Грицько Чубай

[nacho one]

Просто не міг не створити даної теми. Це мій улюблений поет і просто страшенно цікава постать в історії української літератури, Людина, чия доля оповита легендами і чутками. Безперечно, Григорій Чубай був дуже талановитим, проте склалося так, що його вклад в розвиток нашої літератури є значно вагомішим, адже за час свого недовгого життя (33 роки) здійснив величезний вплив на одних із кращих українських письменників та митців сучасності : Ю.Винничука, О.Лишеги, К.Москальця, В.Морозова, Ю.Коха та інших. Широкому загалу творчість Чубая відома передусім з пісень гурту "Плач Єремії", фронтменом якого є син Грицька Тарас Чубай. Саме йому вдалося покласти чудову та дуже самобутню поезію батька на музику й донести її до слухачів. Напевне, найвідомішою композицію "ПЄ" на вірші Грицька є славетна "Коли до губ твоїх" - один із хітів 90-х (на рівні з "Вона" на слова К.Москальця - товариша Чубая-старшого), слова котрої знають напам'ять майже всі із Заходу до Сходу.

Додано через 6 хвилин
трохи поезії Грицька:
Плач Єремії

тільки-но збудували місто і навіть ще
не встигли його заселити а вже пророк
Єремія плакав над ним як над давно
спорожнілим

із кожної його сльози тоді виростало
при всякім домі сонце і всім казало що
не сонце воно а жовта кульбаба

і тільки-но сонце промовляло це як
сиве птаство обсідало його звідусіль
називаючи себе кульбабиними дітьми

але варто було вітрові хоча б легенько
повіяти як відлітало птаство геть і
вже не поверталося ніколи



"Коли до губ твоїх лишається півподиху"

Коли до губ твоїх лишається півподиху,
коли до губ твоїх лишається півкроку —
зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
той шепіт мою тишу синьо крає!
І забуваю я, що вмію дихати,
і, що ходити вмію, забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається
і впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
півподиху у горлі застрягає.

Зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко...
Але до губ твоїх лишається півподиху,
до губ твоїх лишається півкроку.




Додано через 11 годин 16 хвилин
ДОН КІХОТ
Дарма, дарма, що злинули віки,
що на кольчузі потьмяніли діаманти -
та знов тебе несе на вітряки
бажання слави, зване Россінантом.
Воюй, воюй із ними і забудь,
що справжні кріпості існують ще на світі.
За подвиги достойну вознесуть
тобі хвалу в двадцятому столітті.
Тут зрозуміють лицарський порив,
тут зрозуміють, звідки ти і хто ти...
Хоч на землі вже мало вітряків,
зате на ній багато донкіхотів!
Вітряк задумливо осмислює свій рух.
Надвоє переламується шпага.
Тож грайся у безумство одчайдух,
тоді й повірять, що у тебе є одвага.
Тоді вже в орденах у тебе грудь
і вже на плечах в тебе позолота...
І всі тебе героєм назовуть
й ніхто не зважиться назвати...
донкіхотом.

[nacho one]

Світло і сповідь (цикл)

Галині Чубай

1
дерев'яна зозуля в старому годиннику
відкує усамітнення час

розчахнеться яблуня
од важкої роси

Ти од криниці вертатимеш
із порожніми відрами

2
я запитаю Тебе у темряві
про те коли випада сніг
і в кожного мого слова
буде луна як провалля

крізь прочинену браму з подвір'я
ступить світло босоніж на стежку
щоб назавжди відійти від нас
але буде видно і в темряві
що в Тебе втікаюча тінь

3
Ти не маєш довкола
свічадонька жодного
де б не мала себе
чужої

пошукай собі інших плес
щоб надивитись на себе

лиши для мене в магнітофоні
пісеньку про своє залишання

свій біг зачавши жартома
втечи таки насправді

4
піщаним берегом побіжи опівночі
нехай аж до ранку тутешня вода
доганяє Тебе руслом

нехай біжить попереду сріблястий
окунь із шматочком місяця

дорогу воді освітлює

5
Тобі услід не дивитимусь
лише листопадово очі заплющу

я цього не побачу
як листочки слідів опадуть
із гіляччя стежок

6
сяде навпроти зозуля німа
в неї від літа іній на дзьобі

дам їй погортати торішній
гербарій

що його назбирали
вітер і ти

7
пречисті голоси
у довгих коридорах
молитви із чисел
проказують

то мадонни годин одягаються в біле
то мадонни годин поспішають
до свого годинникового почаїва
щоб засвітити удосвіта
замість свічок під іконами сніг

8
од вікна і од ставу
над сади і сліди
заспівало літаве
із очима води

буде саням осанна
у майбутній зимі
і слова славосяйні
що надійдуть самі

вже й сніг засвітили
мадонни годин
і слід залишили
один

9
побіжу по ньому з рушницею
обернеться рушниця на палицю

сліди заведуть у високе жито
буде жито поволі меншати
а серед жита
новорічна ялинка
і я біля неї маленький

— Татку а троє дерев
це вже ліс?

10
не відаю де
не відаю звідки

годинник солом'яний
вітер стрілки поломив

затихло під снігом ім'я стерні
хочу Тебе забути

затихло ім'я ріллі
хочу Тебе любити

11
вітер зім'яту траву випрямляє
трава випрямляється і все пробачає
нам
дзвонять дзвони в мурашиних
порожніх церковцях
до найчистішої сповіді

12
а Ти на високій горі
звідки сонце видно опівночі
оглядаєш себе у тоненькій крижинці

13
насниться Тобі чиста вода
повертайся
лети в літаку
щоб повторити шлях зозулі
від первоспіву аж до оніміння
гляди згори в порожні гнізда
повернися раніше світла
раніше вирію і раніше свого голосу
увійди до хати мовчки

[Vlodko]

ТРАВА

Грицько Чубай

Я трава прадавня дика трава
до билиночки вирвана до стеблиночки
витоптана і врешті гудроном гарячим
напоєна і здавалось назавжди
під ним похована
та сьогодні вранці я потрощила
ваші асфальти
росту


ось я вже вам по пояс
ось я вже вам по шию
ось я вже вам по очі
і дивлюся ув очі віщо
ось я від вас уже й вища

