Поезія та вірші, які вас вразили

[Romantiker]

Сонечко пригріло, потекли струмки,
Весело співають у гаю пташки.
Молода травичка встала із землі,
Показали личка проліски малі.
Я усі ті квіти підберу з землі,
принесу до дому проліски малі.
Як настане свято - свято наших мам,
Я усі ті квіти мамочці віддам.
І весела буде цілий день вона,
бо у кожній квітці схована весна!
(з газети Ровесник)

[Roksolana]

Намисто


Розірвалась любов, як намисто,
Загубилася стежка в саду,
Не горять почуття так барвисто,
Я до тебе вже більш не прийду.

Ти не скажеш: ”Пробач, ти єдина,
Хоч на хвильку зостанься, не йди”.
Промайнула щаслива година,
Залишилися тільки сліди...

Розірвалась любов, як намисто,
Догоріла свіча на вікні.
Ну, чому ж на душі так огнисто
І весь час так самотньо мені?


*******************************

Вона любила слухать шум дощу


Вона любила слухать шум дощу,
Вмивати личко ранішнім туманом
І рахувати зорі досхочу,
Які здавались дивним караваном.

Вона збирала райдуг кольори
І умокала в них голівки квітів,
Ті майоріли, наче прапори,
Відтінками коштовних самоцвітів.

Але душа чомусь все сумувала,
Немов була підвладна всім вітрам,
Вона, мабуть, сама іще не знала,
Що її серце залишилось там.

Отам посеред соняхів і жита,
Поміж густих шовкових трав,
Де кожна квіточка росою вмита,
Її тендітне серце хтось украв.

(с) Васьковська Ганна

[Roksolana]

НЕ ТВОЯ


Засумувало знову небо
Жалі і смуток розкида…
Мені б полинути до тебе,
Та не твоя вже, не твоя…

Ну, ось і все – надій немає
І втрата біль німу жене
Прощай, коханий, так буває…
Ти не побачиш вже мене.

А дощ все лиє й лиє з неба
Свої краплинки самоти
Нічого більшого не треба,
Як те, щоб поряд був ти! Ти!

Та вже тебе нема й не буде, -
Лишились спогади одні…
Не вірю я, що все забуду,
Бо серце віддала тобі.

Убийте пісню! – хай не грає…
І келихи так не дзвенять!
Душа моя в тузі згорає,
Нехай і спогади згорять.


********************

РАНДЕВУ


Вечір. Самотність.
Думка. Надія.
Спомини. Юність.
Відданість. Мрія.

Ніч. Страждання.
Сон. Рандеву.
Зустріч. Кохання.
Пристрасть. Живу.

Ранок. Світає.
Одна. Неспроста.
Чекаю. Кохаю.
Біль. Пустота.

(с) Горденко Надія

[Roksolana]

Сивими туманами,
Маревом нічним,
Клятвами, обманами,
Пилом золотим,
Сльотами осінніми,
Проливним дощем,
Вікнами сусідніми,
Голосним плачем,
Щирою молитвою.
Болем, каяттям,
Мовчазною шибкою,
Гуркотом, сміттям
Серце вщерть заповнене,
А в очах – печаль,
Слово не промовлене,
Тихий сум і жаль.

(с) Звонарьова Олена

[slider_one]

Лице дитини:
очі, ніс, вуста, -
у мого сина
риси всього роду.
І тисячі колін немов у воду
У нього дивляться з небесного моста
Тут поруч Дорошенки й Понтуси,
Тут Бурцеви, Захарченки, Хмєльови,
Пліч-о-пліч Личаки й Ковальчуки,
Зелінські і Залуцьки, чи усі?
Напевно ні, та серед них полови
Немає точно, бо й у тобі, Сину
Уся їх сила і уся любов
І провидіння Боже над родами.
Усі вони на захист твій постануть
Без балачок, без лясів та розмов
Як тільки заклик твій до них полине
Твій рід – це корінь,
Бог – твоя зоря.
Нехай це пафос, але все єдине.
Бо Доля – що, мій кароокий сину? –
Це хмари, вітер, гори чи моря,
Чи поступ через сотні перетворень?

[slider_one]

Душа моя лине кудись вдалечінь -
Вона є нетлінна у часі, -
Та, що зринала з глибин
І продиралась крізь хащі, -
Хижі, ласі до живого, пащі!
..Де кожен крок дається все дедалі важче..
Її хода все впевненіше й краще..

