рецензії, творчість форумчан |
|
Параметри теми | Пошук у темі | Параметри перегляду |
22.03.2007, 10:20 #299626 | #221 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
як же мені пасує ця пісня...
It's been seven hours and fifteen days since you took your love away I go out every night and sleep all day since you took your love away since you've been gone I can do whatever I want I can see whomever I choose I can eat my dinner in a fancy restaurant but nothing I said nothing can take away these blues, 'cause nothing compares nothing compares to you It's been so lonely without you here like a bird without a song nothing can stop these lonely tears from falling tell me baby where did I go wrong? I could put my arms round every boy I see but they'd only remind me of you I went to the doctor guess what he told me guess what he told me he said girl you better try to have fun no matter what you do but he's a fool 'cause nothing compares nothing compares to you All the flowers that you planted momma in the backyard all died when you went away I know that living with you, baby, was sometimes hard but I'm willing to give it another try nothing compares nothing compares to you SINEAD O'CONNOR- Nothing Compares To You |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
02.04.2007, 20:54 #305095 | #223 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
До Рассвета - полвзгляда… полвздоха…
До Рассвета - полэха… полжеста… До Рассвета - полкрика… Эпоха… Тридцать тысяч эпох до Рассвета. Беглый росчерк пера - Просто птица. Не понять… Не принять… Не раскрыться… Не простить… Улыбаюсь нелепо. В доме темень- ни звука. Ни тени. Только небо огромное в раме Небольшого окна. Вдохновенье Ускользнуло - дворами… дворами… Слабонервных прошу удалиться. До Рассвета - полвзгляда… полвздоха… Беглый росчерк Судьбы - птица… птицы… До Рассвета - молиться… молиться… До Рассвета - эпоха… эпоха (с) |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
07.04.2007, 10:30 #307235 | #224 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
Рас -- стояние: версты, мили...
Нас рас -- ставили, рас -- садили, Чтобы тихо себя вели По двум разным концам земли. Рас -- стояние: версты, дали... Нас расклеили, распаяли, В две руки развели, распяв, И не знали, что это -- сплав Вдохновений и сухожилий... Не рассорили -- рассорили, Расслоили... Стена да ров. Расселили нас как орлов- Заговорщиков: версты, дали... Не расстроили -- растеряли. По трущобам земных широт Рассовали нас как сирот. Который уж, ну который -- март?! Разбили нас -- как колоду карт! 24 марта 1925 (с) М. Цветаева |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
07.04.2007, 10:45 #307243 | #225 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
Within Temptation - The Heart Of Everything
For the pain and the sorrow caused by my mistakes [something] immortal humans are to blame Now I know I will make it there will be a time We'll get back our freedom they can't fake what's inside I'll face it cause it's the heart of everything Open up your eyes save yourself from fading away now Don't let it go Open up your eyes see what you've become, don't sacrifice it's true [something] heart of everything Open up your eyes [something] now I'll face it by the solemn hour very soon i'll embrace you On the other side hear the crowd in the distance screaming out my faith Now the voice's are fading I can feel them [something] I'll face it cause it's the heart of everything open up your eyes save yourself, from fading away now don't let it go open up your eyes see what you've become, don't sacrifice it's true [something] the heart of everything [oooh's] Open up your eyes Open up your eyes Open up your eyes save yourself, from fading away now don't let it go Open up your eyes see what you've become, don't sacrifice it's true [something] the heart of everything |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
12.04.2007, 23:50 #309106 | #226 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
По-перше, велике всім ДЯКУЮ за написані вірші. Вже декілька вечорів підряд як заворожений перечитую. СИЛА!