я трава


Я знаю що вам це не до вподоби що
я вища од вас і назавтра ви нашлете
на мене бульдозери і знову вирвете
мене з корінням або ж акуратно
підстрижете під лінійку і щогодини
дбайливо поливатимете водою із крану

А я тоді без'язике мовчатиму як і оті
мої газонні цивілізовані родичі бо
я просто трава і я не про себе
прийшла вам нагадувати бо ви не тільки
мене одну забули я прийшла вам нагадати
що ви все-таки люди і що ви також
повинні щодня рости

я трава

Додано через 3 хвилини
взагалі то найулюбленіший його вірш - "плач єремії"
цікаве це дворядкове творіння

***

столочили зажурені маки вечора

голубі-голубі лошата

[nacho one]

Коридор із дверима завбільшки в око

не відаю як ми обоє потрапили в цей
коридор із дверима завбільшки в око
не відаю

мабуть ми були випадковими слізьми що
випадково сюди вкотилися мабуть що так
і тут собі раптом згадали що люди ми

та вже немає нам назад вороття немає
навіть якщо наші сльози звідси крізь
двері викотяться то ми все одно
залишимось тут

там за стінами заметляється про
нас листя язиків на деревах тіл

то ті щасливі що можуть нас лише
бачити що можуть сюди увійти

то ті нещасні що можуть нас лише
бачити що не можуть сюди увійти

Додано через 35 секунд
завтра додам лінки на цікаві статті про Грицька та спогади про нього його друзів та близьких

[Vlodko]

http://chubay.ridne.net/

[nacho one]

Цитата:

Допис від Vlodko

http://chubay.ridne.net/

хороший ресурс-його роботу підтримує дочка Грицька Соломія Чубай (учасниця гуртів "Далі", "Без Цукру", проекту "Є" etc.), проте там небагато творчості Грицька.

[Vlodko]

є те що мені подобається)))

[nacho one]

отже, лінки на статті про Грицька та спогади про нього; на його творчість і т.д.
http://artvertep.com/news/6361.html
http://h.ua/story/21179/
http://www.marie-olshansky.ru/hl/chubaj.shtml
http://h.ua/story/133567/
http://www.chasipodii.net/article/51...1e6948be2706df
творчість: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.p...66&type=tvorch
збірка Плач Єремії в джвю: http://chtyvo.org.ua/authors/Hrytsko...Plach_Yeremii/

Додано через 2 години 46 хвилин
заодно пропоную писати тут улюблені пісні на слова Грицька (є в творчості Плачу Єремії, Віктора Морозова)

[Аrabica]

"Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!"

Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Ми компромісні зовні і в душі.
Сліпих ідей гливке болото місимо
І ліпимо кустарницькі вірші.

Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Нікого словом ми не обпечем.
А раді й тим, що «браво» і «бравісімо»
Гукає нам юрба тупих нікчем.

Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Що забуваємо, де ми і де не ми.
Що і самі вже стали компромісами
І лиш умовно звемося людьми.

Додано через 1 хвилину

Ніч

Згасла свічка в моїй голові —
хтось там ходить навпомацки.
Зазирніть мені в очі,
скажіть мені, хто там ходить,
я відчуваю — він з музикальними пальцями,
і жаль мені нині, що я народився такий,
без піаніно в голові...
Зазирніть мені в очі, як вигляне місяць
з-за хмари,
розкажіть мені про того, що ходить навпомацки.


"...але ти також радість"

...але ти також радість
і з часом
стаєш схожою на рожеву
льодяну бурульку тонку у формі жінки
тебе щовечора можна відламувати
по шматочку і класти собі під язик
щоб відчути приємну прохолоду
як від м'ятних цукерок в дитинстві

[nacho one]

Плач Єремії

тільки-но збудували місто і навіть ще
не встигли його заселити а вже пророк
Єремія плакав над ним як над давно
спорожнілим

із кожної його сльози тоді виростало
при всякім домі сонце і всім казало що
не сонце воно а жовта кульбаба

і тільки-но сонце промовляло це як
сиве птаство обсідало його звідусіль
називаючи себе кульбабиними дітьми

але варто було вітрові хоча б легенько
повіяти як відлітало птаство геть і
вже не поверталося ніколи

[nacho one]

Вечір ("задивляємося в криницю")

задивляємося в криницю щоб нічого
не думати

задивляємося в криницю яка наших
вчорашніх облич не пам'ятає тільки
сьогоднішні

власні очі роти і вуха забачимо у воді

намислимо собі крадькома що могли б
минутися сьому дневі яко птиці
яко ліс яко дощ опівдні

але вже пізно
надто пізно

бо дорога до дня що не встигла
заховатись під місто або хоча б
у траву заховалася за димом

а пам'ять криниці заховалася у сутінки

і навіть уявлення дня стає щохвилини
все важчим все немислимішим

[nacho one]

сьогодні,16 травня, виповнюється 28 років з дня смерті Грицька. до цієї дати Кость Москалець виклав 10-хвилинне аудіо, де Грицько начитує своє славетне "Відшукування Причетного": http://tearosecell.posterous.com/-10-729

[nacho one]

Літо

двоє несамовито
двоє задихано

завчили одне одного напам'ять
як хрестоматійні вірші і навіть
пісок та трава тепер безсилі
створити їм ілюзії таємності і
не можуть врятувати їх

ті двоє несамовитих жаркого полудня
мовчки сидять у кімнаті думають про
єдиного хто зміг би їм принести
порятунок думають про сніг який
міг би їх надовго закидати

чути знадвору шелест піску
чути знадвору шелест трави
чути знадвору голос
продавця морозива

[nacho one]