..Вода, вогонь
Кістки і порох
Вугілля й попіл
Тепло долонь
Смертельний холод..
Ницість і зрада
Брехня - відрада
Огида, відраза
Все разом й відразу!

..Загинь! Помри!
Пройди всі кола пекла!
У вогнищі надій згори,
Й мов фенікс золотий, воскресни!

Лише тоді, душа моя,
Ти матимеш свободу,
Тоді лише, коли пройдеш
Вітри, вогонь і воду...

[slider_one]

Там, де трави високі
Де звірі сміються й говорять
Де фавни й вечірні танці в озерах дріад
Де жодного Гендальфа і немає нічого чужого
Там де море
І ти ще вмієш літать
Там, де сивий і мудрий з веселим прищуром Ворон
Де друг кожен листочок, мурашка, день, темнота
Там, де можна стати світанком
І впливанням сонця у море
Там… мабуть Рай…
Може Нарнія…
Країна моя.
Та не хочу у Нарнію, в Рай, я хочу тут, в Україні
У безмежжі степу соколом в небо злітать
Я хочу любити, курити і жити в своїй країні
Де коріння моїх батьків
У червонім намисті…
По ковилю…
Танцювать…

Я ПИСАЛА ТОБІ НА ЗАТЕРТОМУ ВІЧНІСТЮ КАМЕНІ...

Я писала тобі на затертому вічністю камені,
Я виймала перо із чорнильних і димних небес,
Я молилася снамі гукала словами сакральними,
Проклинаючи ніч, проклинаючи всесвіт увесь.
Як блукальник, закинутий часом і долею,
Як безсмертник зі скринею мертвих імен,
Я стояла з граніту,я стояла із льоду і холоду
В білій магії рун,в таїні пірамід і дольмен.
Я була скрізь і всюди,я бачила рай і могилу.
Я висіла, прибита цвяхами до духів дерев.
І згорала в мені моя Віра, Надія і… Сила,
А Любов залишалась горіти,як німб у старих королев.
Ти мене не почув,ну а бачитись нам не пристало,
Тільки погляд із подивом тихо повз мене минув.
Я – німа,бо про щастя ми тільки мовчали,
Я – сліпа,бо ніколи ти зрячим не був.
Розлилася загублена ніжність в чужому світанку.
В кожній чаші для мене – єдиний маленький ковток.
Я, напевно, - твоя чергова і смішна забаганка,
Ну а може - якийсь-необдумано-впевнений крок
Зупинитися варто і трохи побити поклони,
Певно, десь за горами захований вічності храм.
Це – мені.А тобі – трохи щему в безсонні
І тупу меланхолію ще не розіграних драм.
Навіть зорі, здається,лишились придавлено-давніми,
І на небі життя – мов застигло в чеканні орбіт.
Я писала тобі на затертому вічністю камені.
Я любила тебе,
як повітря,
як сонце,
як світ…

Аня БАГРЯНА

Теперь не умирают от любви —
насмешливая трезвая эпоха.
Лишь падает гемоглобин в крови,
лишь без причины человеку плохо.

Теперь не умирают от любви —
лишь сердце что-то барахлит ночами.
Но неотложку, мама, не зови,
врачи пожмут беспомощно плечами:
Теперь не умирают от любви..

Юлия ДРУНИНА

[Roksolana]

Пам’ятай


Пам’ятай, коли в зоряні ночі
Небо плакало сірим дощем,
Коли ранок стрічав неохоче
Сірий день під самотнім плющем.
Пам’ятай, коли в люті морози
Серце гріла єдина любов,
Коли дощ обірвався у грозах,
Коли сонце з’явилося знов!
Пам’ятай і зимою, і влітку,
Коли ніжне весняне тепло
Обігріло омріяну квітку
І від вітру її вберегло.
Пам’ятай, коли, врешті, забудеш,
Коли пам’ять все зітре украй.
Чи пробачиш, чи знову осудиш,
Пам’ятай, все одно пам’ятай.


****************************************

Віч-на-віч


Сльози - як вода.
Не твоя біда,
Не твої думки,
Не мої слова…
Вічні почуття -
Втрачене життя,
І моя любов,
Віра в майбуття
Дивишся у ніч,
Хочеш віч-на-віч,
Хочеш назавжди
Миготіння свіч.
Тільки я не я,
Ти вже не моя,
Наших почуттів
Тиха течія.