По-друге. Пишіть побільше українською, будь-ласка-ласочка! Викладаю своє... Життя іде. Ми п"ємо молочко, Сміємося і плачемо. Ростем. Когось штовхнем Під ребра кулачком, Комусь всміхнемося. Життя собі іде... Співаємо, кохаємо, Слова найкращі в світі Боїмось сказати. Життя ж тим часом Йде собі і йде, Години, дні, роки Лишаючи позаду... Яка у нього стежка? А хода? Чому життя назад Ніяк не повернути?! Чому, якщо зробив, Або сказав, То так і є, І так вже мусить бути?.. Не оглядаючись Іде без вороття З жалем і сміхом, З радістю й любов"ю Життя іде. На те воно й життя, На те воно і є У нас з тобою! |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
16.04.2007, 10:29 #310362 | #229 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
Вірш Лесі Тельнюк,
Співають Леся і Галя дуетом РОЗБУДИ МЕНЕ Розбуди мене покликом у ніч шумом дощу, криком птахів Закружляй хоча б на коротку мить вітром поміж дахів Огорне печаль непрожитих днів, туга моя серце гойдне Буйним птахом в ніч пролітає день, скільки їх ще мине Твій останній крок переллється в сни, мертві дощі з неба впадуть Розкидають слід чорні смуги днів й знову зберуться в путь Розімкнуть громи сиві руки хмар, вдарить в вікно клекіт грози І відчуєш ти на своїх вустах тільки тепло сльози Я знов не повірю тобі Десь загубились слова Ти догораєш в мені Сном чорно-білого дня А земля лежала кругла і достигла, неначе ціла нота І мої почуття загострювалися на кінчиках снів О Боже мій, я ж сама бачила, як плакали квіти весною Чому ж цей дощ так насміявся з мене... Розбуди мене покликом у ніч шумом дощу, криком птахів Закружляй хоча б на коротку мить вітром поміж дахів ___________________ Річ вражаюча. Як і вся творчість Тельнючок. Шукав цю пісеньку років 15, нарешті замовив на АртВертепі MP3-збірку http://www.artvertep.dp.ua/shop/mp3/209/3246.html |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
16.04.2007, 21:05 #310740 | #231 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
Пустым обещаниям и сказкам не верьте,
И Спас не спасёт от сумы да тюрьмы, Но Жизни на свете чуть больше, чем смерти, И Света на свете, чуть больше, чем тьмы. И пусть испытания сулит нам дорога, Пусть новым прогнозом пугают умы, Но дьявола всё-таки меньше, чем Бога, И Света на свете, чуть больше, чем тьмы. Пусть спорят Закат и Рассвет в Поднебесье, Пусть старые догмы затёрты до дыр, Меж чёрным и белым всё ж нет равновесья, И это приводит в движенье мир. Пусть зло проползло из столетья в столетье, И небо опять закрывают дымы, Но Жизни на свете чуть больше, чем смерти, И Света на свете, чуть больше, чем тьмы. (с) А. Макаревич |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
27.04.2007, 20:57 #315870 | #232 |
відповідь: поезія та вірші, які вас вразили
а ось вірш івана франка. його ще ніби тут не було
чого являєшся мені у сні? чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене? чому уста твої німі? який докір, яке страждання, яке несповнене бажання на них, мов зарево червоне, займається і знову тоне у тьмі? чого являєшся мені усні? в житті ти мною згордувала, моє ти серце надірвала, із нього визвала одні оті ридання голосні - пісні. в житті мене ти й знать не знаєш, ідеш по вулиці - минаєш, вклонюся - навіть не зирнеш і головою не кивнеш, хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні. о, ні! являйся, зіронько, мені хоч в сні! в житті мені весь вік тужити - не жити. так най те серце, що в турботі, неначе перла у болоті, марніє, в'яне, засиха,- хоч в сні на вид твій оживає, хоч в жалощах живіше грає. по-людськи вільно віддиха, і того дива золотого зазнає, щастя молодого, бажаного, страшного того гріха! |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
27.04.2007, 21:04 #315879 | #233 |
відповідь: поезія та вірші, які вас вразили
Within Temptation - Angels
Sparkling Angel I Believe You Are My Saviour In My Time Of Need Blinded By Faith I Couldn't Hear All The Whispers They're Warning So Clear I See The Angels I'll Lead Them To Your Door There Is No Escape Now Now Mercy No More No Remorse Cause I Still Remember The Smile When You Tore Me Apart Chorus You Took My Heart Deceived Me Right From The Start You Showed Me Dreams I Wished They'd Turn In To Real You Broke A Promise And Made Me Realize It Was All Just A Lie Sparkling Angel Couldn't See Your Dark Intensions Your Feelings For Me Fallen Angel Tell Me Why What Is The Reason? The Thorn In Your Eye I See The Angels I'll Lead Them To Your Door There Is No Escape Now No Mercy No More No Remorse Cause I Still Remember The Smile When You Tore Me Apart Chorus Could Have Been Forever Now We Have Reached The End This World May Have Failed You It Doesn't Give The Reason Why You Could Have Chosen A Different Path Of Life Chorus The Smile When You Tore Me Apart You Took My Heart Deceived Me Right From The Start You Showed Me Dreams I Wished They'd Turn In To Real You Broke A Promise And Made Me Realize It Was All Just A Lie Could Have Been Forever Now We Have Reached The End |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
01.05.2007, 17:59 #317367 | #234 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
Перечитую вірші Вероніки Тушнової. Її творчість мені дуже подобається.
