Європейський тиждень мобільності в Чернівцях

[Стечкин]

пропоную тернопільським роверистам не бути шлангами, а залучитися до Європейського тижня мобільності)))
на поточний момент вже двоє їдуть разом зі мною з Тернополя.
попередньо досягуто наступної домовленості: їдем дизелем о 7:45 до Заліщик, будем там о 12:12, далі роверами.
до 15 годин по любому доїдемо.

прошу відписувати в темі, щоб мати можливість наперед домовитися за харчування і ночівлю.

також прохання писати свої пропозиції.

мій № 067-2080636, Олексій

[Стечкин]

на поточний момент по тернопільських роверистах узгоджено наступне:

поки що їдемо втрьох - відповідно нам всім найкраще виходить їхати до Заліщик дизелем 28 вересня: 7:45-12:12, а там поїдемо власною ходою
нічний велопроїзд починається о 20:00
ночуємо в наметах
наступний день подивимось місто, можливо лишимося на велопарад дівчат о 17:00
о 18:18 є пас.потяг до Тернополя: http://www.poezda.net/ru/davs#!/acti...ate=29.09.2012
за спрятливої погоди можливе повернення в суботу або неділю за маршрутом:
Торське
Нирків - водоспад
Язлівець- фортеця, костел, парк, жін. рим-кат монастир і ще є шо глянути
Бучач - замок
Рукомиш - скельний монастир + релігійно-історично-культурний комплекс
живописний каньон Стрипи
повернення в Тернопіль через Зарваницю
десь о 18 годині в Денисові можна підсісти на дизель - на 20 км менше їхати

[Стечкин]

велопарад дівчат + Стєчкін-маньяк

[Стечкин]