(с) Козинець Олександр

[Roksolana]

Я прикоснусь к тебе рукою
И незаметно обниму.
С тобою нету мне покоя
И без тебя я не могу.

Такой – единственный ты в мире
И не похож ты на других.
Любви тут нету и в помине,
Ведь не друзья мы, не враги…

Но почему тогда ночами
С луной и звёздами без сна
Я снова о тебе мечтаю,
Лишь ты мне снишься иногда.

Я знаю – это всё пустое!
И я тебя забуду вскоре.
Покинешь мысли все и сны.
И я дождусь другой весны:

Весны с ручьями и цветами
С луною, звёздами и днями,
Что будут полными любви…
Не верю в это.
Позови…


**************************************

Любить: хорошо или плохо,
И что же такое любовь?
Пустое ли это слово,
Представляет ли что собой?

Что же со мною случилось?
Почему потеряла покой?
Моя жизнь совсем изменилась,
Когда я заболела тобой.

Ты, как снег, на голову выпал внезапно,
Ты вошёл в приоткрытую дверь.
Сердце бедное безотрадно
За тобою скучает теперь.

Ты не знал, что такое бывает,
Не хотел никого обижать.
Ты со мной, как с ребёнком, игрался,
Только я не хотела понять.

Не хотела понять и смириться
С той превратность строгой судьбы:
Так легко в тебя было влюбиться…
Почему же так сложно любить?

(с) Кириченко Анастасія

[Roksolana]

Знову мене охоплюють думки
Про це життя, що стало рідним...
Часом здається, що пройду я крізь віки
І жити вже ніколи не набридне.
Та знов і знов утома мене мучить
І хочеться закрити очі назавжди...
Коли ж це щастя в мою долю влучить,
Коли воно прийде сюди?
Я прагну мати сонце у руках,
Щоб вітер підкорився моїм рухам,
Щоб місяць не шукала в небесах,
Щоб Всесвіт був для мене другом.
Я це все досягну через роки,
А поки, тільки мрію про незнане
У ноги будуть кидати вінки
І стане дійсне, що бажане...

(с) Макаренко Людмила

[Roksolana]

"Спи собі сама"

Часом буває так що хочеш почути
Речi яких б нiколи не знати
I тягне за руку тебе в то мiсце
Де думаєш краще б очей не мати

Ти дивишся в кухнi на кран i воду
А правда нi звiдки не виходить
I дивляться в очi тобi знайомi
I їхнi очi тобi говорять...

Спи собi сама
Коли бiля тебе мене нема

Часом буває так що в магазинi
Ти хочеш крикнути "Ну в чому я винна"
Тебе окидають розумiючим оком
I дуже болить хоча й ненароком

I ти ростеш, старiєш, вмираєш
А тої правди так i не знаєш
Боїшся її i вiд неї втiкаєш
I в стiнах своїх ти одна засинаєш

(с) Скрябін

[maljavka]

Fix you. Coldplay

When you try your best but you don't succeed
When you get what you want but not what you need
When you feel so tired but you can't sleep
Stuck in reverse

And the tears come streaming down your face
When you lose something you can't replace
When you love someone but it goes to waste
Could it be worse?

Lights will guide you home
And ignite your bones
And I will try to fix you

And high up above or down below
When you're too in love to let it go
But if you never try you'll never know
Just what you're worth

Lights will guide you home
And ignite your bones
And I will try to fix you

Tears stream down your face
when you lose something you cannot replace
Tears stream down your face
And I

Tears stream down your face
I promise you I will learn from my mistakes
Tears stream down your face
And I

Lights will guide you home
And ignite your bones
And I will try to fix you

А коли ця пісенька грає, то у мене аж мурашки по шкірі

[Зброяр]