Хроніки Львова

Наталка Малетич ZAXID.NET



МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Грицько Чубай

08:33, 11.06.2010
На відміну від багатьох героїв нашої рубрики «МИ ПАМ’ЯТАЄМО», поет Грицько Чубай не був уродженцем Львова – він народився на Рівненщині 23 січня 1949 року. Однак, приїхавши у свої неповні двадцять до Львова, Грицько став його справжньою легендою.
Навколо поета згуртувалося чимало львівської талановитої молоді. Він, самоук (1967 року його не допустили до вступних іспитів до Київського університету через антирадянські висловлювання, натомість приставили наглядати за «неблагонадійним» КГБ, і надалі постійно «зрізали» при спробі вступити до інших ВНЗ), став для них справжнім вчителем, бо, не зважаючи на залізну завісу, знав чимало про модерні течії у європейській та світовій літературі, музиці, культурі загалом. Він зорганізував андеґраундний часопис «Скриня», який видавав з колом однодумців, у ньому ж публікував свої твори.
Переслідування КГБ і рання смерть не дали Чубаєві побачити свої твори виданими за життя. В Україні твори Грицька вийшли тільки за 15 років після його смерті – у львівському видавництві «Кальварія» 1999 і 2001 року видали збірку його поезій «Плач Єремії», до якої увійшли також його переклади та спогади друзів. Поезія Чубая для дітей очікувала на видання аж до 2008 року.
Поділитися спогадами про поета Грицька Чубая ZAXID.NET попросив його дружину, Галину. До розмови також долучилася донька Соломія.


- Вже майже десять років книжки Грицька Чубая «Плач Єремії» не перевидавали, тому передусім хотілось би дізнатися, чи планується зараз її перевидання?

Галина Чубай: Після того видання «Кальварії» справді іншого не було, але ми б хотіли перевидати, про це Соломія більше розкаже.

Прихований текст: далі 

Соломія Чубай: Я саме була в Києві, і ми з Тарасом (син Г.Чубая, – прим. ZAXID.NET) обговорювали видавців, бо тривали перемовини і з «Кальварією», і з «Гранями-Т», і ми далі будемо домовлятися, хто може видати цю книжку. Вже до неї готова передмова Костика Москальця, вже готові спогади Олега Лишеги, яких не було в попередньому виданні. Тільки я мушу до Лишеги поїхати, його спогади є записані на диктофон – його дружина записала, а я маю їх переписати. Я вже говорила і з Юрком Винничуком, він готовий написати спогади, яких не було в «Плачі Єремії»», і говорила з Миколою Рябчуком, він також напише.
Ми зараз на стадії вибору і видавництва тавідбору матеріалів з архіву, який в нас є. Мушу дочекатися, поки в нас вдома з’явиться сканер, щоб їх відсканувати, відповідно, в мене зараз є дві паралельні роботи – це батькова книжка і сайт «Плачу Єремії». Ми буквально два дні тому про це з Тарасом говорили, і ця книжка буде.
Я сподіваюся, що у вересні цього року знову зроблю вечір, присвячений батькові і Антоничу. Я хотіла цей вечір зробити минулого року, оскільки батькові було 60, а Антоничу – 100, і тепер ми зробимо Чубаєві – 61, Антоничу – 101. Ми хотіли зробити торік, вже була готова реклама вечора, але нам завадила це зробити епідемія грипу, тому перенесли на цей рік. Сподіваюся, що на цьому вечорі ми зберемо кошти, бо хочемо залучити хорошого художника і зробити дуже гарне видання.

Галина Чубай: Був ще такий дуже цікавий задум: зробити не лише видання книжки, а й аудіоальбом до нього долучити.
Соломія Чубай: Ми маємо ще вірші, які начитував батько, його голоc – і ми б хотіли це разом з книжкою теж видати. Але це великий проект, і потрібно подумати, як його правильно втілити. Тарас у Києві записує новий альбом.

- Це буде альбом повністю на твори батька?

Соломія Чубай: Повністю на твори батька. Тарас ще п’ять років тому анонсував «Світло і сповідь. Частина друга», і нарешті вона в нього визріла. І одночасно він працює над ще одним альбомом.

- А до якого все-таки видавництва ви остаточно схиляєтеся? Кажете, були і з «Кальварією» перемовини, і з «Гранями-Т»…

Соломія Чубай: Ці перемовини ще не закінчилися. Ми співпрацюємо з пані Діаною (Діана Клочко, шеф-редактор видавництва «Грані-Т», у якому 2008 року вийшла книга поезій Грицька Чубая для дітей «Скоромовка не для вовка». – прим. ZAXID.NET) і нам ця співпраця подобається.

Галина Чубай: І найцікавіше – ми дізналися, що пані Діана – донька вчителя Грицька, вона землячка Грицька Чубая. Це ми виявили в процесі наших перемовин із нею.

Соломія Чубай: Ми також хочемо, щоб до нової книжки увійшли спогади рідних Грицька Чубая.

Галина Чубай: Рідний брат – набагато старший від Грицька, і був віддалений від його життя. Він був військовим, зараз він вже доволі старша людина. На жаль, племінники Грицькові трохи зрусифіковані, бо вони живуть в Житомирі. Звичайні, хороші люди. Батька і матері вже давно нема Грицькових. У мене про них найкращі спогади. Вони були колгоспниками в селі Березини на Рівненщині, там, де Грицько народився. Дуже мальовниче село. Дуже гарні, хороші люди. Вони і приїздили часто до нас, і ми у них бували, але якось так шляхи розійшлися після того, коли батьки померли.

- Грицько Чубай став вже такою людиною-легендою Львова, а от вдома, в родинному колі, яким він був?

Галина Чубай: Ви самі знаєте, геній в побуті – це можна видавати енциклопедії про генія в побуті, я навіть колись про це думала. Я б не сказала, що Грицько в побуті вже такий був прикрий. Він дуже багато мені допомагав, і з дітьми теж. Грицько сам своїми руками зробив кімнатку в підвалі – сам клав підлогу, білив, підводив електрику. Нам не було куди дітися, ми жили в 16-метровій кімнатці отут внизу, і він обладнав тоді підвал під бібліотеку. Ми називаємо його підвал, Меланка, Тарасова донька, називає його пивниця, їй дуже подобається це слово, бо в Києві так не кажуть. Її дуже туди тягне, можливо, там якась енергетика. Це дуже цікаве приміщення, Грицько сам вставляв двері, вікно, все для того, щоб мати де працювати. На жаль, недовго. Тридцять три роки – то такий вік аж занадто короткий.

- Ви згадували, що Грицько казав, що проживе тільки тридцять три роки, думаєте, він це якось відчував?

