“Відторгнення”

[Ольвія]

Чи не найбільш оповитий таємницями, “нестиковочками”, зірваними презентаціями та трирічним очікуванням глядачів, фільм тепер можна по-піратськи переглянути, а чи ж скачати в інтернеті. “Відторгнення” – україно-російська казка для дорослих опісля перегляду залишає по собі двозначну меморію. Але давайте про все по порядку.

Стрічка, котру “відтягували”

У далекому, з висоти сьогодення, 2009 році 29-річний американець із латвійським корінням на ймення Володимир Лерт знімає в Києві одну зі своїх прем’єрних, у кар’єрі режисера, повнометражних стрічок. В основу фільму він кладе повість російського письменника-фантаста Андрія Саломатова “Г”. Згідно сюжету, головний герой прокидається вранці і помічає, що світ навколо змінився: техніка не працює, людей фактично немає, небо стало зеленого кольору, годинники зупинились. Власне таким є й початок фільму, втім, пізніше Лерт один за одним вводить інших персонажів, котрих у книзі Саломатова – годі зустріти, і розігрує дещо інший “спектакль”.

На зйомки молодий режисер витрачає мільйон доларів, зі Ступки робить ветерана, а Бабкіну “нагадує”, що він закінчував театральний і дарує головну роль.

Спочатку відзнята стрічка їде у Канни у 2009. Того ж року фільм презентований на київському кінофестивалі «Молодість». Однак і там не обійшлося без ексцесів – у запланований час глядачі стрічки не побачили. Показ відбувся наступного дня. Тоді організатори пояснили, що причиною стали технічні проблеми. Планувалося, що на широкому екрані «Відторгнення» покажуть у 2010-му, але і цей вихід перенесли на невизначений час. І дарма, що наслухані про фільм кіномани “забивали” у стрічках пошуковиків: ” Відторгення, скачати безплатно” – ні платно, ні без гроша за душею – містичне кіно годі було відшукати.

І врешті, тишком-нишком, без зайвого шуму, фільм таки показали перед аудиторією, правда не вельми широкою,- на молодіжному фестивалі аматорського кіно “Ранок”, що проходив у Кіровограді з 4 по 6 квітня. Чому там? Та, бо до журі маловідомого заходу входив Володимир Лерт. Показ назвали “допрем’єрним”. Отака от скромна та зіжмакана презентація до такого накрученого та нашумілого фільму.

Де він, глузд здоровий?

Тільки-но довідавшись про сякий-такий показ у Кіровограді, я почала нишпорити по Інтернетних закапелках у пошуках “Відторгнення”. Ходити далеко не прийшлось, позаяк, якийсь мудрагель встиг “виставити” стрічку для показу у відеоряд “Вконтакті”.

Про стрічку скажу небагато. Перше слово, що спало на думку – сподобалось. Оскільки Лерт – таки американець, хоча й вихований на радянських фільмах, відчувається заокеанська манера містифікацій і “страшилки” спочатку, а от посеред стрічки, Лерт згадує своє слов’янське коріння – і глядач буквально “топиться” у хвилях “ванілі”: любові, в’язаних шкарпет, теплої кави, ранку, вікна, підвіконня, а також локонів волосся, губ, ніжок, ліктів та інших, як я колись казала “запчастин” тіла. Втім, глузд ( принаймні, до режисера) насамкінець повертається – і, о, чудо: цікавий та неочікуваний фінал. Приємно тішить дебют Сергія Бабкіна у кіно, а Олександр Баширов вкотре підтверджує своєю грою, що краще за нього психічнохвору людину або ж якусь нечисть на пострадянському просторі не зіграє ніхто.
Ким краще бути: Глупцовим чи Лупцовим?

Справа в тому, що усі містифікації та “страшилки” – це плід нашої уяви. Далейбі,- навіть ми самі плоди нашої ж фантазії, позаяк, життя – таке складне. Набагато безглуздіше бути Глупцовим, жити з товстою, помішаною на матеріальних статках дружиною, котрій байдужісінько чи ти поет, чи співак, чи танцюрист, чи на дудочці гравець. Такій “мадамі” шубку головне купити, норкову, та чоловіком-інженером похвалитися, себто, його службовим підвищенням.

Звісно, за таких обставин, найкраще прокинутись одного ранку Андрієм Лубцовим,- і помітити, що світ змінився, що всі його каверзи хоч і вилізли на волю, втім, ти можеш їх побороти, змінити хід подій, бути письменником для тієї, котра не вимірює любов у кількості придбаних їй хутряних виробів. Отже, зелене небо та перевернутий догори дригом світ ще не свідчать про втрату здорового глузду, бо найбільші дурниці, драми та трагедії творяться щодня саме під “небом миру”, безхмарним, кольору лазурі.

Приблизно, так. Більше – ви й самі зможете побачити і, на що я дуже сподіваюсь, саме на “ПІСЛЯпрем’єрному” показі у всіх кінотеатрах країни.

Ірина Вихрущ