Р.Киплинг
СТИХИ О ТРЕХ КОТИКОЛОВАХ
Перевод В. и М. Гаспаровых
В японских землях, где горят
бумажные фонари,
У Бладстрит Джо на всех языках
болтают и пьют до зари.
Над городом веет портовый шум,
и не скажешь бризу, не дуй!
От Иокогамы уходит отлив,
на буй бросая буй.
А в харчевне Циско вновь и вновь
говорят сквозь водочный дух
Про скрытый бой у скрытых скал,
Где шел "Сполох" и "Балтику" гнал,
а "Штральзунд" стоял против двух.
Свинцом и сталью подтвержден, закон Сибири скор.
Не смейте котиков стрелять у русских Командор!
Где хмурое море ползет в залив меж береговых кряжей,
Где бродит голубой песец, там матки ведут голышей.
Ярясь от похоти, секачи ревут до сентября,
А после неведомой тропой уходят опять в моря.
Скалы голы, звери черны, льдом покрылась мель,
И пазори играют в ночи, пока шумит метель.
Ломая айсберги, лед круша, слышит угрюмый бог,
Как плачет лис и северный вихрь трубит в свой снежный рог.
Но бабы любят щеголять и платят без помех,
И вот браконьеры из года в год идут по запретный мех.
Японец медведя русского рвет, и британец не хуже рвет,
Но даст американец-вор им сто очков вперед.
Под русским флагом шел "Сполох", а звездный лежал в запас,
И вместо пушки труба через борт - пугнуть врага в добрый час.
(Они давно известны всем - "Балтика", "Штральзунд", "Сполох",
Они триедины, как сам Господь, и надо петь о всех трех.)
Сегодня "Балтика" впереди - команда котиков бьет,
И котик, чуя смертный час, в отчаянье ревет.
Пятнадцать тысяч отменных шкур - ей-богу, куш не плох,
Но, выставив пушкой трубу через борт, из тумана вышел "Сполох".
Горько бросить корабль и груз - пусть забирает черт! -
Но горше плестись на верную смерть во Владивостокский порт
Забывши стыд, как кролик в кусты, "Балтика" скрыла снасть,
И со "Сполоха" лодки идут, чтоб краденое красть.
Но не успели они забрать и часть добычи с земли,
Как крейсер, бел, как будто мел, увидели вдали:
На фоке плещет трехцветный флаг, нацелен пушечный ствол,
От соли была труба бела, но дым из нее не шел.
Некогда было травить якоря - да и канат-то плох,
И, канат обрубив, прямо в отлив гусем летит "Сполох".
(Ибо русский закон суров - лучше пуле подставить грудь,
Чем заживо кости сгноить в рудниках, где роют свинец и ртуть)
"Сполох" не проплыл и полных двух миль, и не было залпа вслед;
Вдруг шкипер хлопнул себя по бедру и рявкнул в белый свет:
"Нас взяли на пушку, поймали на блеф - или я не Том Холл!
Здесь вор у вора дубинку украл и вора вор провел!
Нам платит деньги Орегон, а мачты ставит Мэн,
Но нынче нас прибрал к рукам собака Рубен Пэн!
Он шхуну смолил, он шхуну белил, за пушки сошли два бревна,
Но знаю я "Штральзунд" его наизусть - по обводам это она!
Встречались раз в Балтиморе мы, нас с ним дважды видал Бостон,
Но на Командоры в свой худший день явился сегодня он -
В тот день, когда решился он отсюда нам дать отбой,-
С липовыми пушками, с брезентовою трубой!
Летим же скорей за "Балтикой", спешим назад во весь дух,
И пусть сыграет Рубен Пэн - в одиночку против двух!"
И загудел морской сигнал, завыл браконьерский рог,
И мрачную "Балтику" воротил, что в тумане шла на восток.
Вслепую ползли обратно в залив меж водоворотов и скал,
И вот услыхали: скрежещет цепь - "Штральзунд" якорь свой выбирал.
И бросили зов, ничком у бортов, с ружьями на прицел.
"Будешь сражаться, Рубен Пэн, или начнем раздел?"
Осклабился в смехе Рубен Пэн, достав свежевальный нож
"Да, шкуру отдам и шкуру сдеру - вот вам мой дележ!
Шесть тысяч в Иеддо я везу товаров меховых,
А божий закон и людской закон - не северней сороковых!
Ступайте с миром в пустые моря - нечего было лезть!
За вас, так и быть, буду котиков брать, сколько их ни на есть".
Затворы щелкнули в ответ, пальцы легли на курки -
Но складками добрый пополз туман на безжалостные зрачки.
По невидимой цели гремел огонь, схватка была слепа,
Не птичьей дробью котиков бьют - от бортов летела щепа.
Свинцовый туман нависал пластом, тяжелела его синева -
Но на "Балтике" было убито три и на "Штральзунде" два.
Увидишь, как, где скрылся враг, коль не видно собственных рук?
Но, услышав стон, угадав, где он, били они на звук.
Кто Господа звал, кто Господа клял, кто Деву, кто черта молил -
Но из тумана удар наугад обоих навек мирил.
На взводе ухо, на взводе глаз, рот скважиной на лице,