Галина Чубай: Ви знаєте, тоді, як він це говорив, що він не більше як тридцять три роки проживе, я це сприймала як якесь позерство, бо Грицько був такою людиною, що любив всілякі інсинуації, імітації, він прекрасно імітував голоси, він любив таке батярство. Ну, правда, Винничук вже перегнув палку, як написав в журналі «Тиждень», що Грицько був такий львівський батяр, то вже аж так не було. Але вони любили, наприклад, до когось прийти в гості і сказати, ось це гість із Чехії, наприклад, чи з Канади, а потім виявлялося, що це був Микола Матола із Закарпаття, його хороший друг, на жаль, його вже теж немає.

- Це так само ви стали справжньою іспанкою…

Галина Чубай: Ну, так. Ну це було таке, то не була брехня…

Соломія Чубай: Зараз це називається піар.

Галина Чубай: Так, зараз це називається піар-технології, а тоді ми називали такі «фантазійки», це було притаманне і Морозову, а про Винничука вже взагалі що й казати, але це було дуже цікаво.
Передусім цікаво тому, що в нас завжди збиралося дуже багато людей. Може, тоді мені і не було так дуже цікаво, тому що, коли був місячний Тарас, а в нас – 16 людей на 16 квадратних метрах, на кожного по метру, і коли вони засиджувалися до ранку, і в будь-який час дня і ночі могли постукати у вікно, попроситися до нас… То вже тоді і глінтвейни заварювали, і Грицько любив канапки такі робити а-ля маленька піца, такі канапочки фірмові – ми й тепер їх робимо – порізаний сир, зверху помідор. І гаряче вино – то вже за кілька хвилин було готове накриття на стіл, і, звичайно, було цікаво дуже, можна було море інформації отримати на цих вечорах. Ми от і недавно про це говорили, що художники наші Кох, Кауфман, Шимін, яким було тоді 15-16 років (правда, Кауфман трошки був старший), вони в нас стільки інформації отримували – Кох гарно про це в своїх спогадах пише. Ми всі знаємо: і Микола Рябчук, і Юрко Винничук тут у нас зростали, на Погулянці, 35. У Петра Мідянки дуже гарний вірш є про нашу кухоньку малесеньку, думаю, можна його десь віднайти.
Коли був Віктор Морозов, влаштовували концерти: Віктор грав, Грицько щось там придумував, пробував всілякі такі сатиричні речі робити. Це було цікаво, весело, приємно. Це було життя наше.
Може, я це з такою ностальгією згадую, бо це моя молодість. Але немає зараз такого. Єдине, що мені подобається, – те, що роблять Юрко Кучерявий і Віктор Неборак, вони організовують в «Кабінеті» дуже гарні вечори. Можна сказати, що це все було перенесено колись до нас, на Погулянку, 35, ці всі збіговиська були заборонені, але в нас вони були. Це був такий своєрідний «Кабінет» сімдесятих.
Та, на жаль, все закінчилося 1982 року – виклик на сесію в Інститут Горького я отримала поштою, вже коли Грицько лежав у труні, і поклала йому в труну… Він був на третьому курсі Літінституту.
Це була така віддушина для Грицька, цей інститут, бо там він справді відчув, що він – справжній поет, що його справді цінують. Такі відгуки були від керівника семінару Анатолія Жигуліна, звичайно, цих відгуків вже нема. Шкода, що загубилися спогади, навіть не спогади, а власне оцінка творчості Грицька Віталієм Коротичем, що для мене було дивно, бо Коротич був тоді трохи заангажованою особою. Зараз це було б цікаво видати. Загубилася і телеграма, яку вислав з причини смерті Грицька ректор Літературного інституту.
А це все загубилося тому, що коли мене мали як вчительку нагороджувати звичайнісінькою якоюсь відзнакою – званням відмінника народної освіти, а райком партії взагалі тоді вжахнувся – як так, це ж дружина ледь не ворога народу, неблагонадійна. І я збирала тоді всі ці речі, щоб показати, хто такий Грицько Чубай, носила в райком партії, а воно все потім пропало, і та телеграма дуже гарна теж...
Отам він відчув, що він справжній поет, дійсно, це було визнання в Літературному інституті. Хоча й тут, в нашому колі його сприймали як європейського поета. А потім оце КГБ, оце все, навіть не хочу говорити про це, бо це дуже сумно, і я переконана, що воно справді спричинилося до того, що Грицько так швидко пішов від нас, оці виклики. А оце, що він сам собі напророкував, що він піде в 33 роки – то, мабуть, відчуття такої тонкої ліричної душі, яку мав Грицько. Не всі це розуміли. Нема пророка у своїй вітчизні.

- От ви кажете, що ці документи погубилися, а Кость Москалець згадує в присвяченому Грицьковій творчості есе «П’ять медитацій на «Плач Єремії», що був момент, коли Чубай палив свої твори, і Ви буквально врятували з вогню «П’ятикнижжя», розкажіть про це.

Галина Чубай: Так, це був дуже такий важкий епізод. Це дуже відрізняється від крема-шоу (крема - це спалення, по-іспанськи) самого Москальця. Знаєте, в Іспанії є таке свято, коли вони впродовж півроку роблять скульптури з картону, під візією сатиричною такою, своїх посадовців, президента, кого хочеш, а тоді спалюють. Це дуже відрізняється від того, що було тоді в Грицька. Це був стан глибокої депресії, це був такий стан, що він казав, що його «Вертеп» нічого не вартий, що його вірші нічого не вартують, що це взагалі нікому не потрібно, і це треба все знищити, щоб навіть спогадів не було, що був колись такий Чубай.
Це зовсім інші речі, ніж це шоу, яке знімала Ольга Герасим’юк і яке робив Москалець разом з Андрієм Саєнком через те, що в Москальця тоді був тираж його збірки три тисячі. Це дуже важко, щоб у нас в Україні три тисячі людей цікавилися поезією, зрештою, і в цілому світі так є.
А те, що Грицько палив, – це було дуже сумно, дуже трагічно, і я просто мусила це врятувати, витягнути і сховати, і не сказати, що я сховала. Це мені вдалося. Але був ще в Славка Лемика екземпляр «П’ятикнижжя», який він не хоче віддавати, думає, може, що колись це буде антикваріат, ми просили в нього, щоб відсканувати, бо в нього кращий екземпляр, а він вимагав паспорт закласти, тож в нас і таке буває.