Йа усе ж таки напишу пару слів про нашу поїздку.
Спочатку була мова їхати бусом з Тернополя – 800 грн взад-вперед за 8 осіб з велами. Але коли я спробував позбирати гроші наперед, народ рєско загнилив, всі знайшли дома невідкладні справи типа небита дружина/ некопаний город/ нейобана теща… карочє всі просто побоялися розтрусити сало на сраці і позбутися геморою. А мені ніяк сало на сраці не приросте, вже 49 років, а жопа – самі костомахи((( І лишилися ми втрьох і вирішили їхати дизелем до Заліщик, а далі роверами.
Коли зрання позбиралися на станції, один з нас сказав шо в поїзді забагато людей, і він не поїде. А йа сказав шо я обіцяв їхати і тому поїду і нє йєбйот… Оля побачивши такі справи взяла мій бік і поїхали ми вдвох. Я в таких випадках згадую: «Не бойся если ты один - бойся, если ты ноль».
Хоч була п’ятниця, пасажирів було багато і ми ледь запхалися в вагон. Оля два тижні тому серьозно впала в Польщи на серпантині в горах, в неї травмована і реально болить ліва рука, але Оля - сильна натура. То вже третя спільна наша подорож і моє враження - на Олю я можу більш розраховувати, ніж на самого себе. А то поїде з тобою розумово неповноцінний єблан, шо сам не годен дати собі ради, а потім буде поливати тебе гівном на форумі, бо я не дав йому безплатної ковбаси. А я сам тої ковбаси не їв. Якійсь старий маразматик з протилежного кінця вагону намагався нами керувати – типа станьте там, а вели ставте сюда. Я сказав йому стулити писка, дідок ще шось взданув і закрився. Вагон нам попався обладнаний для перевезення велосипедів – гачки на стіні, за півгодини народ повилазив, ми повішали вєли і в 12:12 були в Заліщиках. Заплатили аж по 11 грн… 
В Заліщиках нас зустрів Юра, дав нам в підтримку Арсена і поїхали ми в Чернівці.
Оскільки ми збиралися спати в наметах ми вже були в попадалові, бо я мав лише одномісний, а двомісний лишився в Тернополі з людиною, що хотіла їхати в порожньому вагоні. Паспорт я не взяв, Оля теж не мала документа і готель нам не світив. На щастя організатори знайшли для нас місце в общазі – всього за 40 грн з особи. Кімната на три ліжка – як раз лишилася койка для нашого непоїхавшого товарища. На поверсі душ, туалет і кухня з плитою.
На 19 годин приїхали бусом ще п’ять чоловік с Заліщиків. По вєлах Тернопіль проти Заліщик ніжє плінтуса. В Олі Трек за 4000 грн, в мене ашан Коррадо менш ніж за 2000 грн. Арсен мав карбонового шоссера за 1700 євро, Юра карбонового тунайнера за 1700 баків вагою 8 кг, також був двохподвєс де передня вилка мала ОДНУ ногу і DAHON, шо складається мало не вчетверо…
Народу назбиралося пару сотен. Дехто приїхав цілими сімействати з дітьми на дитячих велокріслах. Організатори видали всім учасникам БЕЗКОШТОВНО по світловідбиваючий смужці Longus і пам’ятці велосипедисту, організатор Таня сказала слово, нам було наказано їхати колоною по три в ряд попри край дороги і о пів-девятої ми рушили в супроводі ДАІ. Звичайно ніхто не їхав в колоні по три, ми займали всю проїзжу частину і їхали по сім в ряд. Подивитися було на шо – колона роверистів з фарами, ліхтарями, блимавками, світловідбивачами котить по центру нічного міста. В когось були не відрегульовані колодки і коли він гальмував метрів на двісті лунав звук, що видає корова, в якої метеоризм (чи як це називається?). Десь в центрі міста назустріч нам зробив спробу проїхати досить крутий мерс. Машина ДАІ включила блималку, стала лоб в лоб проти того мерса і погнала нєдоноска заднім ходом десь з кілометр, доки той не сховався в якомусь провулку. Колонна роверистів сміялась, свистіла і улюлюкала. Місцями доводилося їхати по бруківці, шо і вдень не дуже комфортно, а коли в темряві наїзжаєш на місце де нема камня, ровер спочатку провалюється, потім різко гальмує, підскакує догори і сідло б»є тебе по геніталіях.
Так ми годину покаталися, потім пофоткалися, потім ще покаталися, потім організатори супроводили Олю і мене в общагу і це було вже в опівніч.
В той день я накатав десь під 100 км, а та як ночівля планувалася в польових умовах, я возив баул з наметом, спальником, каріматом, одягом від дощу, термобілизною, ремнабором, мед аптечкою і тп. Попередню ніч я спав не більше трьох годин і відповідно був змучений до краю. Десь до третьої ранку не міг заснути, бо ногу хапав корч – я днів 10 як повернувся з покатушки по Європі, де їздив мало не місяць і ще не відновився.
Десь до половини наступного дня я відсипався і відмивався в душі, а Оля на ровері їздила дивитися місто.
Потім ми поїхали на вело парад дівчат. Дєвчонки себе показали – їхали в спідницях, в червоних панчохах, у взутті на підборах, з прив’язаними до рам трояндами – справжні красуні, а не наша бидлота, що вважає найбільшим життєвим досягненням запхати свою жирну сраку в автівку і поїхати в супермаркет по жрачку і новий дєбілятор.
А я ж бо казав на тернопільский велодень - тре провести конкурс з чоловічого стриптизу серед роверистів. Тоді в і дівчата поприходили - вони ж не дурні настільки, шоб приходити на лекцію з правил дорожнього руху. А побільшало б дівчат - побільшало б і хлопців. Йа навіть згоден був на показовий виступ, але всі як то завжди зассяли і тим сі скінчило.
Коли вже форкалися після проїзду, якась пара молодят випросила в нас тандем, ми зафоркалися всі разом, а дівки так кричали «Гірко!», що мені перестали подобатися негритянки…
Потім Оля і я покатили власною ходою до Заліщик, десь о двадцятій годині, коли вже стемніло наніц, нам назустріч виїхав Юра на бусі і повіз нас на шашлики в кафе Луза. На шашликах всі виявилися непитущі і лише йа вступив в двобій з пляшкою Абсолюта, паралельно юзая нет на вай-фаї.
Опівночі недопиту пляшку вотки в мене забрали ((( і ми рушили в парк. Подивилися нічний Дністер, сполохали пару, шо трахалася на схилі каньону і поїхали на станцію – дизель відходив о другій ночи.
На станції до нас підсів мій тернопільський друг Вітя Мельник – хлопчик віком десь полтіннік, ростом 192 і вагою 120 - який три дні подорожував вєлом по каньоні Дністра.
Десь о четвертій мене розбудили кондуктори, дві дурні баби – з нас трьох вони вчепилися до Олі, вимагаючи витягти велосипеди в тамбур, бо вони займають багато місця в вагоні. Ми за провоз роверів заплатили, хоч їх можна возити в приміських поїздах безкоштовно не розбираючи і без чехла. В вагоні було разом з нами до десяти пасажирів і місця було повно. Оля спитала, чого ж не піднімають пасажирів, які лежать і сплять, бо вони теж багато місця займають. Кондуктора репетували так, шо побудили всіх, хто був в вагоні. Оля сказала, шо нікуди ровери не потягне і кондуктора ступилися, погрожуючи викликати міліцію. В районі Теребовлі наш вагон загорівся, можна собі уявити, як би ровери стояли в тамбурі і народ скакав через них. Вагон загасили і за 15 сьома ми були в Тернополі. На пероні кондуктора знов вчепилися Олі і ми пообіцяли написати офіційне звернення до залізничного начальства від Асоціації велосипедистів Тернополя. Виходячи із своїх знань бабської породи, я впевнений, що кондукторши вчепилися Олі через те, що реально потерпали від недотраха. А тут побачили вродливу білявку в товаристві двох чоловіків і вирішили вимістити на ній всі свої життєві негаразди. З таким ставленням до оточуючих ті кондукторши ніколи не будуть мати хорошого йобаря. Недарма всі анекдоти про білявок придумані в перервах між мастурбаціями брюнетками і піздострадальцями…