Дуло на борт, ноги в упор, чтобы не сбить прицел.
А когда затихала пальба на миг - руль скрипел в тишине,
И каждый думал "Если вздохну - первая пуля мне".
И вот они услыхали хрип - он шел, туман скребя, -
То насмерть раненный Рубен Пэн оплакивал себя.
"Прилив пройдет сквозь Фанди Рейс, проплещет налегке,
А я не пройду, не увижу следов на темном сыром песке.
И не увижу я волны, и тралеров, тронутых ей,
И не увижу в проливе огней на мачтах кораблей.
Гибель мою в морском бою, увы, я нынче нашел,
Но есть божий закон и людской закон, и вздернут тебя, Том Холл!"
Том Холл стоял, опершись на брус: "Ты сам твердить привык:
Божий закон и людской закон - не северней сороковых!
Предстань теперь пред божий суд - тебе и это честь!
А я утешу твоих вдов, сколько их ни на есть".
Но заговоренное ружье вслепую со "Штральзунда" бьет,
И сквозь мутный туман разрывной жакан ударил Тома в живот.
И ухватился Том Холл за шкот, и всем телом повис на нем,
Уронивши с губ: "Подожди меня, Руб, - нас дьявол зовет вдвоем.
Дьявол вместе зовет нас, Руб, на убойное поле зовет,
И пред Господом Гнева предстанем мы, как котик-голыш предстает.
Ребята, бросьте ружья к чертям, было время счеты свести.
Мы отвоевали свое. Дайте нам уйти!
Эй, на корме, прекратить огонь! "Балтика", задний ход!
Все вы подряд отправитесь в ад, но мы с Рубом пройдем вперед!"
Качались суда, струилась вода, клубился туманный кров,
И было слышно, как капала кровь, но не было слышно слов.
И было слышно, как борта терлись шов о шов,
Скула к скуле во влажной мгле, но не было слышно слов.
Испуская дух, крикнул Рубен Пэн: "Затем ли я тридцать лет
Море пахал, чтобы встретить смерть во мгле, где просвета нет?
Проклятье той работе морской, что мне давала хлеб,-
Я смерть вместо хлеба от моря беру, но зачем же конец мой слеп?
Чертов туман! Хоть бы ветер дохнул сдуть у меня с груди
Облачный пар, чтобы я сумел увидеть синь впереди!"
И добрый туман отозвался на крик: как парус, лопнул по шву,
И открылись котики на камнях и солнечный блеск на плаву.
Из серебряной мглы шли стальные валы на серый уклон песков,
И туману вслед в наставший свет три команды бледнели с бортов.
И красной радугой била кровь, пузырясь по палубам вширь,
И золото гильз среди мертвецов стучало о планширь,
И качка едва ворочала тяжесть недвижных тел,-
И увидели вдруг дела своих рук все, как им бог велел.
Легкий бриз в парусах повис между высоких рей,
Но никто не стоял там, где штурвал, легли три судна в дрейф.
И Рубен в последний раз захрипел хрипом уже чужим.
"Уже отошел? - спросил Том Холл. - Пора и мне за ним".
Глаза налились свинцовым сном и по дальнему дому тоской,
И он твердил, как твердят в бреду, зажимая рану рукой:
"Западный ветер, недобрый гость, солнце сдувает в ночь.
Красные палубы отмыть, шкуры грузить - и прочь!
"Балтика", "Штральзунд" и "Сполох", шкуры делить на троих!
Вы увидите землю и Толстый Мыс, но Том не увидит их.
На земле и в морях он погряз в грехах, черен был его путь,
Но дело швах, после долгих вахт он хочет лечь и уснуть.
Ползти он готов из моря трудов, просоленный до души,-
На убойное поле ляжет он, куда идут голыши.
Плывите на запад, а после на юг - не я штурвал кручу!
И пусть есиварские девки за Тома поставят свечу.
И пусть не привяжут мне груз к ногам, не бросят тонуть в волнах -
На отмели заройте меня, как Беринга, в песках.
А рядом пусть ляжет Рубен Пэн - он честно дрался, ей-ей, -
И нас оставьте поговорить о грехах наших прошлых дней!.."
Ход наугад, лот вперехват, без солнца в небесах.
Из тьмы во тьму, по одному, как Беринг - на парусах.
Путь будет прост лишь при свете звезд для опытных пловцов:
С норда на вест, где Западный Крест, и курс на Близнецов.
Свет этих вех ясен для всех, а браконьерам вдвойне
В пору, когда секачи ведут стаю среди камней.
В небо торос, брызги до звезд, черных китов плеск,
Котик ревет - сумерки рвет, кроет ледовый треск.
Мчит ураган, и снежный буран воет русской пургой -
Георгий Святой с одной стороны и Павел Святой - с другой!
Так в шквалах плывет охотничий флот вдали от берегов,
Где браконьеры из года в год идут на опасный лов.
А в Иокогаме сквозь чад твердят,
сквозь водочный дух вслух
Про скрытый бой у скрытых скал,
Где шел "Сполох" и "Балтику" гнал,
а "Штральзунд" стоял против двух.