Соломія Чубай: У нас і таке бувало, що до нас дзвонять і пропонують продати татову картину або графіку – тато ж малював і роздаровував свої твори.

Галина Чубай: Одну картину я таки викупила – у неї досить цікава історія. У Грицька був такий друг Льоня Швець, який писав і російською мовою, і українською. Це була дуже імпозантна особа: він міг собі там якісь всілякі перформенси робити просто в центрі міста, наприклад сісти під дерево в якійсь цікавій позі, задерти голову догори, і щоб всі на нього зглядалися. І от у Льоні була Грицькова картина, а сам він в кінці свого життя (він загинув, викинувшись із вікна) дуже багато пив, і віддав одному адвокатові цю картину. Пізніше цей адвокат до мене звернувся, і сказав, що може віддати цю картину, але треба викупити, отака історія цієї картини, яка висить в нас у кімнаті.
У Грицька взагалі було багато друзів з російсько-єврейського середовища Львова, вони прекрасно розуміли, що Грицько – непересічна особистість, не просто поет, а величина, власне, з їхньої подачі Грицько поступив у Літературний інститут. Серед них –Сергій Фрухт, який зараз має своє видавництво, пише дуже гарно про Львів, серед них і російський критик Андрій Плахов, дуже цікавий кінокритик, він теж був серед друзів Грицька, які посприяли його вступу в Літінститут, бо бачили, що в Грицька тут не було ніякої перспективи. Одна, друга, третя, четверта спроба, і надаремно, тому що на останньому екзамені, за вказівкою КГБ, зрізали. Вступити до ВНЗ тут було для нього нереально. Він міг працювати робітником сцени, він міг працювати вантажником, наприклад, на ізоляторному заводі, але коли там побачили, що він вміє малювати, то він там художником вже працював, оформлення, плакати малював до 1 травня – то такі художні шедеври були (усміхається).

- От працював Грицько цим різноробочим, а ким він реально хотів бути?

Галина Чубай: Я вам скажу. Реально він хотів бути редактором журналу. У нього була мрія – видавати журнал. Таким чином з’явилася «Скриня» – цей самвидав. Він це міг робити, він це вмів робити. Він прекрасно розумівся на музиці, на живописі, він стільки всього знав, що я просто подивляла, як такий хлопчисько з далекого села стільки всього знає.
Вони жили в такій типовій голубенькій мазаній хаті, одна велика кімната, де вони всі були – двоє синів і батьки, і вся кімната в книжках, фонотека величезна, що мене дуже вразило, коли я перший раз туди приїхала. «Картинна галерея», ви знаєте, з чого зроблена була в нього? З вирізок з журналу «Огоньок», там прекрасні репродукції були тоді. І всі його знання він черпав звідти, він ж не був ні в Ермітажі, ні в Ель Прадо, ні в Луврі – в цих музеях світових, але ці репродукції в нього були, монографії художників, які видавалися тоді. І він прекрасно на цьому розумівся, міг це оцінити, і так само музику – і класику, і сучасну, чого воно варте міг, оцінити. Так, це був незвичайний чоловік, я навіть зараз не бачу людей з таким широким світоглядом, як був у Грицька, власне, щоб стільки всього знати. І це в двадцять років!
Йому навіть двадцяти не було, як він приїхав сам до Львова, маючи п’ять рублів у кишені. От батько йому дав п’ять рублів – і він поїхав до Львова. Але підтримували його – от до Олега Лишеги він зразу потрапив у гуртожиток, вони там ночували в гуртожитку, вечори різні робили. Володя Онищенко, він зараз в Києво-Могилянській академії працює (оформляв «Скриню»), а тоді вчився в Інституті прикладного мистецтва. То Грицько в гуртожитку жив трохи у Володі, трохи в Лишеги, так вони кочували, і один в одного багато чого набиралися. Сформували таке коло, якого тепер нема. Були відверті один з одним, не заздрісні, уміли цінувати кожного.
Ми тоді жили фактично за залізною завісою, це ж тепер є Інтернет, доступ до будь-чого: до доброго, до поганого, до прекрасного – до всього. А тоді ж то треба було все продумати, десь почути, дістати. Він виписував журнали з Польщі, з Чехії, зі Словаччини.

Грицько володів цими мовами?

Галина Чубай: Він сам навчився, такий здібний був.

Соломія Чубай: У батьковій бібліотеці є і словників дуже багато – і словацький, і болгарський, і польський. Багато книжок іноземною мовою є в бібліотеці, власне, про живопис. А мені взагалі дуже пощастило, тому що, коли я вчилася в університеті, то в студентській бібліотеці була раз за п’ять курсів, у мене бібліотека була вдома – завдяки мамі, звичайно, і завдяки татові. Я носила викладачам раритетні книжки, переклади іспанських класиків.

Галина Чубай: Я багато замовляла по НБА поезії. Це така міжнародна бібліотека була, присилали книжки. Потім назад можна було відіслати.

Соломія Чубай: Але в нас ще й багато книжок з бібліотечними штампами є… (сміється).

Галина Чубай: Так це ще Хосе Марті казав, що книжка, квітка і жінка – це не крадіжка (сміється теж).
Але що найцікавіше, коли я закінчувала університет, мені треба було писати дипломну, а Тарас був малесенький (він народився, коли я була на четвертому курсі). То ми з Грицьком вирішили для дипломної дослідити Гарсію Лорку в українських перекладах. Ви думаєте, хто це все досліджував? Мабуть, що не я. А досліджував все це Грицько, і дипломну українською мовою написав мені Грицько. А я вже просто зробила іспанський варіант. Це справді була гарна робота, і можна було тоді, якби був час, захищати дисертацію. Так, це про те, що Грицько міг. А міг він дуже багато. Ну це така біда культури нашої, що ми надто рано втрачаємо своїх геніїв.

- А який обсяг цієї бібліотеки Грицькової?