* * * Бывало все: и счастье, и печали, и разговоры длинные вдвоем. Но мы о самом главном промолчали, а может, и не думали о нем. Нас разделило смутных дней теченье - сперва ручей, потом, глядишь, река... Но долго оставалось ощущенье: не навсегда, ненадолго, пока... Давно исчез, уплыл далекий берег, и нет тебя, и свет в душе погас, и только я одна еще не верю, что жизнь навечно разлучила нас. * * * В чем отказала я тебе, скажи? Ты целовать просил — я целовала. Ты лгать просил,— как помнишь, и во лжи ни разу я тебе не отказала. Всегда была такая, как хотел: хотел — смеялась, а хотел — молчала... Но гибкости душевной есть предел, и есть конец у каждого начала. Меня одну во всех грехах виня, все обсудив и все обдумав трезво, желаешь ты, чтоб не было меня... Не беспокойся — я уже исчезла. * * * Всегда так было и всегда так будет: ты забываешь обо мне порой, твой скучный взгляд порой мне сердце студит... Но у тебя ведь нет такой второй! Несвойственна любви красноречивость, боюсь я слов красивых как огня. Я от тебя молчанью научилась, и ты к терпенью приучил меня. Нет, не к тому, что родственно бессилью, что вызвано покорностью судьбе, нет, не к тому, что сломанные крылья даруют в утешение тебе. Ты научил меня терпенью поля, когда земля суха и горяча, терпенью трав, томящихся в неволе до первого весеннего луча, ты научил меня терпенью птицы, готовящейся в дальний перелет, терпенью всех, кто знает, что случится, И молча неминуемого ждет. * * * И чего мы тревожимся, плачем и спорим, о любимых грустим до того, что невмочь. Большеглазые добрые звезды над морем, шелковистая гладь упирается в ночь. Спят прогретые за день сутулые скалы, спит распластанный берег, безлюден и тих. Если ты тишины и покоя искала, вот они! Только нет, ты искала не их. Спят деревья, мои бессловесные братья. Их зеленые руки нежны и легки. До чего мне сейчас не хватает пожатья человеческой, сильной, горячей руки! * * * Людские души - души разные, не перечислить их, не счесть. Есть злые, добрые и праздные и грозовые души есть. Иная в силе не нуждается, ее дыханием коснись - и в ней чистейший звук рождается, распространяясь вдаль и ввысь. Другая хмуро-неотзывчива, другая каменно-глуха для света звезд, для пенья птичьего, для музыки и для стиха. Она почти недосягаема, пока не вторгнутся в нее любви тревога и отчаянье, сердечной боли острие. Смятенная и беззащитная, она очнется, и тогда сама по-птичьи закричит она и засияет как звезда. * * * Не охладела, нет, скрываю грусть. Не разлюбила,— просто прячу ревность. Не огорчайся, скоро я вернусь. Не беспокойся, никуда не денусь. Не осуждай меня, не прекословь, не спорь в своем ребячестве жестоком... Я для тебя же берегу любовь, чтоб не изранил насмерть ненароком. * * * Не боюсь, что ты меня оставишь для какой-то женщины другой, а боюсь я, что однажды станешь ты таким же, как любой другой. И пойму я, что одна в пустыне,— в городе, огнями залитом, и пойму, что нет тебя отныне ни на этом свете, ни на том. * * * Не знаю - права ли, не знаю - честна ли, не помню начала, не вижу конца... Я рада, что не было встреч под часами, что не целовались с тобой у крыльца. Я рада, что было так немо и прямо, так просто и трудно, так нежно и зло, что осенью пахло тревожно и пряно, что дымное небо на склоны ползло. Что сплетница сойка до хрипу кричала, на все побережье про нас раззвоня. Что я ничего тебе не обещала и ты ничего не просил у меня. И это нисколько меня не печалит,- прекрасен той первой поры неуют... Подарков не просят и не обещают, подарки приносят и отдают. |
|
Подякував(ла): |
tigra (10.02.2010)
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
01.05.2007, 18:05 #317371 | #235 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
РАСКАЯНИЕ