[iren]

***

І щось сказати не було вже сили...
Ворони обклювали небеса.
Мене твоє кохання розчавило,
Немов КаМаз вночі старого пса.

І були сни: драглисті і непевні,
Немов летиш, аж млосно в животі...
Ти памятаєш, як кохала в червні
І як конала взимку на хресті,

Як падав сніг з своєї високості,
Як дотик пік розпеченим тавром,
Як догми слів трощили мої кості,
Залишивши у серці бурелом...

Ранкове сонце освятило трасу
І тіло пса відкинуто в кущі...
Лиш ворони провадять дивну месу
Над цим страшним пожарищем душі.

Ганна Осадко
http://maysterni.com/user.php?id=568&t=1&sf=1
Обожнюю її вірші, жалію що сама так не вмію...

[iren]

Перейшла недоступну межу...

Перейшла недоступну межу
Крізь туман нафарбованих вій.
Я ніколи тобі не скажу
“Мій”.

У глибокому рові брехні
Хай потонуть любові хребти.
Тільки так необхіден мені
Ти.

І за будь-яку грішну ціну
Я куплю зацілований час.
Щоб ця мить пробудила весну
В нас.


Олена Багрянцева
http://maysterni.com/user.php?id=39&t=1&sf=1

[iren]

sapienti satis

Повітря на ніц не схололо
І ніч пекуча ніби грань
Накручує дев'яте коло
Лічильник всіх твоїх страждань
Ти наковтався мов цикути
Чужих сентенцій та порад
Вирішуй бути чи не бути
Як дехто бився об заклад
Твоєму духу ренегатом
Твоєму рухові хистким
Ти Гамлете вар'ят вар'ятом
Та краще вже лишайсь таким
Твоя душа неопалима
Я вірю витримаєш це
Хоч демони десь за плечима
Поволі звужують кільце
Хай никає ця агентура
Ти й так не з їхнього коша
Та вже болить напевно шкура
Коли в цім тілі не душа

Sapienti satis - "розумному досить" (лат.)


Ірина Новіцька
http://maysterni.com/user.php?id=115&t=1&sf=1

[iren]

* * *

Я прощу тобі, місто, трамваєм травмований травень
І підвищений тиск брудносірих похмурих будівель.
Щовесни захлинаюсь твоїми баскими вітрами
І в занедбане небо щовересня лину з бадилля.

Ще не раз на своїх перехрестях когось розіпнеш ти,
І метро-людожер ще не раз проковтне мене й викине.
Ще не раз я замерзну, по вулицях вволю навештавшись, –
Та зігріюсь твоїми вечірніми теплими вікнами.

Я прошу тебе, місто, подати, рятуючи, руку
Всім розчавленим, всім,
хто готовий в петлю чи на рейки.
От тоді я бравурний твій марш не сприйму як наругу.
От тоді я повірю святковим твоїм феєрверкам.


Олександр Бобошко
http://maysterni.com/user.php?id=634&t=1&sf=1

[iren]

Никто не видит как прижался пес к озябшей мостовой.
Припал собой на лунный свет. Слезит своей душой...
Иной...
Последний взятый след...
Уж заполночь.
Пришел покой...

Павло Матюшко