Галина Чубай: Дуже великий, це ціла кімната. Дуже багато Грицько й попалив, бо не було де тримати. Дуже завжди Костика Москальця цікавило, що читав Грицько. А я кажу: приїдь, я тебе поселю в цій бібліотеці. Хоча він вже жив у ній трохи, коли в нього були важкі часи.
Дуже багато і літературознавчої літератури було, то я повіддавала і Винничуку, і Рябчуку, бо вважаю, що їм воно більше знадобилося. І фонотека була прекрасна, вона зараз в Тараса. І власне – ну як в такого хлопчиська такий вишуканий був смак? До всього – до прикладного мистецтва, до музики, до літератури, от як?

А Шевченко – як?
Галина Чубай: Ну, це важко порівнювати, це речі непорівнювані.

- Думаю, можна порівнювати в плані можливості-неможливості реалізації.

Галина Чубай: Це дуже правильно. Але я думаю, що неможливість реалізації в Грицька була більшою, ніж в Шевченка. Шевченко мав більшу свободу, в пересуванні принаймні, ви розумієте – от зараз це мені спало на думку. Тому що я от хотіла лікувати Грицька, і можна було лікувати на Кубі. Але ж Грицька ніхто нікуди не випускав, ви розумієте, не дозволялося це. У Москві можна було, вже був домовився Віктор Морозов, але, на жаль, за кілька днів Грицька вже не стало. Але в мене така була можливість домовитися щодо Куби – всі знають, яка там розвинута була медицина. Але мова навіть не могла йти про те, щоб пустити Грицька за кордон. І я вважаю, що кріпак Шевченко мав набагато більше волі, ніж вільний Грицько Чубай. І я думаю, що ця неволя, що ця страшна кагебістська машина, вона повністю знищила його.

- А Грицько тлумачив іноді свою поезію? Вона в нього така герметична, навіть «Світло і сповідь» - Вам присвячена поема.

Галина Чубай: Він казав мені, щоб я ніколи не шукала в його поезіях реальних подій, зв’язку з реальністю. Секрет поета може сказати лише поет. Колись сказав хтось з наших сучасних поетів, я вже й не пригадую хто, що якщо ти хочеш аналізувати поезію, то це те саме, якби ти взяв прекрасну ляльку, і почав тяти, щоб подивитися, що там всередині. Я завжди поетам казала, щоб вони не були такі дуже гонорові, бо це Бог дав їм таке щастя – відчути саме так цей світ, що вони мають це цінувати, а не вважати, що це от їхнє. Те, що їм дано, це їм не належить. Грицько таким не був. Він знав собі ціну, але щоб у нього була якась гординя, якась зверхність щодо інших – такого не було.

Соломія Чубай: Татові, звичайно, треба віддати належне, Бог дав йому талант, але він його і розвивав. І з огляду на його бібліотеку і порівнюючи його чи з собою, чи з іншими, – є зараз дуже багато молоді, яка фактично дуже мало читає. А він читав і розвивався, попри те, що не було на те можливості. І те, що мама розказувала, що він добував такими шляхами, я десь недавно, як збирала на татову книжку, то знайшла листа, де тато писав: о, я купив таку то книжку, або дістав її. Щось схоже було на кожному клаптику, бо довгих листів не було, довгі листи він спалив. Тато був ревнивим.

- До кого ревнував?

Галина Чубай: О, то не можна казати…

Соломія Чубай: Ну, не можна говорити, бо ці люди ще живуть. І практично в кожному листі він писав про якісь досягнення. Я знайшла такого листа, де він пише, що «в мене народилася донька, назвали Соломією, в честь Соломії Крушельницької, і я купив такі-то книжки».

Галина Чубай: Грицько, до речі, любив і телевізор дивитися. Ми сідали, бралися за ручки і дивилися, а потім він мене завжди зносив на руках – бо телевізор був тільки в мами – згори зносив на руках, туди вниз.

Соломія Чубай: У мами з татом було шалене кохання. Любов, про яку можна італійський фільм знімати. А коли б мама наважилася колись написати…

Галина Чубай: Табу… Це дуже важко. Я колись думала, що час лікує, але це неправда, це величезна неправда, що час лікує. Навпаки, все загострюється. І коли доходить до такого, не можу висловити, важко. І тому не виходить. Хіба, може, коли я буду така старенька-старенька.

- У спогадах Ви писали, що батьки були проти вашого з Грицьком шлюбу, чому?

Галина Чубай: Ну, батьки були проти, бо міська дівчинка, в якої були дуже багаті кавалери, раптом збирається вийти за голого-босого, ще й за поета, без роботи, і якого переслідувало КГБ. Батьків можна було зрозуміти. Але вони знайшли скоро спільну мову з Грицьком. Мій тато був дуже хороший кравець, від Бога, він дуже гарні речі шив Грицькові, щоб Грицько гарно виглядав. Такі упівські шкірні кашкети, звичайні кашкети, камізельки, щоб Грицько виглядав елегантно, як поет, з таким зав’язаним шовковим шаликом.
Батьки намагалися і допомогти багато в чому, все таки і двоє дітей, Соломійка маленька, а Грицько часто був в лікарні. Ну я не нарікаю, слава Богу, що нам вдалося добре цей час прожити, якби… якби Грицько не втік. Я весь час маю надію, що буде в нас з ним ще зустріч, і навіть сниться таке.

Соломія Чубай: У мене з’явилося таке відчуття, що тата нема, вже аж коли мама його перепоховала на Личаківському цвинтарі. А до того в мене були такі дитячі мрії, що от він просто кудись поїхав. Напевно, кожна дитина себе так заспокоює. І от одного разу мені наснилося, що тато постукав у наші двері і ввійшов, а мама на нього налетіла, і каже: «Де ти був, ти маєш совість, де ти пропадав цих десять років?!» А він сказав: «Я був далеко, я був у далеких країнах, але дуже багато чого вам цікавого привіз». І він читав нам казки про ці далекі країни. То мені було десь 12 чи 11 років – і цей сон мені запам’ятався. Тато в нім був такий веселий, з оцими своїми вусами, і Тарас сидів збоку, а я в тата на колінах, і він такий радісний нам щось розповідав. Це в мене така була дитяча мрія, що тато повернеться.