Я не люблю себя такой, не нравлюсь я себе, не нравлюсь! Я потеряла свой покой, с обидою никак не справлюсь. Я не плыву,— иду ко дну, на три шага вперед не вижу, себя виню, тебя кляну, бунтую, плачу, ненавижу... Опамятуйся, просветлей, душа! Вернись, былое зренье! Земля, пошли мне исцеленье, влей в темное мое смятенье спокойствие твоих полей! Дни белизны... чистейший свет... живые искры снежной пыли... «Не говори с тоской — их нет, но с благодарностию — были». Все было — пар над полыньей, молчанье мельницы пустынной, пересеченные лыжней поляны ровности простынной, и бора запах смоляной, и как в песцовых шубах сучья, и наводненное луной полночной горницы беззвучье... У всех бывает тяжкий час, на злые мелочи разъятый. Прости меня на этот раз, и на другой, и на десятый,— ты мне такое счастье дал, его не вычтешь и не сложишь, и сколько б ты ни отнимал, ты ничего отнять не сможешь. Не слушай, что я говорю, ревнуя, мучаясь, горюя... Благодарю! Благодарю! Вовек не отблагодарю я! (с) Вероніка Тушнова |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
01.05.2007, 18:17 #317373 | #236 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
І ще вірші Вероніки Тушнової.
* * * Человек живет совсем немного - несколько десятков лет и зим, каждый шаг отмеривая строго сердцем человеческим своим. Льются реки, плещут волны света, облака похожи на ягнят... Травы, шелестящие от ветра, полчищами поймы полонят. Выбегает из побегов хилых сильная блестящая листва, плачут и смеются на могилах новые живые существа. Вспыхивают и сгорают маки. Истлевает дочерна трава... В мертвых книгах крохотные знаки собраны в бессмертные слова. * * * У каждого есть в жизни хоть одно, свое, совсем особенное место. Припомнишь двор какой-нибудь, окно, и сразу в сердце возникает детство. Вот у меня: горячий косогор, в ромашках весь и весь пропахший пылью, и бабочки. Я помню до сих пор коричневые с крапинками крылья. У них полет изменчив и лукав, но от погони я не уставала - догнать, поймать во что бы то ни стало, схватить ее, держать ее в руках! Не стало детства. Жизнь суровей, строже. А все-таки мечта моя жива: изменчивые, яркие слова мне кажутся на бабочек похожи. Я до рассвета по ночам не сплю, я, может быть, еще упрямей стала - поймать, схватить во что бы то ни стало! И вот я их, как бабочек, ловлю. И с каждым разом убеждаюсь снова я в тщетности стремленья своего - с пыльцою стертой, тускло и мертво лежит в ладонях радужное слово. * * * Терпеливой буду, стойкой, молодой, назло судьбе! Буду жить на свете столько, сколько надобно тебе. Что тебе всего дороже, то и стану я дарить. Только ты меня ведь тоже должен отблагодарить — молодым счастливым взглядом в тихом поле, при луне, тем, что ты со мною рядом — как с собой наедине. Правдой сердца, словом песни, мне родной и дорогой, даже если, даже если ты отдашь ее другой. * * * Сутки с тобою, месяцы — врозь... Спервоначалу так повелось. Уходишь, приходишь, и снова, и снова прощаешься, то в слезы, то в сны превращаешься, и снова я жду, как во веки веков из плаванья женщины ждут моряков. Жду утром, и в полдень, и ночью сырой, и вдруг ты однажды стучишься: — Открой!— Тепла, тяжела дорогая рука... ...А годы летят, как летят облака, летят-пролетают, как листья, как снег... Мы вместе — навек. В разлуке — навек. * * * Сто часов счастья... Разве этого мало? Я его, как песок золотой, намывала, собирала любовно, неутомимо, по крупице, по капле, по искре, по блестке, создавала его из тумана и дыма, принимала в подарок от каждой звезды и березки... Сколько дней проводила за счастьем в погоне на продрогшем перроне, в гремящем вагоне, в час отлета его настигала на аэродроме, обнимала его, согревала в нетопленном доме. Ворожила над ним, колдовала... Случалось, бывало, что из горького горя я счастье свое добывала. Это зря говорится, что надо счастливой родиться. Нужно только, чтоб сердце не стыдилось над счастьем трудиться, чтобы не было сердце лениво, спесиво, чтоб за малую малость оно говорило "спасибо". Сто часов