Галина Чубай: І не полишає думка про те, що відбувся Тарас – це з благословення Грицька. Хоча Грицько і думати, напевно, не міг, що колись його поезію можна буде співати.

Соломія Чубай: Але я ще хотіла б сказати, що от в Інтернеті ходить хибна думка, що якби не Грицько Чубай, то Тараса Чубая б не було. А я хочу сказати, що навпаки, якби не Тарас, то про Грицька Чубая зараз не згадали б, мабуть. Чи це з благословення Божого, чи тато поміг, але те, що Тарас витягнув цю поезію назовні – таку складну – і те, що її читають і співають досі, і вона є популярна, то треба Тарасові віддати належне. Тому що Тарасові ніхто не допомагав. Такий, як він є, він сам себе створив. Йому було 12 років, як тато помер, а мама на роботі постійно, а він реально сам себе створив. І Тарас як фенікса відродив Грицька.
Тарас і «Плач Єремії» взяли так само багато іншої поезії – і Андруховича, і Москальця, і Неборака, і Антонича, і ця музика, що народилася в 90-ті роки, вона дала великий поштовх для реалізації поетів і поезії, щоб її читали і купували. Я навіть дійшла до татової поезії, завдяки Тарасові багато в чому. Тарас не хоче творити якоїсь халяви, і те, що в нього так довго народжується альбом «Світло і сповідь» – це тому, що він його хоче зробити супердосконалим. Він постійно щось вишуковує нове, хоче, щоб це було ідеальним. І хочеться, щоб воно було в нього таким. У них з татом, напевно, багато спільного – вони не вміють писати на замовлення.

Галина Чубай: І не вміють видавати щось непрофесійне. Якщо воно вже видається і йде у світ, то воно вже має бути бездоганне.

Соломія Чубай: Власне, коли Морозов каже, що «дивлюся на Тараса, бачу Грицька», і оцей зв'язок поколінь – це, напевно, Бог так захотів. Реально, в тата дуже мало віршів, мало про нього інформації. А він живе і живе, продовжується, завдяки Тарасові.

- Пані Галино, що з Грицькової поезії подобається?

Галина Чубай: Поезія Грицька мені подобається вся, мені подобається те, що він любив, що мені читав – поезію Вінграновського, Василя Симоненка, раннього Тичину, якого він бездоганно читав. І це все відкривав для мене Грицько. Навіть Лорку, якого я знала в оригіналі, у більшості мені його відкрив Грицько. І латиноамериканську, і іспанську літературу. І звичайно, мені дуже шкода, що наша співпраця так швидко закінчилася, бо я робила підрядники, а Грицько – дуже гарні переклади. І я думаю, ми багато ще б гарного зробили…

- Соломіє, які з татових поезій подобаються вам найбільше?

Соломія Чубай: Я люблю дуже «Відшукування причетного» і «Говорити мовчати і говорити знову», перечитую їх.

Галина Чубай: Соломія закінчила акторську майстерність. Вона дуже гарно читає Грицькові вірші, і співає. Правда, Тарас не бажав сестрі долі в шоу-бізнесі, бо це дуже важко.

Соломія Чубай: Я зрозуміла, що моя місія в тому, щоб Чубаї жили. І я займуся оцією татовою книгою, позбираю матеріали, спогади, і в Інтернеті татів сайт далі робитиму.

Галина Чубай: У Соломії місія видати, в Костика Москальця – обов’язково написати про Грицька вартісну книжку, аналіз поезії, це добре може зробити він, і він це, думаю, зробить.

У затишному помешканні на легендарній Погулянці, 35, де відбулася наша розмова з дружиною і донькою Грицька Чубая, він, здається, і досі присутній, незважаючи на те, що вже минуло майже три десятки років від смерті поета. В кожному разі, поет триває у своїх творах, продовжується у своїх дітях і внуках, і, можливо, це саме те безсмертя, про яке писав Грицько:

Бо насправді немає осені
є лише вітер, що забирає тіло і очі
залишаючи вам найсутніше
те чим ви були насправді…

http://www.zaxid.net/article/67639/

[nacho one]

ех-неймовірно:
Пташка

двері зачиняються і відчиняються
двері відчиняються і зачиняються

рип-рип
рип-рип

то ми виходимо з хати
то ми приходимо до хати

рип-рип
рип-рип

і дивиться пташка крізь вікно в акваріум хати
і думає про нас
як про риб

[nacho one]

"Тиша вечірня..."

Тиша вечірня...
Тільки десь у полях
одинокий віз торохтить приглушено,
наче зерня в достиглому яблуці...

То серпень від нас крадькома від'їжджає...




Сніг
(Напис до картини П. Брейгеля «Різдво в Амстердамі»)

Зодягнувшись у сни і в недобрі повір'я,
про око людське витанцьовуєм ми
в закономірних снігах на подвір'ї
танок випадковостей сеї зими.

І як в трубачів — фанатичних музик,
в часі гри проступають жили на лобі,
так яблунь гіляччя й гіляччя осик
проступає крізь білість в незнаній подобі.

Наростає мелодій розмірений біг...
І бачу: дарма готувавсь я ще з літа
приручати сніги у години відлиг
і на них випадкові слова садовити.

...На верхів'ях акацій кущі омели
до небесного льоду примерзли зі споду.
І в натхненних заметах з хули та хвали
розгубили свій дар тріє царі зі сходу.

Та пізно, запізно назад повертати!
Про око людське — «ось на, се твоє»,
підступають зі снігом вони до дитяти,
а сніг розтає.




Притча

безліч дивних дерев сновигає
містом безцільно
гілля рук із двома листочками долонь
заховавши до кишень

кожне має в собі гніздо душі
яке ніколи не може бути порожнім

а ще як ті дерева були маленькі
то хтось лихий довідався про гнізда
і покрав із них пташата болю
що й навіть літати тоді ще не вміли
і відніс ті пташата далеко-далеко

а щоб вони не повернулися як виростуть
то збудував між ними і деревами
місто з кольорових картонних будиночків
а гнізда дерев що не могли порожніми бути
населив горобцями усі до одного

[nacho one]

18 вересня 2010р., у суботу, в Національному Академічному Українському Драматичному театрі ім. М. Заньковецької відбудеться вечір «ХХ ВІК. Богдан-Ігор Антонич. Грицько Чубай» у рамках «Форуму видавців».
Вечір присвячений 61 року від народження Грицька Чубая та 101-ій річниці народження Богдана-Ігоря Антонича.
Початок 19:00


У вечорі беруть участь:

«Файно»

«Дивні»

Олег Лишега

Іван Малкович

Віктор Неборак

Юрко Андрухович

Квартет «Віртуози Львова»

Хорова капела «Дударик»

ВІКТОР МОРОЗОВ ВАСИЛЬ ЖДАНКІН

ТАРАС ЧУБАЙ та «ПЛАЧ ЄРЕМІЇ»

сценографія Олексія Хорошка


вартість квитків
від 60 грн до 150 грн
продаж квитків (від 24 серпня):
галерея «Дзиґа», вул. Вірменська, 35 (на рецепції)
замовлення за тел. 297-56-12

Завжди вражає доля митців, які померли молодими. Антонич, Івасюк, Чубай… Ці троє творять особливі культурні міфи Львова, а їхня рання смерть додає цим міфам чогось трансцендентного…

Найголовнішою метою ще раз нагадати про поезію та життя геніальних письменників сучасності та якомога ближче та краще познайомити сучасну молодь з творчістю великих поетів Богдана-Ігоря Антонича та Грицька Чубая. Нажаль, ми знаємо зі шкільних парт лишень те, що нам нав’язувала шкільна чи університетська програма, але ми ніколи не заглиблювалися у те, чому саме так писав поет і чим саме він захоплювався і чим жив, що саме «створило» Антонича та Чубая? Про це ми спробуємо дізнатися під час цього проекту.

Ціллю проекту є зібрання коштів та видання величезної книги про життя та творчість Грицька Чубая: біографічні тексти та фотографії, рукописи автора. Також переклади віршів на англійську, білоруську, іспанську, російську та польську мови.

Детальна інформація: www.dzyga.comwww.chubay.ridne.net
Контакт для преси: (050) 315-16-07 solochubay@gmail.comЦя адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.
Соломія Чубай – організатор вечора


http://dzyga.com/content/view/695/299/lang,ua/

[nacho one]

16:58, 16.09.201016 вересня у межах Форуму видавців у Львові відбулася презентація книжки Василя Ґабора «Від Джойса до Чубая» - есеї, літературні розвідки та інтерв’ю. Книгу видали у Літературній агенції «Піраміда» у книжковій серії Василя Ґабора «Приватна колекція».

«У цій книзі розвідки про те, хто вперше писав про Джойса і перекладав його українською, про Івана Колоса – закарпатця, який славу отримав у Львові, про журнал «Скриня», і тих, чиї праці там видавали, про Василя Левицького, Андрія Содомору, Андрія Кіся, з яким працюємо у серії приватна колекція» вже багато років», - зазначив на презентації книги Василь Габор. Як зазначено в анотації до книги, все починається з любові, а у випадку Василя Ґабора — з любові до Слова та його майстрів — письменників. Ця книга є підсумком багаторічних спостережень і роздумів В. Ґабора про літераторів минулого і сучасності, це світ його мистецьких зацікавлень, який існує між двома полюсами — Джеймсом Джойсом і Грицьком Чубаєм, Дубліном і Львовом. Книга розділена на три частини: «Проза нової генерації і мій Львів. Літературний і мистецький» (тут міркування про літературне обличчя сучасного Львова, про Андрія Содомору, Ніну Бічую, Василя Левицького, Василя Семенюка, Михайла Барабаша), «Літературні розвідки: від української джойсіани до «Скрині», «Приватна колекція» і літературна творчість».
Довiдка ZAXID.NET
Василь Ґабор - письменник, літературознавець, науковець та упорядник. Народився 10 грудня 1959 року в с. Олександрівка на Закарпатті. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працював у львівських газетах та історико-краєзнавчому журналі «Літопис Червоної Калини». З 1993 р. – науковий працівник Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Автор збірки новел «Книга екзотичних снів та реальних подій», циклу краєзнавчих есеїв про княжі міста, упорядник низки антологій. Його твори перекладені німецькою та хорватською мовами. Мешкає у Львові.
http://www.zaxid.net/newsua/2010/9/16/165845/

[nacho one]

Фотки на УНІАНі з Вечора "ХХ вік. Богдан-Ігор Антонич. Грицько Чубай":
http://photo.unian.net/ukr/themes/19265

на фото: один з товаришів Грицька Олег Лишега-один з кращих укр письменників декламує вірші Чубая та Антонича


на фото Тарас Чубай співає пісні на слова свого батька



скоро запощу тут наші фотки з вечора

Додано через 4 хвилини
відяшки від користувача ЖЖ ridna

You Tube

You Tube

You Tube

You Tube

[kookla]

Цитата

А світ — вертеп. Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп.

І, мабуть, щонайважче — у ньому залишатися собою,

від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером,

ні лялькою на пальчиках облудних,

а лиш собою кожної години,

а лиш собою кожної хвилини,

з лицем одвертим твердо йти на кін...



Грицько Чубай «Вертеп»

Мистецький проект «Грицько Чубай. П’ятикнижжя»: поезія, живопис, театр тіней, музика та перформанс.
Ця книжка – особлива. Здається, ніби її упорядковував та оформив сам Грицько Чубай. Передмову до «П’ятикнижжя» написав легендарний поет Кость Москалець. Крім того, до цієї збірки увійшли Чубаєві фотографії, факсиміле автографів, есклібрис та листи. Усе це раніше ніде не публікувалося. А в кінці «П’ятикнижжя» – післямова Олега Лишеги, легендарного українського поета і близького друга Грицька, по суті, лист до давнього приятеля, якого давно не бачив, але з яким – у душі – ніколи не розставався. Важливо ще й те, що попередня книга поезій Грицька Чубая («Плач Єремії») побачила світ майже п’ятнадцять років тому.
тут читати)

nacho one, чьо не розказуєш таких важливих новин в однойменній темі7