счастья, чистейшего, без обмана. Сто часов счастья! Разве этого мало? СТАРЫЙ ДОМ Сколько раз я мечтала в долгой жизни своей постоять, как бывало, возле этих дверей. В эти стены вглядеться, в этот тополь сухой, отыскать свое детство за чердачной стрехой. Но стою и не верю многолетней мечте: просто двери как двери. Неужели же те? Просто чье-то жилище, старый розовый дом. Больше, лучше и чище то, что знаю о нем. Вот ведь что оказалось: на родной стороне ничего не осталось, - все со мной и во мне. Зря стою я у окон в тихой улочке той: дом - покинутый кокон, дом - навеки пустой. Останній вірш викликає особливу ностальгію. |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
01.05.2007, 18:36 #317378 | #237 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
Недавно тільки дійшли руки прочитати вірші Ніцше
Вразили... Стыд Люби и не стыдись безумных наслаждений, Открыто говори, что молишься на зло, И чудный аромат свирепых преступлений Вдыхай в себя, пока блаженство не ушло. Тот не раскается, кто, убоявшись казни, Таит в себе самом все помыслы свои; И не спасётся тот, кто из пустой боязни, Сокрыв грехи свои, увидит свет зари. Небесная заря повергнет в дебри мрака Того, кто хочет зло смягчить стыдом одним, И гуще и грозней скоплённая клоака Задавит мысль и дух величием своим. |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
02.05.2007, 19:26 #318128 | #238 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
И скучно, и грустно,
И некому руку подать В минуту душевной невзгоды. Желанья! Что пользы Напрасно и вечно желать?.. А годы проходят — Все, все лучшие годы! Любить... но кого же? На время не стоит труда, А вечно любить невозможно.. В себя ли заглянешь? Там прошлого нет и следа: И радость, и муки — Всё, всё так ничтожно! (с) М. Лермонтов |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
02.05.2007, 19:32 #318132 | #239 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
Как много лет во мне любовь спала.
Мне это слово ни о чем не говорило. Любовь таилась в глубине, она ждала — И вот проснулась и глаза свои открыла! Теперь пою не я — любовь поет! И эта песня в мире эхом отдается. Любовь настала так, как утро настает. Она одна во мне и плачет и смеется! И вся планета распахнулась для меня! И эта радость, будто солнце, не остынет! Не сможешь ты уйти от этого огня! Не спрячешься, не скроешься — Любовь тебя настигнет! Как много лет во мне любовь спала. Мне это слово ни о чем не говорило. Любовь таилась в глубине, она ждала — И вот проснулась и глаза свои открыла! (с) Р. Рождественский |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
10.06.2007, 00:20 #342305 | #240 |
Відповідь: Поезія та вірші, які вас вразили
Хозяин погладил рукою
Лохматую рыжую спину: - Прощай, брат! Хоть жаль мне, не скрою, Но все же тебя я покину. Швырнул под скамейку ошейник И скрылся под гулким навесом, Где пестрый людской муравейник Вливался в вагоны экспресса. Собака не взвыла ни разу. И лишь за знакомой спиною Следили два карие глаза С почти человечьей тоскою. Старик у вокзального входа Сказал:- Что? Оставлен, бедняга? Эх, будь ты хорошей породы... А то ведь простая дворняга! Огонь над трубой заметался, Взревел паровоз что есть мочи, На месте, как бык, потоптался И ринулся в непогодь ночи. В вагонах, забыв передряги, Курили, смеялись, дремали... Тут, видно, о рыжей дворняге Не думали, не вспоминали. Не ведал хозяин, что где-то По шпалам, из сил выбиваясь, За красным мелькающим светом Собака бежит задыхаясь! Споткнувшись, кидается снова, В кровь лапы о камни разбиты, Что выпрыгнуть сердце готово Наружу из пасти раскрытой! Не ведал хозяин, что силы Вдруг разом оставили тело, И, стукнувшись лбом о перила, Собака под мост полетела... Труп волны снесли под коряги... Старик! Ты не знаешь природы: Ведь может быть тело дворняги, А сердце - чистейшей породы! |
|
Офтопів до посту: 0 Офтоп |
|
|